Повернення Рейчел

Очі Шеррі забігали — вона вираховувала щось в умі.

— Так, — кивнула вона, — маєте рацію. Термін був іще невеликий, тож було не дуже помітно.

— І дякувати богові, інакше довелось би тягати на тих санях тебе, — Чарлі схилився подражнити її, і його подих легко розвіяв волосся Бел. — Вона стала схожою на кита десь на шостому чи сьомому місяці. А тоді... — Чарлі потер носа. — Ну, в червні мене арештували, тож я так ніколи й не побачив тебе на піку габаритів. Уперше зустрівся з Картер уже коли їй було шість місяців.

— Завжди приємно, коли твій дівер називає тебе китом, — засміялася Шеррі, знову розтягуючи вкриту кіркою макіяжу шкіру. — Проте він має рацію, мене якось дуже раптово рознесло. На той момент ми з Джеффом ще нікому про це не розповідали. Ми дуже довго намагалися зачати дитину, — вона підхопила Джеффову руку з його колін. — Майже десять років. Тож навчилися тримати в таємниці такі речі й не надто радіти. Я народила Картер, наше маленьке диво, у тридцять вісім. А коли зникла Рейчел, ми взагалі не хотіли нікого турбувати своїми новинами. Тому мовчали, аж поки це не стало надто помітно.

— Так, через китовий живіт, — сказав Чарлі.

— Ну, більше вона на кита не схожа, — Шеррі схилилася вперед і полоскотала довгу шию Картер. Дівчина крутнулася, і Шеррі припинила всміхатися, але ямочки на щоках лишилися відбитими в макіяжі. Вона знову відхилилася на спинку дивана і глянула на Ремзі. — Даруйте, я знаю, що фільм не про це. Не про нас. Ви ж виріжете все зайве, правда?

— Ні-ні, — відказав Ремзі. — Документалка саме про це. Про вас, про вашу родину і про те, як зникнення Рейчел вплинуло на ваше буденне життя, про яке люди зазвичай не замислюються. Ви тримали свою вагітність у таємниці, Чарлі вперше побачив небогу аж за шість місяців через тривалий судовий процес. Саме про це я хочу розповісти. Про Рейчел в усьому. Усе годиться.

— Усе годиться, Картер, — Шеррі просяяла, проводячи пальцями по мідному волоссі доньки. — Мабуть, ми вже тоді знали, якою високою і красивою вона буде, егеж? Назвали її на честь Картер-Доум — гори неподалік. Саме там ми з Джеффом...

Чарлі кашлянув, наче вдавився повітрям, уриваючи її.

— Що? — Шеррі повернулася до нього. Бел також.

Чарлі пирснув ніяковим сміхом.

— Я знаю, що Ремзі попросив про відвертість, але ж не треба

все

казати на камеру.

— Про що ти? — накинулася на нього Шеррі. — Там ми з Джеффом заручилися.

— Ой, — Чарлі прикусив губу, силкуючись здаватися незворушним. Тоді ще раз, гучніше: — Ой, — а тоді регіт вирвався з його грудей із присвистом. — Я думав, ти скажеш, що там ви з Джеффом, ну,

зачали

її.

— Що? Ні! — верескнула Шеррі, здійнявши руки. — Ти справді думав, що це тому її так звуть?

— Та-ту! — Бел відчитала тата, розділивши слово на два чітко несхвальні склади.

Проте Джефф і Шеррі теж сміялися.

— Фу, дядьку Чарлі, — скривилася Картер і перевела погляд на Ремзі та знімальну команду. — Що вдієш — сім’ю не обираєш, — шморгнула вона носом.

— Усе бездоганно, — заусміхався Ремзі з-поза екрана. — Чудово. Наступне відео зняте в січні 2009 року.

Він натиснув кнопку, і телевізор знову спалахнув, показуючи їм іншу вітальню. Цього разу в дідусевому домі.

Камера націлилася на крісло в кутку кімнати. Бел сиділа на колінах у дідуся, який читав їй зелену книжку в цупкій палітурці. Тепер Бел була значно старша, ніж минулого разу, але ще дуже мала — книжка була майже завбільшки з неї.

— ...Крадій спогадів уважно розглядав її милу рудоволосу потилицю, — читав дідусь глибоким повістярським голосом. — Ніж досі був затиснутий у його руці.

— Тату, — пролунав голос Шеррі з-за камери, — здається, вона замала для цієї книжки. Тут навіть немає малюнків.

— Дурниці, — дідусь кинув на неї гострий погляд і знову опустив очі в книгу. — Вона навіть не розуміє, про що я читаю. Їй просто подобається звук мого голосу, правда ж, Аннабель?

— Та, тіто, — відказала Аннабель, що була десь на шляху до свого третього дня народження. Дрібні пальчики зачіпали сторінки.

— Поглянь, їй подобається. Це особлива книжка, правда ж, малече?

Камера пересунулася до дитячого автомобільного крісла, поставленого біля дивана. Там спало іще одне маля — рожевощока Картер.

— Вони ж уже мали повернутися, хіба ні? — голос Шеррі ледь чутно дрижав.

— З хвилини на хвилину, — відповів дідусь точно так само.

— Стривай, — голос Шеррі, затріскотівши, дмухнув у камеру ураганом. — Я чую звуки машини. Здається, це вони. Аннабель, ходи до мене, люба! — Шеррі вискочила з кімнати, і кілька секунд все було розмите. Вона прочинила двері під щебетання малої дівчинки за спиною. — Аннабель, це твій тато, поглянь!

Перед будинком припаркувався чорний пікап. Двері з боку водія прочинилися, і з автівки вийшов Чарлі, вдягнений у гарний костюм. Розв’язана краватка лопотіла на вітрі двома зміями.

— Де вона? — всміхнувся він до Шеррі. — Де Аннабель?

Камера опустилася, показуючи маленьку біляву голівку, що саме проштовхнулася біля ніг Шеррі.

— Ось вона! — Чарлі присів, розпростерши руки. Його голос дрижав від сліз. Дядько Джефф теж вийшов із пікапа, але Чарлі бачив тільки Бел. — Ходи до мене, моя маленька.

— Тату! — запищала Аннабель, відчайдушно заплітаючи коротенькими ніжками й похитуючись, а тод

;

впала йому на руки. Тато спіймав її якраз вчасно. Випроставшись, міцно пригорнув до себе і вкривав поцілунками та сльозами повернуте до нього личко.

— Татко вдома, — пробурмотів він у її скуйовджене волосся. — Тепер татко буде з тобою. Татко більше нікуди від тебе не піде. Обіцяю, Аннабель.

Білява голівка кивнула, ловлячи його обіцянку притуленою до вуст ручкою. Чарлі подув у неї зі смішним звуком.

— Тату, тату, там моя ляля, — вона показала пухкеньким пальчиком кудись у напрямку камери. Просто на себе, вісімнадцятирічну, що дивилася на неї з підлоги вітальні.

Екран згаснув.

За спиною в Бел хтось шморгнув носом: то тато просльозився і з цього відео теж. Чарлі витер очі потемнілими від сліз рукавами.

— Даруйте, — кашлянув він присоромлено. Бел обняла його ногу.

— Ні, все гаразд, — м’яко сказав Ремзі. — Можете розповісти нам, що відбувається на цьому записі?

— Не певен, — Чарлі здригнувся, судомно втягуючи у груди повітря, і сховав обличчя в долонях.

Шеррі теж плакала — значно елегантніше, щоб не пошкодити макіяж.

Дідусь уже не згадає. Лишився Джефф.