Повернення Рейчел

Глава 8

Рейчел Прайс — знову жива, вихоплена з минулого. Білозубо всміхається попри лютий холод.

— Джеффе, — запитала вона голосом, що здавався майже справжнім. — Ти що, знімаєш?

— З чого ти взяла? — затріщав викривлений голос Джеффа, який був надто близько до мікрофона. — Це що, через камеру в моїй руці?

Джефф-із-теперішнього реготнув із власного жарту.

Камера поїхала вниз — Джефф-із-минулого ступив крок уперед, показуючи закутану, мов капустина, дитину, що, горнучись, спала на згині ліктя Рейчел. Не просто дитина — Бел. Вона знала це, та все ж не усвідомлювала, що дивиться на себе — вона й та дитина були з двох різних світів.

— Глянь, яка ти тут, — сказала Шеррі-з-теперішнього саме тоді, коли її колишня версія заговорила за кадром:

— Якщо ніхто не допоможе мені з цим сніговиком, я вмиваю руки!

Молодша Шеррі зайшла в кадр, лишаючи сліди на снігу. Чарлі вигулькнув за нею. Обоє були закутані в теплі куртки, в рукавицях і шапках, з-під яких визирали лише клаптики порожевілих від морозу облич.

Зненацька в груди Шеррі влетіла сніжка, порскаючи білим пилом їй на підборіддя.

— Джеффе, я тебе прикінчу, — загарчала вона в камеру. — Ти міг поцілити в дитину!

— З Анною все гаразд, — Рейчел усміхнулася, опускаючи очі на дитину. — Вона й від землетрусу не прокинеться.

На якусь мить Бел забула, що це вона, і не впізнала першої половини власного імені, яку відсікла багато років тому. Вона не знала, що Рейчел називала її Анною, — ніхто їй про це не розповідав.

— Ну ж бо, Чарлі, Джеффе. Хтось із вас. Застрибуйте! — пролунав старий дідусів голос. Старий, але молодший. Тут він досі був схожий на себе, і Бел сумувала за цим голосом. Камера повернулася до нього. Дідусь тулився на синіх санях, що були замалі для нього одного, не те що на двох дорослих чоловіків.

На обличчі молодшої версії її батька розпливлася широка усмішка. Він стиснув плече Рейчел, проминаючи її, і з реготом втиснувся на сани попереду дідуся, між його колінами.

— Уперед, тату! — гукнув Джефф.

Дідусь відштовхнувся ногами, і сани поповзли вперед. Джефф побіг за ними, хрупаючи снігом. Камера крутонулася, і Бел нарешті зрозуміла, де вони всі зібралися. Вона впізнала купу мотлоху, іржавих машин та покинутого обладнання, що виднілися вдалині. Впізнала стару червону вантажівку посередині тієї купи і якусь високу металеву конструкцію, яка завжди їй нагадувала жирафу. У неї навіть ім’я з’явилося — Лорі. Це була лісозаготівля «Прайс і сини», якою володів її дідусь, а до нього — його батько і дід. Вона закрилася років тридцять тому — іще до того, як тато і дядько Бел отримали нагоду стати «синами» з назви. Утім, поруч був гарний схил над річкою, що робило це місце бездоганним для катання на санях. Головне не наближатися до старих вантажівок, пилок і небезпечного обладнання, інакше дідусь лютуватиме.

Але на відео він не лютував, а сміявся, розганяючись разом із Чарлі зі схилу.

Сани перекинулися, — Чарлі явно зробив це навмисно, — і водоспад снігу накрив їх із дідусем. Вони реготали й реготали, валяючись у снігу, — це був той сміх, від якого, зрештою, починає боліти живіт.

З-за камери почувся голос невидимої Рейчел.

— О ні, Анно, їх немає. Вони зникли в снігах назавжди. Відео закінчилося, і екран телевізора зчорнів.

— Ого, — першою заговорила Шеррі. — Отак забуваєш, наскільки молодою вона була, коли це сталося.

— Така юна, — погодився Джефф. — Бел, на цьому відео ти молодша від мами на якісь дев’ять років.

За відчуттями — значно більше.

— До речі, між вами всіма була велика різниця у віці, чи не так? — сказав Ремзі. — Здається, Рейчел на дев’ять років молодша за вас, Чарлі.

— Так, — озвався той, борючись із клубком у горлі. Звуки цієї боротьби могла почути тільки Бел, яка колупала щось на своїй руці.

— Чи важко вам бачити на екрані ці щасливі родинні спогади?

— Важко, — шморгнув носом Чарлі. — Коли я бачу, як усміхається Рейчел, мені хочеться всміхнутися теж — отакий рефлекс. Вона на всіх так впливала. Я знаю, що це банально, тож не казатиму, що

всюди,

де вона з’являлася, наче ставало світліше, але для мене було саме так. — Він замовк на мить. Бел озирнулася й побачила, як на його очі навернулися сльози. — Але я знаю, що більше ніколи її не побачу. І це усвідомлення однаково наздоганяє за кілька секунд. Важко, — підсумував він знову. — Іноді простіше не бачити її обличчя.

— Я помітив, що ви досі носите обручку, — сказав Ремзі. Бел теж помітила — тато саме крутив її на пальці, туди й сюди.

Тепер він глянув на свої руки, наче побачив її вперше.

— Так, я досі її ношу, — на його обличчі з’явилася бліда, гірка усмішка. — Якщо чесно, я не певен, що зможу зняти її, навіть якщо колись захочу, — він потягнув за каблучку. — Ні, застрягла намертво. Здається, у мене трохи товстіші пальці, ніж були тоді. На звороті вигравіювана дата нашого весілля: 23 липня 2005 року. Найкращий день мого життя... — Нещирий сміх, просто щоб витіснити сльози. — Мені подобається носити її. Це невеличке нагадування про Рейчел і про наше, нехай коротке, сімейне життя. Так здається, наче якась частинка її досі тут.

— Це так мило, Чарлі, — Шеррі схилилася до нього й поплескала по коліну. — Доведеш мене до сліз.

Здавалося, Ремзі роздратувала ця репліка. Шеррі зруйнувала мить — Чарлі спохопився і замовк.

— А тепер, Картер, — сказав Ремзі, і та ледь не підскочила від звуку власного імені. — Ви з тіткою Рейчел не були знайомі — ти народилася за чотири місяці після її зникнення. Як воно — зростати в контексті того, що сталося? Коли в усіх на вустах ім’я людини, якої ти ніколи не знала?

Картер прокашлялася і змінила позу.

— Усе так, як ви кажете. Вона зникла, але залишалася частиною моєї родини. Вона була однією з Прайсів, хай навіть ми ніколи не бачилися. Це як зі старшими родичами, з якими ти ніколи не зустрічався. Як і з бабусею, наприклад, — вона глянула на дідуся, який втупився перед собою невидющими очима. — Тобі здається, наче ти їх знаєш, бо всі згадують їх, розповідають про них. Та й без Рейчел у мене не було би Бел, тож...

Картер затнулася і всміхнулася до Бел, і це було чи не промовистіше за всі слова. Проте й це не триватиме вічно — за два з хвостиком роки Картер зникне.

— Це чудова відповідь, люба, — Шеррі промокнула очі хустинкою. Картер всілася зручніше.

— Так, чудова, — погодився Ремзі. — В якомусь сенсі ти теж була на тому відео й зустрілася з Рейчел. Адже ви, Шеррі, того Різдва вже були вагітні Картер?