Повернення Рейчел

Кімната ожила їхніми незлагодженими аплодисментами, і ніхто не хотів зупинятися першим.

Вони плескали не тому, що це був кінець, а тому, що це мало значення.

Бо це змінило їх усіх.

— Ви сьогодні їдете? — запитала Рейчел Ремзі на паркувальному майданчику.

За ним Джеймс і Саба завантажували обладнання у фургон. Еш із гуркотом врізався у готельні двері, змагаючись із великим металевим ящиком.

— Так, — сказав Ремзі. — Взяли квитки на вечірній рейс.

Бел і Картер стояли за Рейчел, спершись на мамину машину.

— Ну, — мама простягнула руку до Ремзі, — тоді бувайте. Дякую вам за все, Ремзі.

Той не потиснув їй руку, а натомість узяв обома своїми і стиснув між долонями.

— Ні. Це я вам дякую, Рейчел. Будемо на зв’язку. Щодо фільму.

Знову грюкіт — Еш впустив щось іще.

— Допомогти? — запитала його Картер. — Бачу, зайва пара рук не завадить, бо з твоєю щось не склалося.

Еш пирхнув.

— Ти вже звучиш, як твоя кузина.

Погляд Ремзі ковзнув до Бел.

— Ти ж не думаєш, що тобі вдасться вислизнути тихенько, не попрощавшись зі мною, Бел Прайс?

— Ох, підловили, — вона підійшла до Ремзі, замінивши маму, яка пішла допомагати Картер. — Отже... документалка готова.

— Готова. Вийшло не так сюжетненько і з сюрпризами, як я сподівався кілька тижнів тому, — сказав він підкреслено.

Бел опустила очі.

Ремзі знав. Авжеж, він знав. Можливо, не все, не всю правду, але не менше за Еша. Він бачив їхні відео до того, як Бел їх знищила. Він знав, що Рейчел бреше, що не було ніякого незнайомця, який тримав її в підвалі шістнадцять років, що відповідь ховається значно ближче і що в родини Прайсів купа таємниць. Не знав тільки їхню суть.

Ох, який із цього міг би вийти фільм.

Ремзі дивився на неї уважно.

— Так, — продовжив він, — це буде не та історія, яку я виношував. Але це буде щось краще — щось із

людським чинником.

Тиха історія про маму і доньку, які знайшли одна одну, здолавши свої розбіжності і сумніви. Про подорож, яка змінила їх обох. Це не шокує людей так, як могла б шокувати стрічка, яку я намагався зняти, і навряд чи принесе мені багато грошей, — чи якісь узагалі, — але цю історію варто було розповісти.

Бел кивнула, гадки не маючи, що тут слід сказати.

— Я маю дещо для тебе, — заговорив він зненацька тихо, вийнявшись щось із кишені. Флешка. — Я працюю режисером уже багато років, — сказав Ремзі майже пошепки. — Потрібно завжди мати резервну копію десь у хмарному сховищі.

Серце Бел завмерло у грудях, а тоді провалилося в живіт.

Губи розтулилися, формуючи примарне слово.

Ох ні, ох трясця, ті відео...

Але очі Ремзі лишалися добрими. Це була не погроза, а подарунок. Він простягнув їй флешку.

— Я видалив усе. Звідусюди. Незворотно. Усе, що ви зняли з Ешем. Це єдина копія, яка лишилася. Подумав, що вона має бути в тебе.

Ремзі віддав їй флешку.

Бел узяла її, торкнувшись пальцями його руки. У Ремзі були всі ті записи, тож він досі міг зняти фільм своєї мрії: той, який викривав Рейчел, який зображав їхнє з Бел протистояння, який був би сюжетненький і з сюрпризами, який шокував би своїх глядачів. Але він вирішив цього не робити. Він зробив свій вибір.

— Дякую, — сказала Бел, ховаючи флешку в кишеню.

Ремзі всміхнувся.

— Це твоя історія — не моя.

Він простягнув Бел руку.

— Що ж, гадаю, це все. Прощаємось.

— А я так не думаю, — Бел відсунула його руку вбік. Тоді розвела руки і обійняла його.

Ремзі обхопив її руками у відповідь, стискаючи міцно, але не так міцно, як вона його.

— Телефонуй, якщо буде щось потрібно, гаразд? — сказав він. — Я знаю, що я за пів світу звідси, та насправді я завжди поруч.

— Гаразд, — пробурмотіла Бел йому в куртку.

Ремзі вліпив поцілунок їй у маківку, сховавши обличчя в її волоссі.

— Гаразд, розходимось, — сказав він, відпускаючи її. Його очі поблискували. — Треба забиратися звідси, поки я не почав ревіти, — він витер очі і помахав рукою. — Серйозно, біжи, ну ж бо. Не хочу плакати на вулиці.

Бел засміялася і відійшла від нього, але бігти ще не час.

— Еше!

Він просто стояв неподалік, більше не зайнятий роботою, наче чекав своєї черги.

— Що таке? — він покрокував у її бік, шурхаючи широкими штанинами по асфальту. — Я страшенно зайнятий.

— А тепер? — Бел спустила рюкзак на згин ліктя, розкрила його і видобула шмат жовтої тканини. Віддала його Ешу. — Я вирішила з’їздити по неї.

Еш розгорнув коротку футболку і просто-таки засяяв.

— Котики замість наркотиків,

— прочитав він, радісно повертаючи до неї лицевий бік з сумним кошеням. — О, яке ж воно миле. Я носитиму її щодня.

— Не сумніваюся, — сказала Бел. — Давно хотіла тобі сказати, що ти дивний, кумедний і дієш людям на нерви, — вона набрала повні груди повітря і розтулила рота. — Але я рада, що зустріла тебе.

Еш виставив наперед своє сумне кошеня.

— Лестощі це погано, Бел.

— Це було вперше і востаннє.

— Ага, — Еш згорнув футболку і притиснув її до серця. — Мені тебе бракуватиме, — сказав він тихо.

— Он як? — скривилась вона. — Але я досі неприємна?

Еш засміявся, прикриваючи рота футболкою.

— Безнадійно неприємна.

Бел відступила. Тицьнула його в плече двома пальцями.

— Ну, побачимося, — сказала вона.

— Власне, навряд. Я живу в іншій країні, знаєш, але... — він затнувся, зустрівшись поглядом із Бел, — очі обох волого мерехтіли. Вони потім добряче поплачуть, і це будуть щасливі сльози, що смакуватимуть гірко. Але не тут і не зараз. Еш простягнув до Бел руку і торкнув двома пальцями її плеча. — Ну, побачимось.

— Бел! — гукнула Картер. — Ти готова?

— Готова, — сказала Бел.

Мама відімкнула машину і відчинила дверцята з боку водія.

Картер завагалась.

— Де хочеш сісти? — запитала вона.

Бел замислилась, і її погляд поблукав із переднього пасажирського сидіння на задні.

— Я сяду ззаду.

Вона вмостилась там просто тому, що могла. Зрештою, це не сидіння завдало їй болю, а чоловіки, які свідомо вирішили так вчинити. Мама ніколи її не покидала, тож заднє сидіння більше не змусить почуватися покинутою. І взагалі, це просто сидіння. Таке саме, як переднє.

Мама завела двигун і виїхала на центральну вулицю. Бел озирнулася на знімальну команду.

Вони махали руками, із кожною секундою меншаючи, аж поки не перетворилися на чоловічків із паличок, а тоді на цятки.