Повернення Рейчел

— Ми все знаємо, Шеррі. Джефф нам усе розповів. Але ти дізналася першою. Скажи, ти з самого початку знала, що Картер моя? Ти мала б розуміти це, бо чого ж іще їй бути схожою на Прайсів? Ти весь цей час знала, що Патрик і Чарлі тримали мене в неволі? Бо це робить тебе співучасницею, Шеррі.

Тітка притягнула сумочку до грудей. Вона втрапила в пастку: взятися за перечувати одне означало б зізнатися у всьому іншому.

— Я не розумію, про що ти говориш, — пішла вона геть іншим шляхом. — Це що... якийсь розіграш... для документалки?

— Ні, — сказала Картер.

— Ну, хай що ви робите, це не смішно, — випалила Шеррі, зводячись на ноги. — Ходімо, Картер. Досить дуркувати. У тебе танці, — вона схопила Картер за руку і спробувала підняти з дивана.

Дівчина висмикнула руку з її лещат.

— Ні,

тітко Шеррі, —

Картер націлилась у неї поглядом.

Шок змінився гнівом. Така миттєва зміна.

— Не називай мене так! — скрикнула Шеррі, і на її підборідді зблиснула крапелька слини. — Я твоя матір!

— Ні. Моя матір — Рейчел.

— Не говори дурниць.

— Шеррі, — прогарчала Рейчел застережливо. — Це кінець. Боротися марно. Вчора вночі Джефф розповів нам усе. Картер — моя донька. Ви вкрали її в мене.

— Ні-ні-ні, — протестувала Шеррі, але вже значно слабше. — Я її народила. Вона моя донька, Рейчел. Моя!

Рейчел хруснула шиєю і зціпила щелепи, як робила Бел перед боєм.

— Тоді ти не будеш проти, якщо ми попросимо поліцію провести ДНК-аналіз? Ох, звісно ж, будеш, бо тоді сядеш у в’язницю до кінця життя, тому що Картер — живий доказ того, що ви з Джеффом зробили зі мною. Можливо, ти й не знала, що Патрик утримував мене в неволі і що Картер моя донька, але враження складеться геть інакше, Шеррі. Більше скидатиметься на те, ніби ви з Джеффом брали участь у моєму викраденні, а тоді ще й забрали в мене дитину.

— Сім’я співучасників, — Рейчел цокнула язиком. — Їй не з тих, кому добре вестиметься у в'язниці.

Шеррі захлинулася слиною, і її гнів перетворився на щось нове. Вона закрила руками обличчя й захлипала. Бел не побачила ні сльозинки.

— Припини, — сказала Рейчел, — на це немає часу. У тебе є вибір, Шеррі. Той самий, який був у Чарлі, а вчора і в Джеффа.

Шеррі витерла сухі очі.

— Де він? Де мій чоловік?

— Поїхав. Учора вночі він зізнався в усьому і зник. Я дала йому вибір. Або я розповім про все поліції і проведу аналізи, після чого ви з Джеффом, а також Чарлі і Патрик, підете до в’язниці. Або я дам вам шанс, бо ви моя родина, — Рейчел замовкла на мить. — їдь і не повертайся. Ми більше ніколи не спілкуватимемось. Почни нове життя деінде. Чарлі вже зробив це, кілька тижнів тому. А Джефф учора вночі. Він поїхав.

— Куди? — завила Шеррі.

— За Чарлі, — сказала Рейчел, — в Канаду. Мабуть, він уже там. Він хоче, щоб ти поїхала за ним. Попросив мене пояснити все тобі. Ви можете почати нове життя разом. Адже ніхто з вас не хоче до в’язниці, правда?

Шеррі натужно ковтнула слину, здригнулась. Її погляд поблукав до Картер.

— Ні.

— Впевнена, Шеррі?

Вона кивнула.

— Добре. Джефф буде радий. Тобі не можна до нього телефонувати, але він чекає на тебе. Слухай мене уважно, Шеррі, я поясню, що треба зробити. По-перше, збери речі. Це має бути невелика сумка, все з собою ти ніяк не візьмеш. Тоді їдь до банкомату. Джефф сказав скористатися всіма картками, навіть кредитками. Зняти все дочиста.

Готівка вам знадобиться. Після цього ти ці рахунки не чіпатимеш.

Шеррі втупилась у свої руки.

— Ти слухаєш мене, Шеррі?

— Так, — кавкнула вона.

Рейчел вийняла з задньої кишені кілька речей.

— Він попросив віддати це тобі. Телефон і ключі від машини, — Рейчел вкинула їх у руки Шеррі. — Його машина припаркована далі по вулиці, за цвинтарем. Він лишив її для тебе, мовляв, вона не така помітна, як твоя. Коли збереш речі і готівку, їдь у Вермонт, у Бартон. Там живе його друг Боб Меєр. Пам’ятаєш Боба?

Шеррі стиснула Джеффові телефон і ключі.

— Боб тобі допоможе, чуєш, Шеррі? Скажи йому, що ви з Джеффом втрапили в халепу і вам потрібна його допомога. Його телефон і адресу знайдеш у Джеффовому телефоні. Ввімкни пристрій тільки коли будеш біля Бартона. Я також занотувала його дані для тебе на випадок, якщо розрядиться батарея, — Рейчел завчила їх ще в червоній вантажівці, і вони закарбувалися в її пам’яті назавжди. — Боб зробить вам із Джеффом нові паспорти. Нові імена, нові особистості. Заплатиш готівкою. Доведеться зачекати в нього, поки він усе зробить. У Джеффа не було на це часу, тож мусиш зробити за нього. Він збирався полетіти цього ранку зайцем, бо не був певен, який вибір зробиш ти, і квапився втекти з країни на випадок, якщо я все-таки звернусь у поліцію. Але для спокійного життя вам обом знадобляться нові документи, тож тобі доведеться зробити це за вас обох.

— Гаразд, — шморгнула носом Шеррі, наче все це звучало досконало логічно.

— Із новими документами поїдеш на злітно-посадковий майданчик Джона Мейна, що під Ньюпортом. Чарлі і Джефф теж туди поїхали. Адреса на тому самому папірці. Там пикини всі банківські картки і старі документи. Будь-який смітник згодиться, ніхто їх там не знайде, — Рейчел могла вправно брехати, коли це не стосувалося Бел і коли брехня була потрібна для захисту її доньок. — Вони не будуть більше потрібні, і для тебе ж буде краще, якщо не повязуватимеш себе зі старим життям. Там знайдеш когось, хто погодиться перевезти тебе на невеличкому літаку через кордон. Вони попросять документи — так треба. Але це нічого, бо ти покажеш їм нові. Так пройдеш їхню перевірку і ніхто не дізнається, хто ти насправді. Розумієш, Шеррі?

— Так, — на її підборідді смикнувся якийсь м’яз.

— Коли перетнеш кордон, їдь у провінцію Нью-Брансвік. На півночі знайдеш містечко Делгаузі. Джефф чекатиме тебе там. Чарлі теж поїхав туди. Це невеличке містечко, їх буде нескладно знайти. Там гарно і тихо. Дуже красиві гори. Ти будеш щаслива там, Шеррі. Нове життя. — Те життя, яке мало бути в Рейчел, Бел і Картер, вони дарували тепер Шеррі. — Але коли поїдеш, знай, назад дороги нема. Хай що станеться. Якщо ти бодай якось з’явишся в моєму житті, Шеррі, я одразу піду в поліцію. Даю тобі шанс. Не змарнуй його.

Шеррі кинула телефон, ключі і папірець у сумочку.

— Маєш запитання? — Рейчел підвелась, і Бел узяла маму під руку, розвантажуючи її ушкоджену гомілку.

Картер теж встала з дивана, і Шеррі глянула на неї. Кутики її губ поповзли донизу.

— Я ні в чому не винна, знаєш. Я люблю тебе, Картер. Я завжди бажала тобі тільки найкращого.