Повернення Рейчел

Глава 52

Еше, ти мені потрібен. Я в «МакДональдзі». Не бери з собою камеру, залиш удома. Я маю дещо тобі розповісти.

Бел чекала в темряві, злилася з нею, притиснувшись до бічної стіни крамниці «Скоґґінс», — туди не сягав вуличний ліхтар. Вона повернулася в місто-мурашник, і тепер була десь між тими мікроскопічними цятками світла, які бачила згори. Рейчел досі десь там, затягує обидва тіла в копальню Мескот. Але ніч іще триває. Вижити недостатньо, — треба ще жити з цим. І Бел зробить усе для цього, бо в них із мамою і сестрою один раз вкрали життя, і знову вона його не віддасть. Його не заберуть ні Чарлі, ні поліція, ні документалка.

Вона захистить свою сім’ю. Захистить Картер.

Бел не зводила очей із дверей «Роялті Інн». Еш має відгукнутися, бо йому не байдуже.

«МакДональдз» був єдиним варіантом — жоден інший заклад у Ґоргемі не працював після другої ночі. Проте й це не мало значення, бо Бел туди не піде. Їй потрібно лише п’ять хвилин наодинці в його кімнаті. Готельні двері прочинилися назовні, відбиваючи світло вуличних ламп. За ними ховалася постать.

Надвір вийшов Еш.

Бел знала, що він піде.

Він хутко закрокував у бік паркувального майданчика, відвернувшись спиною: пухка чорна куртка і штани в якийсь мультяшний малюнок. Може, піжамні, але хіба з ним можна знати щось напевне? Бел сумуватиме за цим. Її серце стрепенулося, коли у світлі вуличного ліхтаря побачила, як вітер підхопив його нерозчесані кучері. Вона сподівалася, що Еш пробачить їй і зрозуміє, хоч і знала, що шанси мізерні.

Бел відклеїлась у темряві від стіни й перетнула темну вулицю, прямуючи в готель.

У фоє нікого не було — тільки Коса за приймальною стійкою перебирала якісь папери. Вона підняла голову, і заплетене чорне волосся зісковзнуло з її плеча.

— Доброго вечора, — сказала вона.

— Пізно, знаю, — відповіла Бел. — Але ви ж розумієте, як буває з цими режисерами. Нічні зйомки.

Коса кивнула, бо насправді не знала, як буває з цими режисерами. Та й Бел теж, якщо подумати.

Вона досі хрипіла, зірвавши голос плачем, криком і довгою розмовою з Картер на лісозаготівлі — Бел пояснила їй, як їхня мама двічі зникла, як того дня, шістнадцять років тому, перетнулися два різні плани, і як у Шеррі та Джеффа нізвідки з’явилося маля. Бел запевнила Картер, що вона не має терзатися тим, що зробила з Чарлі. З її вуст усе це здавалося таким дивним, таким нереальним.

— У тебе бруд на рукаві, — показала Коса.

Бел узялась його терти.

— Знімаємо в лісі чергове відтворення подій. До речі... Еш же щойно вийшов, правда? Помічник оператора?

— Так...

— Він написав мені, що забув об’єктив до камери. Попросив прихопити з собою, як буду тут. Це ж нічого? Можна мені ключ? Кімната номер тридцять дев’ять.

Коса кліпнула на неї.

— Слухайте, я можу показати повідомлення, — Бел полізла в кишеню. Це був простіший спосіб, але якщо Коса відмовиться давати ключ, вона виб’є двері і однаково зробить по-своєму.

— Не треба, — зітхнула Коса так, наче мріяла спекатися Бел і повернутися до своїх паперів. — Я знаю, що ти вже там була. Ось.

Вона відчинила шухлядку й зосереджено, аж прикусивши язика, почала копирсатися там.

— Тридцять дев’ять, — вручила їй запасний ключ.

— Дякую, — Бел відсалютувала їй, як міг би зробити Еш.

Вона збігла нагору сходами, відчуваючи, як палають м’язи. Еш, мабуть, уже приїхав у «МакДональдз», та в Бел досі був час. Він чекатиме на неї, бо йому не байдуже.

Далі коридором, аж до кімнати номер тридцять дев’ять.

Устромила ключ у шпарину, прочинила двері й увімкнула світло.

Знову труси на подушці.

Бел зайшла у кімнату, і її серце вхопилося за знайомий запах. Проминула купу його жахливих светрів у полуниці й динозаври, легенько провівши по них пальцем. На картах пам’яті була тільки дрібна часточка спогадів.

Але Бел прийшла саме по неї.

Вона підійшла до столу в глибині кімнати, перед яким досі стояли зсунуті докупи крісло і стілець. Його і її. Глянула на купку прозорих пластикових коробочок з картами пам’яті.

Вона повідкривала всі коробочки — і з червоними хрестами, і без. Поперевертала їх і висипала усі карти на стіл. У тих крихітних металевих смужках ховалися таємниці Рейчел. Бел склала всі клаптики і дізналася правду, але її не має побачити більше ніхто.

Бел провела рукою над купою і вихопила карту навмання.

Розламала її надвоє. А тоді ще раз, щоб зруйнувати металевий чип.

Взяла іншу.

Поруч із купою карт росла купа уламків.

Зігнути між великими пальцями, добряче натиснути і зламати.

Усі до останньої.

От тільки останньої тут не було. Погляд Бел поблукав до невеличкої камери, що стояла на Ешевому стільці. Така ж його частина, як безглузді кучері і дурнувате вбрання, як оте його постійне

ох

і здатність не програвати їй у поєдинку зі шпильками. Бел не змогла б зламати її, та й не мусила. Треба просто вийняти з неї спогади.

Вона ковзнула пальцями по задній панелі камери, вишукуючи комірку для карти пам’яті. Відклацнула її, відкриваючи червоний краєчок вставленої в камеру карти — такої самої, як усі інші.

Натиснула на карту, і вона без бою вискочила.

Це та сама, якою Еш сьогодні користувався: тут є послання Рейчел у книжках і пошуки червоної вантажівки на лісозаготівлі «Прайс і сини», хай навіть нікого з тих синів більше не було. Ця карта берегла найбільший і найнебезпечніший шматок правди. Бел хотіла, щоб Еш записав усе, бо їй потрібні були докази. Але тепер це були докази проти них.

Вона затиснула карту між пальцями, а тоді зігнула її одним швидким рухом. Карта розламалася на нерівні частини, з яких стирчали металеві нутрощі.

Але зламати їх недостатньо. Треба позбутися їх остаточно.

Бел згребла в жменю зламані карти пам’яті, мертві й розчленовані.

Понесла їх у туалет, підняла долоні над унітазом і розчепила руки.

Шматочки посипалися у воду: якісь трималися на поверхні, якісь тонули.

Бел спустила воду.

Чорно-червоні клаптики завертілися в останньому танці, а тоді зникли в каналізації.

Але це ще не все. Деякі з карт пам’яті могли бути порожні. Еш пояснював їй, що періодично переписував їх на зовнішній жорсткий диск і витирав карти, щоб використати ще раз. А тепер Бел доведеться використати цю інформацію проти нього.

Вона знайшла чорну коробочку, підключену до ноутбука.

Оцей пан,

назвав його Еш, постукуючи по жорсткому диску двома пальцями.

Бел зробила так само, а тоді відключила його.