Повернення Рейчел

— Ти ні в чому не винна. І не думай вибачатися. Я не серджусь на тебе. Ти мала рацію. Я брехала тобі від початку, і не можу злитися, що ти все збагнула. Власне, я тобою пишаюся. Це

я

маю просити пробачення за брехню. Можливо, мені варто було одразу сказати правду вам обом. Просто... я не була впевнена, що ви готові її почути.

— Я точно не була, — Бел не була готова до цього, аж поки в неї не лишилося іншого вибору. Але зараз все було інакше, і вона знала, як усе виправити. — Я дістану записи, мамо. Я знаю, де Еш їх тримає. Він бачив Чарлі у вантажівці. Я не думаю, що він комусь про це розповість, але це й не має значення, правда? Якщо не буде ніяких доказів. Я знищу всі записи до ранку, мамо.

Вона зітре все, над чим працювала, зітре всі ті миті з Ешем, довгі й короткі, всю історію того, як вони зближувалися, аж поки не стало запізно прикидатися, що їй байдуже. Авжеж, їй досі не байдуже, — тепер Бел це визнала, — але їй доведеться знищити всі сліди цього, щоб захистити сестру і маму.

— Впевнена?

— Так.

Рейчел глянула на Картер.

— Я зможу повитирати книжки сама, — сказала Картер. — Я все зроблю.

Рейчел притягнула їх до себе й обійняла. Три голови притулилися під тими самими зорями.

— Ми впораємось, — Рейчел витерла очі.

— Родина на першому місці, — сказала Бел. Не погроза — обіцянка.

Рейчел пошкутильгала до свого покинутого телефона, що лежав у жовтому ореолі світла, — ліхтарик досі намагався світити в нерівну кам’янисту землю. Підняла телефон і глянула на екран.

— Треба повимикати телефони, щоб нас не відстежили. Вимикайте, дівчата. Негайно. Не вмикайте, поки не опинитесь якнайдалі звідси.

Бел вимкнула свій телефон.

Рейчел тицяла пальцем в екран свого.

— Не вимикається.

— Я допоможу, — Картер забрала телефон з її рук. — Треба потримати цю кнопку, бачиш? А тоді ковзнути отак.

— О! Ясно!

Бел всміхнулася, спостерігаючи за матір’ю і донькою в цьому темному дикому місці, яке зруйнувало одну сім’ю і врятувало іншу.

Бел віддала Рейчел ліхтарик.

— Бери. Тобі він потрібен більше. Ми йтимемо стежкою. Усе буде добре, — вона зиркнула на Картер і легенько гупнула її кулаком у плече — такий сестринський жест, якщо подумати. — Я подбаю про неї.

Рейчел забрала ліхтарик і кинула срібний промінь на своїх доньок.

— Усе буде добре, дівчатка. Люблю вас. Зустрінемось удома.

Бел підняла з землі сокиру й зібралася йти, але Картер вагалася.

— Це де? — кавкнула вона здушено.

— У нас удома, Картер, — відповіла мама. — У нас.