Повернення Рейчел

— Немає ніяких доказів, Бел. Один мертвий, інший забув про те, що накоїв. Думаєш, я б не звернулася в поліцію, якби мала змогу щось довести? Але

там є

докази, — вона знову тицьнула пальцем на урвище. — Там, унизу, є докази, які вкажуть на нас. Картер врятувала нас, але збоку все матиме зовсім інший вигляд.

Погляд Рейчел метнувся на Картер, яка досі сиділа на землі, обхопивши голову руками, і Бел усе зрозуміла. Картер зіштовхнула Чарлі в урвище. Для одних це справедливість, для інших — убивство. Бел мала захищати сестру, дбати про неї. Родина на першому місці. Бел глипнула на Рейчел, і Рейчел подивилася у відповідь — тепер у них була власна таємна мова.

— То що нам робити? — запитала Бел.

— Треба замести сліди. Знищити все, що може вивести до правди і пов’язати нас із тим, що тут сталося.

— Тобто знищити записку? — Картер підняла голову. — «Допоможіть. Мене звуть Рейчел Прайс». Вона в татовій кишені. У Джеффовій кишені. — Її блідо-блакитні очі, натерті й помережані червоними судинами, нажахано округлилися.

Рейчел зиркнула на неозору порожнечу внизу.

Ковтнула слину, і в її горлі знову щось клацнуло, наче воно стало затісним після черевика Чарлі.

— Я спущуся туди. Заберу записку. І ключі від Джеффової машини. І його телефон. Його можна легко знайти за телефоном. Я маю перемістити тіла.

— Що? — зойкнула Картер.

— Не можна лишати їх на видноті. Їх знайдуть. Ніхто не скаже, що двоє братів просто стрибнули зі скелі. Судово-медичний експерт зрозуміє, що Чарлі падав спиною вперед, і що його штовхнули. Картер, ти, здається, казала, що підлітки виламали вхід у копальню? Вони мали б лежати недалеко від входу. Я затягну їх усередину і к-кину в стару шахту.

Нове падіння, щоб приховати попереднє.

Бел пожувала язик.

— Вона глибока?

— Глибока, — відповіла Рейчел. — Якщо копальню опечатали і оголосили небезпечною, ніхто туди не поткнеться, принаймні без спеціального спорядження. Я не можу гарантувати, що їх ніколи не знайдуть, але на це можуть знадобитися місяці, роки чи навіть десятиліття. Тому нам із вами в жодному разі не можна стати підозрюваними, зрозуміли? Мене викрав незнайомець. Він утримував мене в підвалі шістнадцять років. Нічого з цього не було.

Картер кивнула. Бел теж. Вона сягнула в кишеню і вийняла звідти обручку Чарлі. Вона більше не була ні теплою, ні холодною, і більше не щипала їй шкіру. Просто старий шматок металу, який нічого для неї не означав.

— Думаю, варто вдягнути її назад, — Бел віддала кільце мамі. — Ніяких ниточок, правильно?

Рейчел кивнула, ховаючи обручку в кишеню.

— Ти впевнена, що зможеш? — запитала Бел. — Як твоя нога?

— Бувало й гірше, — всміхнулася Рейчел, і це явно було правдою. — Я зможу. Я мушу. Заради моєї сім’ї. Але... я не зможу зробити геть усе сама. Я вже покладалася тільки на себе, коли планувала повернення. І помилилася. Тепер я це знаю. Пробачте мені. Мені потрібна ваша допомога.

— Що завгодно, — сказала Бел.

Картер підвелася.

— Що треба зробити?

Рейчел задивилася на своїх доньок, її очі замерехтіли. У місячному світлі шкіра всіх трьох сяяла однаковим сріблом.

Рейчел прокашлялась.

— Мусимо зробити все за одну ніч, перш ніж хтось почне шукати Джеффа. Я спущуся до копальні. Ви двоє повернетесь до лісопильні. Візьмеш мою машину, Бел. Ключі в запалюванні, двигун працює.

— Але Джефф затиснув її своєю машиною...

— Візьми оце, — Рейчел підняла сокиру, яка не вбила її лише завдяки Картер. Бел узяла сокиру, торкнувшись пальцями руки Рейчел. — Розламаєш ланцюг на воротах. Якщо відчиниш їх, матимеш простір, щоб розвернутися. Зітри з сокири свої відбитки — і з ручки, і з леза. Викинь її в ту купу брухту. Про червону вантажівку не хвилюйся. Я дам їй лад, коли закінчу тут.

Рейчел сама розбере свою в’язничну камеру, щоб ніхто не дізнався про ті п’ятнадцять років, п’ять місяців і двадцять п’ять днів, які вона провела на ланцюгу. Про чоловіка, який посадив її туди. Про дитину, яку вона народила. Про іншого чоловіка, якого вона прикувала там, щоб помститися. Усе це зникне до ранку.

— Візьміть із собою велосипед Бел, — продовжувала Рейчел. — їдьте до дідуся додому. Ключ під...

— ...фарфоровою жабою, — сказала Бел.

— ...Барбарою, — одночасно сказала Картер.

Рейчел усміхнулася.

— Моє послання є в усіх книжках. Зітріть його. Я й сама збиралася зробити це, але ти випередила мене, Бел. Їх небезпечно лишати. Там написано, що і де сталося. Треба повитирати олівець з усіх книжок. Воно завжди тільки на перших сімдесяти сторінках. Зможете це зробити? Десь у будинку має знайтися гумка.

— Знайдемо, — кивнула Картер.

— Йордан спатиме нагорі, тож поводьтеся тихо. Якщо він спіймає вас...

— Щось вигадаємо.

Тато наказав мені тут прибрати, не хочу його сердити, —

сказала Картер.

Усмішка Рейчел стала ширшою.

— Так, добре. Не має лишитися жодної зачіпки, яка могла 6 привести поліцію до цього місця.

Серце Бел обірвалося в живіт — тепер, без клубка, там було значно просторіше.

— Еш, — зашипіла вона. — От дупа, — вона копнула ногою камінець, скидаючи його у прірву.

Рейчел примружилася.

— Еш зі знімальної команди? А він тут до чого?

Бел провела розчепіреними пальцями у волоссі, натягуючи шкіру обличчя.

— Він допомагав мені. Я... шпигувала за тобою. Бо була впевнена, що ти брешеш про своє зникнення і повернення. Думала, коли доведу це, все знову стане, як було. Еш допомагав мені. У нього є відео...

Рейчел пошкутильгала до неї.

— Які відео?

— Різні, — Бел похитала головою, відмотуючи час назад. — Де пан Тріпп каже, що позичив тобі три тисячі доларів перед зникненням. Наша розмова з власницею бутика, яка впізнала тебе в січні і показала нам знімок із камери спостереження. І як ти шукаєш щось у дідуся вдома, до того, як знайшла нашу камеру. От дупа, — Бел вп’ялася пальцями в шкіру голови. — Є цей вечір. Послання в книжках, в усіх книжках. Як я розшифровую його і записую. Еш усе знімав.

— Дідько, — Рейчел затулила обличчя руками.

— Це ще не все, — Бел звісила безсилі руки. — Він приїхав на лісозаготівлю зі мною. Ми знайшли червону вантажівку разом. Він зупинив запис до того, як ми її відчинили, але...

— Але?

— Пробач, — прошепотіла Бел. — Еш бачив у причепі прикутого Чарлі. Я відправила його додому, але він бачив. Пробач, мамо.

Рейчел прикусила губу. Вона підійшла ще ближче — так близько, що Бел побачила власне відображення в її очах.