Повернення Рейчел

Бо дідусь знав, звідки насправді взялася Картер і хто її справжня матір, але більше не міг цього пригадати. Він усе забув. Я говорила з вами про той випадок. І ви збрехали, дивлячись мені в очі, — її голос нарешті зміцнів, підштовхуючи її вперед.

— Пробач, Бел. Я захищав свою доньку.

— От тільки вона не ваша донька! Вона ваша небога! І моя сестра!

Чарлі засовався, шурхаючи ланцюгом.

— Вона моя, Рейчел?

— Авжеж, твоя, — виплюнула Рейчел. — От тільки вона ніколи не буде твоєю.

— Пробач, Чарлі, — Джефф повернувся до брата. — Я не знав, що це твоя донька. Тато збрехав нам усім.

— Не смій просити в нього пробачення! — зашипіла Рейчел, і полум’я знову спалахнуло в її очах, прогнавши привидів минулого. — Якщо хочеш називати свого батька чудовиськом, Джеффе, раджу не ходити далеко і поглянути на свого брата. Усе це сталося через нього. Патрик утримував мене тут лише тому, що Чарлі попросив його вбити мене. Патрик переконав себе, що рятує мене. Чарлі хотів моєї смерті, а разом зі мною померла б і Картер. Це все твоя родина, Джеффе.

Джефф послухав Рейчел: повернувся до Чарлі і дуже уважно поглянув на свого брата. Бел зробила те саме, але на місці Чарлі Прайса тепер був геть інший чоловік, зовсім не схожий на того, кого вона знала. Він не був її родиною. У неї були тільки мама і сестра, а більше й не треба.

— Прошу, — зашепотів Чарлі. Його підсвічене ліхтариком знизу обличчя скривилося, помережалося дивними тінями; очі налилися сріблом. — Допоможи мені, Джеффе.

Джефф кашлянув у кулак. Повернувся. Кліпнув.

— Я мушу його звільнити, Рейчел. Будь ласка, дай мені ключ.

Джефф зробив свій вибір, і вибір той був хибний.

— Дядьку Джеффе... — почала Бел.

— Ні, Джеффе, — промовила Рейчел похмуро, гостро глянувши на нього. Вона явно не збиралася поступатися. — Я повірю тобі. Ти не знав. Ти думав, що даєш чиїйсь небажаній дитині дім, і насправді ти добра людина. Нехай. Але ти не мусиш слухати його в усьому і можеш вирішувати за себе сам.

— Будь ласка, допоможи мені, — видушив із себе Чарлі.

— Я мушу його звільнити, — застогнав Джефф. Його очі бігали, серце явно розривалося надвоє. — Я мушу. Це мій брат. Моя рідня.

І знову хибний вибір.

— Ні! — Бел випростала руку.

Джефф відкинув її.

— Ні, Джеффе, — Рейчел позадкувала і вперлась спиною у стіну. — Ти можеш вирішувати за себе!

— Будь ласка, віддай мені ключ, Рейчел, — Джефф підійшов до неї. Його не тримав на місці жоден ланцюг.

— Ні, — прошепотіла Рейчел. У її очах щось змінилося, але страху там досі не було.

Рейчел зробила крок до нього і підняла зігнуту руку, виставивши її до нього ліктем.

Та перш ніж Джефф встиг вхопити її за руку, вона замахнулася й пожбурила ключ у двері, в темну ніч.

Ключ сяйнув і зник. Бел затамувала подих. Щось тихенько тенькнуло — він зник у металевому лабіринті.

— Ні-і-і-і! — завив Чарлі і почав копати ногами коробки з харчами. Ліхтарик упав і покотився, тягнучи по підлозі срібло, а їх кидаючи у сутінь. — От сучка! Знайди його, Джеффе! Знайди!

Джефф втупився у темну ніч, роззявивши рота, і ковтав повітря.

— Як його там знайти? Там темно і по вуха мотлоху.

— Джеффе!

— Я намагався, Чарлі, — шморгнув носом дядько.

Тиша, яку порушувало лише їхнє дихання і писк у вухах Бел.

— Нехай так, — Чарлі випростався і, поклавши руку на братове плече, притягнув його до себе. — Шукай пилку. Тут їх сотні. Знайди щось, що допоможе звільнити мене звідси, Джеффе. Негайно!

Останнє слово він викрикнув, пронизуючи ніч і повертаючи Джеффа до життя. Рейчел теж ожила, стиснувши руки в кулаки.

Джефф глянув на Чарлі: очі в очі, брат на брата. Він підняв ліхтарик із підлоги — обидва обличчя викривилися від тіней, очі засяяли біло. Джефф повернувся і спрямував ліхтарик у прочинені двері.

— Гаразд, — сказав він і вийшов із причепа.

Рейчел крутонулася, намацала погляд Бел у темряві.

Тоді знайшла її руку і міцно стиснула.

— Бел, біжи!