Повернення Рейчел

— Отже, Ремзі, — саме казав він, ходячи за режисером назирці, поки той намагався підготувати знімальний майданчик. — Я міг бачити якісь із твоїх попередніх робіт?

— Я зняв кілька документальних фільмів, — відповів Ремзі, вовтузячись з клубком дротів. — Була одна кілька років тому — про їздового хаскі на Алясці. Називалась «Сніговий пес». Її в мене викупив «Дісней».

— Он як, — Джефф почухав свою чорну з сивиною чуприну. — У мого друга Боба з Вермонта колись був хаскі. Здається, я чув про цей фільм від нього.

Ні, не чув.

— У кінці той собака гине. Дуже сльозлива історія, — Ремзі обійшов його, щоб дістатися до світильника.

— То це твоя остання робота? — запитав Джефф.

Ремзі зиркнув на вхідні двері — єдиний можливий шлях для втечі.

— Ні, минулого року зняв іще одну. Про директора школи в Міллінокеті, штат Мен.

— Здається, про неї я теж чув!

Ремзі всміхнувся.

— Мабуть, сплутав із чимось іншим, друже. Ту документалку не придбав жоден канал. Ніхто й ніколи її не побачить.

— Чому ж так? — запитав непробивний, мов стіна, Джефф.

— Ну... — почав Ремзі, і те слово зависло в повітрі ніяково, а його погляд блукав кімнатою, наче в пошуках рятівного кола. Він спіймав погляд Бел. Ні, звідси допомоги не чекай,

друже.

— Так, Ремзі, — сказала вона, заганяючи його в кут. — Чому так сталося?

Він примружився до неї, наче зрозумів, що вона навмисно намагається йому допекти, та, схоже, йому це здалося дотепним. Вочевидь, кількох годин у замкненому просторі з тими самими розмовами іноді достатньо, щоб непогано вивчити людину. Може, Бел варто змінити свою думку про Ремзі.

Зрештою, він поступився.

— Ну, багатьом здалося, що їй бракує

людського чинника.

Не знаю, як вони дійшли такого висновку, — той фільм винятково про людей. Сюжетненько, зі сюрпризами, навмисно не напишеш, — Ремзі похитав головою. — Але їй явно чогось бракувало.

— Так, — Джефф явно не відчував, що його витіснили з розмови. — Дуже прикро. А «Зникнення Рейчел Прайс» уже хтось купив?

— Ще ні, — всміхнувся Ремзі. — Але куплять. Це неймовірна історія.

— Сюжетненько, зі сюрпризами, — промовила Бел.

Ремзі відсалютував їй об’єктивом, який тримав у руці.

Джефф явно мав іще сотню запитань, але Бел уже не зважала на них — до неї підійшов батько із чашкою кави.

То була його улюблена чашка — у формі опецькуватого обличчя Санти.

— Пані Нюхсон уже стромляє носа у вікна з вулиці, — сказала Бел, беручи чашку. Фарба на чашці вже почала тріскатися: схоже, вона пережила тисячу разів Різдво і це не минуло для Санти безслідно.

— Пані Нельсон, Бел, — виправив її Чарлі, торкаючи пальцем під підборіддям. — Поки згадав: сьогодні вранці ти не замкнула бак зі сміттям. Треба перев’язувати його, пам’ятаєш? Саме сезон...

— ...Чорних ведмедів, знаю, — закінчила Бел за нього. Вона чітко пригадувала, як обв’язувала бак еластичним тросиком із гачками. Мабуть, то все ж було якогось іншого дня. — Вибач.

— На щастя, до твого татка навіть ведмеді бояться підходити.

— Агов, це я тут хамлюга, — шморгнула носом Бел. — Це мене вони бояться.

Чарлі вишкірився на неї, а тоді повернувся до Джеффа й поплескав його по спині. Обоє якось примудрилися вдягнутися майже однаково: в темно-зелені светри та джинси.

— Джефферсоне, ти скоро вуха Ремзі протуркаєш. Нехай працює.

Старший на три роки Джефф послухав брата й пішов шукати нову жертву.

— А коли приїде ваш батько? — запитав Ремзі Чарлі, розплутуючи новий клубок дротів.

Чарлі глянув на годинник:

— Доглядач має привезти його з хвилини на хвилину. Непростий був ранок.

— Чудово. Ми майже готові. Джеймсе... куди подівся перехідник?

— Усе, обмікрофонюємось, — виринула з безладу Саба. — Еше, на тобі Чарлі та Бел, я візьму решту.

Еш вигулькнув із-за великої металевої скрині. Сьогодні він був одягнений у білу футболку з намальованими полуницями, а зверху — синю джинсову сорочку, заправлену в трохи темніші сині джинси. Теж кльош, якщо ви сумнівалися.

— Зараз, тільки светр перевдягну, — сказав Чарлі, зникаючи в коридорі.

— Без смужок, будь ласка! — гукнув Ремзі йому навздогін.

— І знову привіт, — Еш поплентався до Бел, дорогою розплутуючи мікрофони. — Можна?

— Якщо зможеш, — Бел розкинула руки, мов опудало, наче він збирався її обшукати.

— Ось цей прикріпимо сюди...

Еш підступив до неї трохи заблизько, і в обличчя їй дмухнув його теплий м’ятний подих. У нього були зелені очі — цього вона раніше не помічала. Трохи бруднувата зелень, наче на футбольному полі. Хлопець прищепив крихітний мікрофон до комірця її бейсбольної футболки й почав розмотувати дріт.

— А оце треба заховати кудись сюди, — сказав хлопець, ніяково вказуючи підборіддям їй на груди. Він легенько підчепив пальцем її комірець, відвернувся і наосліп запхнув чорну коробочку їй під футболку, а тоді поступово опускав її, притримуючи за дріт.

— Тож, — заговорив він, — ти більше любиш яблука чи банани?

— Га? — здивувалась Бел.

— Ну, я трохи ніяково почуваюся, чіпаючи тебе то тут, то там, тож вирішив: чому б нам не поговорити? — сказав Еш, дивлячись, як передавач нарешті вигулькує з-під нижнього краю футболки.

— Ну і як? — запитала Бел, кривлячись від дотику холодного дроту до шкіри.

— Здається, успішно. Ми розмовляємо, — Еш підхопив коробочку і показав її Бел. — Це треба закріпити в тебе за спиною. Можливо, у твоїх джинсах є задня кишеня або...

— Може, ще про щось поговоримо, перш ніж ти почнеш мацати мене за дупу?

— О! Сьогодні вранці я бачив лося, — сказав Еш, запихаючи коробку в задню кишеню її джинсів. — Просто величезного.

— Ну, ти в Нью-Гемпширі.

— Гаразд, це всі дроти.

Бел повернулася до Еша і зміряла його поглядом — тільки очима, не рухаючи головою.

— Джинc із джинсом, — зауважила вона.

— О, так, дякую, — відказав він, поплескавши себе по сорочці.

— Це був не комплімент.

— То де перехідник? — знову пролунав голос Ремзі, цього разу розпачливий.

— Я лишив його он там, — гукнув Еш, показуючи кудись за плече Бел. — Біля трійки.

— Трійки?

— Триноги, — пояснив він. — Вирішив скоротити. Щоразу, коли скорочуєш слово, виграєш секунду часу. Здається, що це дрібниця, але секунда до секунди — виходить хвилина. Час — це гроші.

— Ти щойно витратив зайві дев’ять секунд, щоб пояснити, що таке трійка.