Повернення Рейчел

— Тобі точно щось відомо. Я мушу знати, що сталося насправді. Я так довго чекав.

Але він не чекав так довго, як Бел — це були не його батьки, не його життя розвалилося.

Гнів, що накопичувався довкола клубка в животі, муляв їй, та вона не могла його вивільнити, бо вирішила натомість слухати свій страх.

— Чому ви не вірите Рейчел? — запитала Бел, сподіваючись його вгамувати.

— Мені потрібне краще пояснення — правда. Якби її історія була правдивою, твій тато не втік би.

— А ви не думаєте, що Рейчел могла зробити щось із ним? — правда, яку вона вирішила тримати при собі, все-таки вислизнула з її вуст.

— А нащо їй щось із ним робити, якщо він не робив нічого з нею? — вишкірився Філліп, хибно вважаючи, що підловив її. — І не забувай: я бачив, як він поїхав. І він був сам.

Бел видихнула.

— Мій тато не має жодного стосунку до зникнення Рейчел. Вона сама це сказала. І в нього є алібі.

— Авжеж, — знову глузливо скривився Філліп.

— Його визнали невинуватим, — сказала Бел, ледве стримуючись, хоча їй хотілося вибухнути, накинутися на цього чоловіка, який вліз в її історію і начепив її на себе, хоча не мав на це жодного права. — Ви не бачили його обличчя, коли Рейчел повернулася. Він не знав, що вона жива, це і сліпий би побачив. А я знаю його краще, ніж будь-хто. Того дня він був у лікарні, а тоді поїхав додому. Він не причетний.

Філліп рвучко смикнувся й переламався надвоє від жахливого сміху, надривного й свистячого, від якого шкіра Бел узялась сиротами.

Вона стиснула телефон у руці.

— Що смішного? — запитала дівчина, хоча не була певна, що хоче знати, і усвідомлювала, що Філліп Алвес — це вона сама наприкінці того шляху, який для себе обрала. То вона має такий самий вигляд, коли говорить про Рейчел?

— Знаєш, — сказав Філліп, досі не заспокоївшись, — я у вас удома вже не вперше. Того разу теж ледь не спіймався.

— Про що ви? — Бел знову переступила затерплими ногами.

— Я був тут шістнадцять років тому. Проник у будинок так само. У вас зламана защіпка на вікні, до речі, — він показав собі за плече. — Раджу полагодити. Коротше... — Його очі якось примудрилися стати ще круглішими, незмигно завмерши. — Я сподівався знайти якісь зачіпки, поки нікого немає вдома. То був квітень, здається, — поліція вже підозрювала твого тата, але ще не арештувала. Я завжди знав, що саме я з’ясую, хто вбив Рейчел. Коли почув, як до будинку під’їхала машина, я був на кухні. Вийти непомітно мені не вдалося, тож мусив піднятися нагору. Заскочив у перші-ліпші двері. Виявилося, що це твоя спальня — твоє ліжечко стояло в кутку.

Сховок Бел. Вочевидь, це місце ніколи не було по-справжньому безпечним.

— Тож я сховався у твоїй кімнаті і прислухався. У будинок зайшов Чарлі. Він був не сам, розмовляв із якимось іншим чоловіком. Його голосу я не впізнав. Я не чув усього, але вони явно про щось сперечалися. «Цить, не розбуди Аннабель», — сказав твій тато, тож ти явно була з ним.

Філліп не дивився на неї. Він втупився у якусь точку над її плечем, цілковито загубившись у спогадах. Може, це її шанс. Треба діяти, поки він відволікся. Бел позадкувала і стала так, щоб сховати одну руку за кухонною аркою. Перекинула в кишені худі телефон у ту руку.

— Я мало що міг розчути, бо вони говорили тихо, щоб не розбудити тебе, — сказав Філліп так, наче Бел була в чомусь винна. Вона стиснула телефон у руці й почала повільно виймати його під прикриттям арки. — Але Чарлі явно сердився на те, що поліція вважає його головним підозрюваним. Він вигукнув дещо, що я розчув. І чого я ніколи не забуду.

Філліп досі жодного разу не кліпнув, але його очі були вологими, лискучими. Бел опустила очі на телефон, нарешті вийнявши його повністю. Не побачивши її обличчя, він попросив код допуску, але Бел натиснула натомість кнопку екстреного виклику.

Філліп досі не дивився. Він прокашлявся, готуючись до наступної частини своєї історії.

— Твій тато сказав: «Мені твої вибачення до одного місця. Ми домовились на чотирнадцяту годину. Ти спізнився, і подивись, що сталося».

Відкрився екран набору номера. Бел натиснула

9

і піднесла палець до

1,

а тоді зиркнула перевірити, чи все чисто. Не чисто.

Вона смикнулась, перетворивши зойк на кашель. Філліп дивився на неї незмигно, чекаючи на якусь реакцію. Проте він не помітив, що вона робила лівою рукою.

— Але ж це могло стосуватися будь-чого, — Бел втримувала його погляд, але так і не могла натиснути

1

на клавіатурі. — Може, щось сталося того дня. Хтось спізнився на обід абощо.

Філліп схилив голову набік, і якийсь м’яз на його щоці засмикався.

— Вони говорили про Рейчел. Про розслідування, — сказав так, наче знову вдало її підловив.

— Рейчел зникла близько вісімнадцятої, — заперечила вона. Її очі аж пекли від напруги, прагнучи зиркнути на телефон. Бел дозволила їм метнутися туди, і натиснула

1

двічі, перш ніж перевести погляд назад на Філліпа.

— Але о чотирнадцятій почалося алібі твого тата, чи не так? — посміхнувся Філліп. — Це тоді він порізав руку.

Бел вдала, що міркує про це, втупивши погляд у підлогу, та насправді він туди так і не сягнув, скосившись і зупинившись на телефоні. Великий палець Бел потягнувся до кнопки виклику.

— Гей! Що ти там робиш?

Гупання ніг, і ось уже Філліп наскочив на неї. Він вперіщив її по руці, і телефон загримів на плитку.

— Що ти там робила? Дзвонила в поліцію? — Тепер його очі просто-таки палали. Його пальці вп’ялися глибоко в зап’ясток Бел.

— Ні, — Бел заборсалася у цих лещатах, від адреналіну не відчуваючи болю. — Я хотіла вам щось показати. Я все-таки дещо знайшла. Щодо Рейчел.

— О, — Філліп відступив, лишивши губи округленими довкола того «о», і відпустив її. Підійшов до її мобільного, який ковзнув по плитці, і нагнувся по нього.

— Дідька лисого, — загарчала Бел, згрупувавшись і кинувшись на Філліпа. Повертатися до неї спиною було помилкою, бо вона більше не восьмирічна дівчинка, і тим паче не покинуте на задньому сидінні маля. Штурхнула його щосили, і він упав, аж покотився.

Бел не спинилася посмакувати шок в його очах. А рвонула до чорного ходу, навалилася на ручку.

Філліп підвівся швидше, ніж вона чекала; Бел чула, як він прорізав повітря за нею. Смикнула на себе двері, але Філліп вхопив її за зв’язане у хвіст волосся, закидаючи голову назад і оголюючи шию.

Бел виставила лікоть і вдарила, поціливши в обличчя, просто поміж тих круглих очей. Почувся хрускіт.