Повернення Рейчел

Поліція не знає, коли викинули телефон і паспорт, але кредитку лишили в минулий понеділок чи напередодні в неділю — студент знайшов її вдень.

Отже, де була Рейчел у перші два дні після татового зникнення? У неділю вона була вдома. Але в понеділок...

Щось у її пам’яті ворухнулося. Перед очима зринула кухня. Бел згадала, як викидала картонний пакет яблучного соку, який випила, просто щоб подратувати Рейчел. У смітнику тоді лежала картонна склянка із кав’ярні, правда? Ось за що зачепилася її пам’ять: щось дивне було намальоване на тій склянці. Стривайте, як називалася кав’ярня, де знайшли татову кредитку?

«Кав’ярня “Му”»,

— ці слова пролунали в голові Бел голосом Дейва Вінтера.

Вона схопилася й поповзла по ліжку до залишеного в ногах ноутбука. Ввімкнула його, подумки благаючи завантажуватися швидше.

Написала

«кав’ярня Му Вермонт»

в пошуковий рядок браузера й натиснула «ввести», клацаючи по клавіатурі так, що аж ноутбук розгойдувався на колінах.

Ось і сторінка з результатами пошуку.

Вебсайт кав’ярні з логотипом.

На червоному тлі біла мультяшна корова дмухає на чашку кави, з якої здіймається пара. Це ж воно, правда? Це те саме, що Бел бачила у смітнику минулого тижня. Спогад був не надто чітким — Бел не зафіксувала це в пам’яті, бо й уявити не могла, що воно буде таким важливим. Але асоціація лишилася, і це не могло бути збігом.

Минулого понеділка в Бартоні, штат Вермонт, Рейчел підкинула кредитку в кав’ярню, а тоді поїхала далі й викинула телефон та паспорт біля приватного аеропорту. Дорогою прихопила кави. Лишила склянку в машині, і так та опинилася у Ґоргемі. Рейчел викинула її аж удома. Вона спланувала все, окрім того, що Бел може помітити в смітнику ту корову.

Це був доказ. Справжнє свідчення того, що це Рейчел залишила підказки, які наштовхнули всіх на думку про те, що тато поїхав сам. Якщо Бел знайде ту склянку, Дейву Вінтеру доведеться повірити їй навзаєм, хіба ні?

Бел не марнувала ні секунди.

Вона рвонула зі своєї кімнати і збігла по сходах, оглушливо гримаючи ногами. Влетіла на кухню, смикнула на себе дверцята, з гуркотом висуваючи два сміттєві відра.

Обидва були майже порожні. Не видно навіть що там — сміття ховалося у хвилях та складках сміттєвих мішків.

Бел засунула руку в один, зачерпнула жменю і вийняла, щоб роздивитися.

Яєчні шкаралупи, бананові шкірки.

Поліетиленові обгортки.

Кавова гуща обліпила їй руки буруватою засохлою кров’ю. У цьому відрі склянки не було.

Інше здавалося перспективнішим: там були картонні осердя від рулонів туалетного паперу і зім’яті папірці. Але пірнувши туди обома руками, Бел його також не знайшла.

Певно, відтоді Рейчел виносила сміття. Отже, зараз він лежить в одному зі сміттєвих баків надворі.

Бел скочила на ноги й побігла до вхідних дверей, розчахнула їх і лишила відчиненими навстіж, а сама кинулась до сміттєвих баків, залишених біля тротуару, бо завозити їх назад завжди було татовим обов’язком.

Зупинилася біля баків.

Спершу — металевий. Бел відв’язала гумку від кришки. Саме сезон чорних ведмедів, ви не в курсі?

Зірвала кришку, і та закрутилася на під’їзній доріжці, ставши руба, наче все це була якась весела гра, а тоді заторохтіла, мов барабан.

Бел зазирнула в бак. На дні лежав однісінький чорний пакет. Вона опустила руку в бак, і холодний метал врізався їй під пахву. Вхопила мішок, вийняла його.

Незграбними пальцями розв’язала вузол.

До свіжого запаху весняного повітря додалися прокислі нотки.

Бел розтягнула зав’язки і взялася копирсатися в пакеті рукою, кривлячись щоразу, коли під пальцями опинялося щось вологе.

У набитому по зав’язку пакеті неможливо було щось розгледіти, а Бел довіряла очам більше ніж пальцям, бо ті брехали їй, перетворюючи все на слимаків і павуків.

Далі випросталася й перевернула пакет, виваливши його вміст на подвір’я; якась обгортка миттю прилипла їй до черевика.

Бел присіла навпочіпки посеред сміттєвої купи й продовжила перебирати відходи. Яблучні недогризки і стовбурці броколі зі вчорашньої вечері, липкий поліетилен, зім’яті паперові рушники, вимащені жовтавим жиром, лушпиння цибулі, волохатий від плісняви кусень сиру. Бел перевірила все, але склянки там не було.

Та здаватися вона не збиралася. Рейчел могла кинути склянку на переробку. Мусила.

Бел відкинула кришку бака для переробки, перебираючи поглядом складені вдвоє шматки картону, паперовий мотлох, картонні коробки з-під продуктів.

Її серце відбивало по два удари за один, тиск у голові вже сягав очей. Бел вхопила бак і перевернула його, викидаючи все на траву. Потрусила, змушуючи найбільш сором’язливих мешканців відклеїтись від дна.

Тоді впала навколішки й почала перекладати сплюснуті коробки, картонки й упаковки, перебираючи їх поглядом швидше, ніж змогла б руками. Очі все зрозуміли першими: її тут не було. Бел перебрала ще раз і сміття, і переробку. Джинси, просочені якоюсь гидотою, прилипли до колін, а під нігті набилося повно бруду, але Бел однаково сподівалася змінити реальність. Склянка повинна бути тут. Будь ласка, будь ласка.

Бел важко сіла на землю, посеред розбурханого моря сміття. Її руки були брудні, липкі й порожні.

Склянки там не було. Її не було, і Рейчел перемогла знову.

Дівчина спересердя хвицнула сміття, відчуваючи, як у горлі здіймається гарчання, заповнюючи її всю чимось червоногарячим.

— Що це ти робиш? — запитав писклявий голос за її спиною. Слабкий і знайомий.

Бел повернула голову.

Пані Нюхсон із будинку номер тридцять два, як завжди, рознюхувала, виправдовуючи своє прізвисько.

Вона стояла на тротуарі, зчепивши руки за спиною, і розглядала Бел та купу сміття з кислим виразом.

— Викидаю сміття, — відрубала Бел майже істерично й розвела руками, показуючи свій сміттєвий трон.

— Відкотіть баки від дороги, — проскрипіла пані Нельсон. — Сьогодні вівторок. Сміття забрали ще в понеділок вранці.

Під гарячою лавою у животі Бел запала грузька порожнеча. Склянка була тут, але Бел спізнилася. Спізнилася на півтора дні і назавжди втратила свій доказ.

— Бляха, — виплюнула вона, знову хвицаючи сміття.

Пані Нельсон наїжачилась.

— Не треба нервувати, люба. Приїдуть наступного тижня.

Бел не могла плакати, тож натомість розреготалась, втупившись у свої брудні руки.

Пані Нельсон теж засміялась, коротко і нервово, хитнувшись на підборах.