Запрошення

сьогодні я ходив за покупками. Оскільки я погано розбираюся в прикрасах, то взяв із собою сестру. Але краще б я цього не робив...

Я посміхнулася, уявивши, як Олівія і Гадсон ходять від прилавка до прилавка. Для Гадсона купити щось означало прийти в магазин і сказати, що саме йому потрібно. Олівія в магазинах не стільки купувала, скільки паслася. Їй нічого не вартувало вирушити по туфельки для сукні й повернутися додому з новим набором посуду, курткою для Мейсона, іграшкою для Чарлі та якимось електронним пристосуванням для свого офісу. А що ж туфлі? Та вони їй більше ні до чого, бо заодно вона купила собі й нову сукню.

Тим часом, повернувшись до читання, я раптом зрозуміла, що Гадсон жодним словом не згадав у розмові зі мною, що ходив із сестрою за покупками. Та й нових прикрас він додому не приносив... Ну–ну, і що б це означало?

Ми обійшли шість магазинів. Усе, що сподобалося мені, Олівія відкидала з ходу, а я відмахувався від усього, що пропонувала вона. Витративши так майже весь день, я повернувся додому з порожніми руками, та ще й у роздратуванні. Моя дівчинка прийшла через десять хвилин, пахнучи лісовими ароматами: вона розробляє зараз у лабораторії нову лінію парфумів для чоловіків. Але варто було їй обійняти мене, як мій поганий настрій зник. Тільки тут я зрозумів, чому так і не зміг купити нічого за весь день: мені хочеться, щоб у моєї дівчинки було щось по–справжньому особливе, що показало б їй, як багато вона для мене означає.

Гадсон

О боже! Але хіба могла я зупинитися на цьому місці? Гадсон підбирав мені прикрасу – і не просто прикрасу, а щось особливе... Я кинула погляд на будинок. Усе було тихо. Йому знадобиться не менше двадцяти хвилин, щоб дійти із собакою до магазину і повернутися назад. За цей час я цілком встигну прочитати ще один запис.

Зрозуміло, де один запис, там і два... і несподівано для себе я опинилася на останній сторінці. Я дізналася, що Гадсон ще кілька разів заглядав у ювелірні – про що писав, утім, досить коротко. Кілька сторінок він присвятив тому вечору, коли на вечерю до нас приїхали мої батьки. Так–так, не відразу, але я все–таки зуміла пробачити їх. Мені довелося як слід понервувати, але вечір пройшов напрочуд приємно. Із сестрою я поки що так і не помирилася, хоча й розповіла нарешті Гадсону, з ким мені зраджував Ейден. Не виключено, що одного разу я знайду в собі сили пробачити і Сесілію.

Мені стало відомо, що вони з моїм колишнім розлучилися: сестра виявила, що Ейден зраджує їй з однією з її подружок. Тут я мала б відчути щось на кшталт зловтіхи, але насправді мені стало шкода Сесілію. І це хороший знак: можливо, для нас ще не все втрачено.

У щоденнику не було жодного слова про те, яку саме прикрасу хоче купити Гадсон, але я практично не сумнівалася, що йдеться про каблучку.

Із серцем, що шалено калатало, я прочитала останні сторінки.

О боже, він все–таки щось купив!

І сховав у тій самій схованці, де ховав мій торішній різдвяний подарунок.

І має намір чекати свого дня народження, перш ніж презентувати те, що купив.

До дня народження Гадсона залишалося ще цілих два місяці! Ні, стільки мені не протриматися.

Гадсон й гадки не мав, що торік мені вдалося натрапити на його маленьку схованку в задній частині шафи. Тож я могла б... ні, я не повинна.

Від напруги в мене змокли долоні.

Може, просто поглянути, чи справді це коробочка для каблучки? Мені навіть не потрібно відкривати її.

З іншого боку, що, якщо через кілька місяців він вручить мені оксамитову коробочку, в якій буде... пара сережок? І це після всіх моїх очікувань?

Та мені ніякими силами не вдасться приховати розчарування! І як тоді почуватиметься Гадсон? Ні, я, безумовно, повинна з'ясувати, у чому тут справа.

Я знову озирнулася на будинок. Може, варто почекати, поки він не відлучиться на кілька годин?

Ні. До біса очікування!

Я кинулася в будинок і насамперед поспішила до вхідних дверей. Відчинивши їх, я глянула праворуч, потім ліворуч, щоб переконатися, що Гадсона поки що немає поблизу. Після цього я кинулася до спальні, де і була схованка. Перед дверима я на мить завмерла, щоб віддихатися і хоч трохи заспокоїтися. Тремтячою рукою я повернула дверну ручку...

І завмерла на місці.

– Щось шукаєш? – Гадсон сидів на краю ліжка, а на колінах у нього сиділа Чарлі. Гендрікс лежав біля ніг господаря.

Я нервово моргнула.

– Що ти тут робиш? Я думала, ти пішов.

Він легенько підштовхнув доньку, і та зістрибнула в нього з колін.

– Що я тут роблю? Я міг би тобі поставити таке саме запитання. Навіщо ти прийшла сюди, Стелло?

– Я... е–е–е...

Гадсон підійшов до мене і з усмішкою взяв мене за руку.

– Ти ж не порушувала наш договір і не прочитала весь щоденник?

Думки змішалися в мене в голові. Коли він встиг повернутися з магазину? І звідки тут взялася Чарлі? Що тут взагалі відбувається?

Довго мені відповіді чекати не довелося. Гадсон простягнув Чарлі руку, і та вхопилася за неї з широченною посмішкою. Серце в мене заколотилось як скажене, коли я побачила, що Гадсон опустився переді мною на одне коліно.

Він підніс до губ мою тремтячу руку.

– Рівно рік тому я зустрів розумну, чарівно красиву жінку, – почав він. – Ти любиш повторювати, що без дозволу вторглася на весілля моєї сестри. Але насправді ти без дозволу вторглася в моє серце. Ти найдобріша, найчудовіша і найдивніша жінка з тих, кого мені тільки доводилося зустрічати.

– Найдивніша? – розсміялася я. – Ти так кажеш, ніби це комплімент.

– Так воно і є, – кивнув Гадсон. – І люблю я тебе якраз тому, що ти – не така, як усі. Довгі роки ти читала чужі історії кохання, а сьогодні прочитала останній розділ моєї... хоч і обіцяла не робити цього, – підморгнув він. – Але останній запис у моєму щоденнику насправді знаменує собою початок.

Він підморгнув Чарлі, і вона вийняла з–за спини маленьку чорну коробочку та віддала її своєму батькові.

– Стелла Роза Бардо, дозволь вручити тобі цей символ щасливого життя. Будь моєю дружиною, а я обіцяю зробити все, щоб твоє життя склалося краще, ніж будь–яка, навіть найказковіша історія.

Він відкрив коробочку, і я побачила, що всередині, на оксамитовій підкладці, лежать дві каблучки. Праворуч був чудовий перстень із білого золота з великими діамантами і ланцюжком крихітних камінчиків уздовж усього обідка. Ліворуч лежала його мініатюрна копія. Гадсон узяв першу каблучку і простягнув її мені.