Запрошення

– Я не просто прошу тебе вийти за мене заміж. Я хочу, щоб усі ми – ти, я і Чарлі – стали однією сім'єю. Звідси і дві каблучки – двом моїм безцінним дамам. Ну що, згодна увійти в нашу сім'ю?

Я глянула на Чарлі. Та з сяючою усмішкою дістала ще щось з–за спини і простягнула мені.

Банан із написом на шкірці.

Скажи "так", щоб ніколи вже не розлучатися.

Як не смішно це прозвучить, але саме банан став для мене останньою краплею. Сльози щастя градом покотилися в мене по обличчю. Змахнувши їх, я притулилася чолом до чола Гадсона.

– Так! Так! Моє серце вже давно належить вам двом, а ці каблучки зв'яжуть нас ще міцніше.

Гадсон одягнув каблучку мені на палець, і ми допомогли Чарлі вдягнути її каблучку. Якийсь час ми стояли, взявшись за руки, а потім Гадсон сказав, щоб Чарлі пішла й привела себе до ладу, перш ніж іти в гості до тітки.

– Знаєш, – звернулася я до Гадсона, коли ми залишилися вдвох, – твій щоденник і ця пропозиція дають змогу запідозрити, що в душі ти дуже романтична людина.

– Справді? – усміхнувся він. – Врахуй, я буду заперечувати це до останнього.

– Головне, що я знаю правду, – розсміялася я.

– Сподобався тобі мій щоденник? – запитав Гадсон, цілуючи мене в губи.

– Не те слово. Це найкраща історія кохання, яку я коли–небудь читала. Але найбільше мені сподобався кінець.

– Це зовсім не кінець, – похитав головою Гадсон. – Це не що інше, як початок, тому що у справжньої історії кохання не буває кінця.