Запрошення

Глава 36

Епілог

Стелла

Вісім із половиною місяців потому

Дорогий щоденник,

Стелла заснула сьогодні трохи раніше за мене, і я міг спостерігати за нею. Час від часу губи її тремтіли і складалися в подобу посмішки. Тривало це від сили кілька секунд, але я спостерігав за нею як зачарований. Як би мені хотілося здійснити всі її найзаповітніші мрії – як вона зуміла здійснити мої.

Гадсон

Я притиснула свій новий щоденник до грудей. Навіть не знаю, чим я заслужила таке щастя! Ми з Гадсоном стали жити разом через кілька місяців після вдалого старту "Персонального аромату". Не те щоб я потребувала віднедавна когось, хто допомагав би мені платити за квартиру. Уперше в житті я могла дозволити собі власне житло в Нью–Йорку. Я й сама не очікувала, що справи в мене підуть так успішно. Навіть Опра внесла мій маленький винахід до свого списку подарунків, які хотіла б отримати цього року. Ми встигли створити окремий набір на День святого Валентина, а тепер ще збиралися запустити чоловічу версію "Аромату". Я витратила чимало часу на написання нових алгоритмів, але зараз цю роботу перебрали на себе досвідчені фахівці з "Ротшильд Інвестментс", тож мені нарешті вдалося знайти баланс між роботою та особистим життям.

Гадсон Ротшильд допоміг здійснити всі мої мрії... і навіть те, про що й не мріялося. Бажаючи відзначити наше перше міжнародне замовлення, він порадував мене поїздкою до Греції. Зупинилися ми в розкішному готелі Міконоса. Коли ми під'їхали до готелю, він здався мені смутно знайомим. І лише коли ми увійшли в номер, я зрозуміла, у чому річ. Гадсон вибрав той самий готель, який я роздивлялася майже рік тому, коли сиділа у вестибюлі його компанії в надії поговорити з ним. Йому вистачило одного погляду на екран, щоб запам'ятати місце.

Що стосується моєї звички читати чужі щоденники... Загалом, я перестала купувати їх. Я боялася, що один вигляд цих щоденників наводить Гадсона на неприємні спогади. Кілька місяців тому він поцікавився, чому я закинула своє хобі. Я сказала, що мені більше немає потреби читати про життя інших людей, тому що жодна з них не зрівняється з моєю власною історією кохання. Зрозуміло, я сказала йому чисту правду, але Гадсон не був би Гадсоном, якби не зрозумів, у чому тут справа. І ось минулого тижня він вручив мені щоденник. Той, що вів потай від мене кілька місяців. Романтичнішого подарунка я в житті своєму не отримувала. Більшість записів були просто чудовими... хоча не обійшлося і без непристойностей.

До речі... ось один із моїх улюблених абзаців:

Дорогий щоденник,

день сьогодні видався на рідкість напруженим (прошу вибачення за мимовільний каламбур). Моя дівчинка вже тиждень була у справах на Західному узбережжі. Цього ранку я прокинувся, лежачи головою на її подушці. Не дивно, що моя ранкова ерекція не побажала піти сама собою. Замість того щоб чинити опір цьому позиву, я поклав подушку собі на обличчя. Вдихаючи запах моєї дівчинки, я почав погладжувати свій член, уявляючи, що мій кулак – її чарівна кицька. Я уявив, ніби вона сидить на мені, розгойдуючись взад і вперед, щоб повною мірою насолодитися моєю твердою штучкою. Потім моя уявна Стелла відкинула голову і зігнулася в пориві оргазму. Після цього я кінчив так потужно, що частину мого насіння вона зможе відвезти у своє наступне відрядження.

Або ось. Я відлистала ще кілька сторінок назад. Гадсон ніколи не розповідав про цей випадок, але щоразу, коли я читала, у мене теплішало на серці.

Дорогий щоденник,

сьогодні я повів Чарлі поснідати в ресторан, а за сніданком повідомив їй, що Стелла переїжджає до нас. Потім ми пішли додому. Шлях наш лежав через парк. Там були дві маленькі дівчинки, які радісно стрибали на місці й дзвінко сміялися. "Як ти думаєш, – запитав я, – що їх так втішило?" На що Чарлі мені відповіла: "Може, подружка їхнього тата теж житиме з ними".

У двір вийшов той самий чоловік, чиї записи я зараз перечитувала. Я якраз сиділа на веранді, а біля моїх ніг зручно розташувався Гендрікс.

– Дивлюся, мій вірний пес остаточно забув, хто тут його господар, – похитав головою Гадсон.

Я посміхнулася. Вівчарка, яку я подарувала Гадсону на Різдво, останнім часом ходила за мною як тінь. А головне – незрозуміло з чого, бо я раз у раз покрикувала на неї за звичку гризти меблі та мої туфлі. Ми сподівалися, що дресирування допоможе позбутися цих бід, але не тут–то було: тепер Гендрікс пристосувався гризти ніжки тисяча доларового кавового столика. Загалом, за собакою потрібен був пильний догляд. І все ж воно було того варте: досить було поглянути на вираз обличчя Гадсона, коли він зрозумів, що йому нарешті подарували собаку, про якого він мріяв усе дитинство.

І звісно ж, він назвав пса на честь того джина, який колись звів нас разом.

– Він бігає за мною тільки тому, що я зазвичай годую його, – зауважила я.

Погляд Гадсона впав на зошит у мене в руках.

– Не забувай: один запис на день, і не більше.

– Я знаю. Я просто перечитувала дещо зі старого, тож моя квота на сьогодні ще не вичерпана.

– Гаразд. Хочу пройтися до магазину і купити пляшку вина на вечір. Віднесемо Олівії з Мейсоном. Заодно прогуляю Гендрікса. Може, купити що–небудь ще?

Сьогодні виповнюється рівно рік від дня весілля Мейсона й Олівії, і ми збиралися вирушити до них на святкову вечерю. Щаслива парочка щойно перебралася з Мангеттену в особняк, розташований за кілька кварталів від нашого будинку. Не знаю, чи усвідомлював Гадсон, але це була річниця і нашої з ним зустрічі. Рівно рік тому, понюхавши біля барної стійки джин, я зустріла кохання всього свого життя. Хоча кохання – це останнє, що я відчувала, тікаючи з весілля в таксі, що вдало підвернулося. На честь цієї пам'ятної події я купила Гадсону невеликий подарунок, який вирішила вручити, коли ми повернемося ввечері додому.

– Ні, вина цілком достатньо. Торт на десерт я вже спекла.

– Чудово. Повернуся хвилин за двадцять.

Гадсон пішов було до будинку, але потім зупинився і погрозив мені пальцем.

– Пам'ятай, лише один запис! Не здумай читати до кінця.

– Не буду.

Кроки його затихли в глибині будинку, а я із зітханням знову відкрила щоденник. До кінця мені залишилося всього сторінок двадцять. Мабуть, я встигла б дочитати їх ще до повернення Гадсона. Але ні: один запис на день, і не більше.

Прийнявши таке рішення, я відкрила нову сторінку.

Дорогий щоденник,