Запрошення

Їхали ми так досить довго. Коли дісталися місця, де минуло наше з Фішером дитинство, Ейден пригальмував і звернув на праву смугу.

– Він знає цю місцевість. Мабуть, вирішив затриматися тут, щоб заправитися перед дорогою або сходити в туалет.

Фішер відстав на кілька машин, перш ніж ми теж з'їхали з шосе слідом за Ейденом.

– Не очікувала, що з тебе вийде такий гарний сищик, – сказала я Фішеру.

– Бачиш, радість моя, це не перша моя поїздка такого роду. У мене теж не все було гладко в особистому житті. На жаль, але я займався цим і раніше.

– Без мене?

– Я подумав, що ти влаштуєш мені догану за те, що я вистежую коханця.

Загалом, він мав рацію. Ще рік тому я сказала б Фішеру, що стосунки, в яких один партнер стежить за іншим, приречені. І ось, будь ласка... Ось уже воістину: не суди про іншого, поки не опинишся на його місці.

– Та куди, чорт забирай, він їде? – запитав Фішер.

Ейден махнув повз заправку та всі крамнички, що були біля з'їзду з шосе. Зараз він упевнено прямував у бік району, де досі жили мої батьки й батько Фішера.

– Він що, їде до нас додому? Якого диявола йому там знадобилося?

– Може, він один із тимчасових дружків твоєї матері? – хмикнув Фішер.

– Фу... не говори дурниць.

Звісно, ми жартували, але Ейден і справді звернув на вулицю, що веде до нашого будинку.

– Пригальмуй, – попросила я Фішера. – Якщо він справді їде до нас додому, ми зможемо простежити за ним звідси. Можеш стати прямо перед поворотом?

Фішер так і зробив. Ми нахилилися вперед, спостерігаючи за тим, як машина Ейдена звертає до будинку моїх батьків.

– Чому він не сказав мені, що їде сюди? Я тільки вчора розмовляла з мамою, і вона ні словом не згадала, що Ейден збирається в гості.

– Може, вони готують якийсь сюрприз? Святкову вечірку або щось у цьому роді?

– До мого дня народження ще дев'ять місяців.

Ейден вийшов з машини і зник у будинку. Протягом наступної години я знову і знову перебирала в голові всі дрібниці, які змусили мене запідозрити Ейдена в зраді.

– Може, Ейден має рацію, – зітхнула я нарешті, – і читання щоденника мені не на користь. Я стаю болісно підозрілою.

– Ну, підозрювати його ти почала ще до читання щоденника, – нагадав мені Фішер.

– Так–то воно так, але вся та історія, що викладена в щоденнику... після неї волею–неволею почнеш підозрювати всіх оточуючих. Не розумію, як Олександрія могла стільки часу зраджувати свого чоловіка, та ще й приховувати від нього, що він, цілком можливо, не батько їхньої дитини.

– А хлопець, з яким вона спить, приятель її чоловіка?

Я кивнула.

– По–моєму, це найгірша зі зрад: твоя дружина і твій найкращий друг.

– Точно, – сказав Фішер, – важко уявити собі щось більш огидне.

Серце тьохнуло в мене в грудях, коли двері будинку нарешті відчинилися.

– Хтось виходить.

На порозі з'явилися мої батьки і сестра. Кілька хвилин вони про щось говорили з Ейденом, після чого мама і батько пішли в будинок, а сестра пішла проводжати Ейдена до машини. Він відчинив перед Сесілією дверцята, але не встигла вона забратися всередину, як він схопив її за руку. Усе подальше я спостерігала ніби в уповільненій зйомці.

Ейден притягнув Сесілію до себе і нахилився для поцілунку. Усе ще не в силах повірити побаченому, я чекала, що сестра відштовхне його, дасть йому ляпаса... нібито все відбувалося вперше.

Але та обійняла його шию і відповіла на поцілунок. Так вони стояли, притулившись одне до одного... на порозі будинку моїх батьків.

Я не могла вимовити ні слова. Я навіть забула про Фішера, поки він не заговорив.

– Знаєш, я був не правий. Усе–таки є речі гірші, ніж твоя дружина, яка трахається з твоїм же другом. – Він приголомшено похитав головою. – Ось він – найгірший вид зради.