Запрошення

Глава 31

Розділ 29

Стелла

П'ятнадцять місяців тому

– Від тебе пахне парфумами, Ейден. – Перервавши обійми, я відступила на крок назад.

– Не починай знову, – зітхнув він. – Твої зразки розкидані по обох наших квартирах. Не дивно, що від мого одягу пахне парфумами.

Він повернувся і покрокував до себе в спальню. Я поспішила слідом.

– Це запах жасмину. Його немає серед моїх зразків.

– Значить, це суміш тієї нісенітниці, що валяється навколо. Тобі ж добре відомо, що з поєднання запахів утворюються нові аромати.

– Де ти був сьогодні ввечері?

– В офісі. Готувався до майбутніх іспитів. Принести тобі довідку від охоронця, повз якого я ходжу? Інше питання, де була ти? Щоки в тебе розчервонілися від холоду, а на ногах вуличні черевики.

– Я була в лабораторії, працювала над алгоритмом.

– Ну як же, – закотив він очі, – алгоритм. Я думав, ми домовилися, що купуємо на наші заощадження будинок.

– Нехай так, але це не означає, що я маю кинути свій проект.

– Ні, звісно. Але звідки мені знати, що ти справді була в лабораторії?

– Знаєш, не я пахну чужими парфумами і не мені приходять рахунки за готель.

– Мені набридло сваритися через ці дурниці. – Ейден схрестив руки на грудях. – Номер у готелі я зарезервував для батьків, які збиралися приїхати в Нью–Йорк, а потім забув скасувати замовлення, коли вони передумали приїжджати. Було це давно, і я навіть не згадав, коли ти почала мене розпитувати про цей рахунок. І тільки тижнем пізніше до мене дійшло, у чому річ. Рахунок я оплатив, тож питання закрито.

Прозвучало це цілком достовірно, ось тільки Ейден жодним словом не згадав про те, що його батьки збиралися в Нью–Йорк. До того ж, приїжджаючи, вони зупинялися в готелі неподалік від його будинку, а не на іншому кінці міста.

В Ейдена на все знаходилося своє пояснення: на готельний рахунок, запах чужих парфумів, підозріле повідомлення... Або той випадок, коли мій приятель побачив його в ресторані з симпатичною брюнеткою. Ланцюжок подій, які накладалися одна на одну.

– Послухай. – Ейден поклав руки мені на плечі. – Це все твої ідіотські щоденники. Вони забивають тобі голову всякою нісенітницею.

Мені відчайдушно хотілося повірити йому, але мене насторожила схожість у поведінці Александрії та Ейдена. Александрія, прийшовши додому, поспішала в душ, щоб змити запах свого коханця. Ейден в останні кілька місяців почав робити те ж саме, якщо заставав мене у своїй квартирі. Александрія робила все, щоб її телефон не потрапив на очі чоловікові. Ейден став брати із собою мобільний навіть у ванну. Тільки раз мені вдалося виявити його телефон на тумбочці, де він залишив його заряджатися. Я спробувала швиденько зазирнути в повідомлення, але виявилося, що Ейден встиг поміняти пароль, яким користувався з незапам'ятних часів.

Я глянула Ейдену в очі.

– Можеш ти дати мені слово, що в тебе немає нікого на стороні? Мені важко позбутися відчуття, що з нашими стосунками щось не так.

– Ти повинна довіряти мені, – відповів Ейден, не відводячи погляду.

Я кивнула, але без особливої впевненості.

Цієї ночі ми знову лягли спати, обмінявшись одним лише поцілунком. Ще одна обставина, що не дозволяла мені позбутися підозр.

* * *

Наступного тижня все більш–менш нормалізувалося... поки одного чудового ранку мені не зателефонував Фішер. Я саме готувала на кухні тости.

– Привіт. Ти ж казала, що Ейден сьогодні їде з міста, так? З цієї причини ти перенесла наш щомісячний перегляд фільму з неділі на п'ятницю.

– Так, він вирушив на конференцію, де обговорюватимуть впровадження нових технологій у шкільному навчанні. А в чому справа?

– Я тут натрапив на цього дивака Саймона, з яким працює Ейден. Я якось розговорився з ним на різдвяній вечірці, яку ви влаштовували в себе кілька років тому. І він добрих півгодини пояснював мені, якої шкоди завдають навколишньому середовищу кульки з гелієм.

– Та пам'ятаю я Саймона. І що?

– Бачиш, ми з ним ходимо в один і той самий спортзал. Зазвичай я намагаюся триматися подалі від нього, але сьогодні мені волею–неволею довелося встати поруч, оскільки тільки там була вільна бігова доріжка. Побачивши, що я дістаю пляшку з водою, Саймон вибухнув лекцією про те, наскільки шкідливий пластик для Матінки Землі. Щоб перевести розмову на іншу тему, я поцікавився, чи їде він теж на конференцію.

– Ну і?

– Він сказав, що конференція відбулася минулими вихідними.

– Що? – Я завмерла, забувши про недосмажений тост. – Може, на цих вихідних продовження?

– Ось і я так подумав. Я знаю, що ви з Ейденом переживаєте зараз не найкращі часи, а тому вирішив дізнатися все сам. Я набрав у пошуку цю конференцію і дізнався, що вона відбулася минулими вихідними. Тільки в минулі вихідні.

Не дочекавшись від мене відповіді, Фішер занепокоївся.

– З тобою все гаразд?

На мене накотило дивне заціпеніння. Мабуть, у душі я давно знала правду. Але знала я й те, що Ейден брехатиме мені до останнього.

– Так, я в порядку.

– Що ти збираєшся робити?

– Не міг би ти ще раз позичити у свого друга машину?

– Постараюся. Навіщо тобі?

– Не міг би ти під'їхати сюди о четвертій?

– Я думав, що наш кінозал почнеться о шостій.

– Кіно скасовується. Ейден їде о четвертій. Я хочу простежити за ним.

** *

– Ось він, – кивнула я в бік Ейдена, який вийшов з дому. За собою він котив сумку на коліщатках. Ми з Фішером припаркувалися навпроти, за чотири машини від входу.

Я пригнулася, хоча Ейден і звернув ліворуч, у протилежному від нас напрямку. Свій автомобіль він тримав у паркувальному гаражі за пару кварталів звідси.

– Ну що, їдемо за ним? – запитав Фішер.

Я похитала головою:

– Йому знадобиться хвилин десять, щоб вивести машину і сісти в неї. Почекаємо, поки він не рушить із місця.

– Гаразд.

Простежити когось на машині виявилося не так просто, як це виглядало в кіно. Особливо якщо йшлося про Нью–Йорк з його заторами. Варто було Ейдену відірватися від нас на світлофорі, і на мене накотилося занепокоєння. І все ж ми примудрилися не втратити його.

– Таке відчуття, що він і справді рухається на північ штату, – зауважив Фішер. – Але я дзвонив у готель, де проходила конференція. Вона справді відбулася минулого тижня.

– Не знаю, що й думати, – похитала я головою. – Може, він зустрічається там із жінкою? Вирішив поїхати подалі від міста.

– Усе може бути. Ейден знає, що ти його підозрюєш, от і вирішив підстрахуватися.