Запрошення

Глава 29

Розділ 27

Гадсон

Коли в понеділок я приїхав до офісу, Стелли ще не було на роботі. Я тричі за ранок прогулявся повз двері її кабінету, а коли вона так і не з'явилася, надіслав їй коротке повідомлення:

Гадсон: Усе гаразд?

На дев'яту в мене була призначена зустріч, і мовчання телефону відволікало навіть більше, ніж гучні дзвінки. Я ніяк не міг зосередитися на презентації, заради якої ми всі й зібралися. Днем раніше, після того, як Стелла пішла, я зумів переконати себе, що переживаю через дурниці, і справа справді в головному болю. Потрібно почекати до ранку, і все повернеться в норму. Але цього, на жаль, не сталося.

Презентація завершилася близько одинадцятої, а від Стелли, як і раніше, не було ні слуху ні духу. Секретарка сказала, що не бачила її сьогодні, і тоді я вирішив поговорити з сестрою.

– Привіт. Ти сьогодні вже спілкувалася зі Стеллою? Її немає в офісі.

Олівія поклала ручку.

– Доброго ранку, Гадсоне. Я теж страшенно рада тебе бачити. У мене все добре, дякую, що поцікавився.

– Я не в настрої...

– Та яка муха тебе вкусила? – насупилася вона.

– Просто скажи: ти сьогодні говорила зі Стеллою?

Олівія зітхнула.

– Так, двічі. Вона працює з дому. Хіба вона тебе не попередила?

Я похитав головою.

– Як вона почувається?

– Вона сказала мені, що погано спала через головний біль, але зараз почувається трохи краще. У вас двох усе гаразд?

– Начебто, – зітхнув я.

Сестра глянула на мене з гримасою невдоволення.

– Ніби як? І що, дозволь дізнатися, ти накоїв?

– З чого ти вирішила, ніби я щось накоїв?

– У тебе вигляд людини, чия совість не зовсім чиста.

– Думай що хочеш, – знизав я плечима.

Коли я повернувся до офісу, телефон, після двох годин очікування, все–таки видав відповідь.

Стелла: Усе гаразд. Хочу сьогодні попрацювати з дому.

Мені стало трішки легше при думці про те, що мене не ігнорують, проте занепокоєння повністю не зникло. Я надіслав ще одне повідомлення.

Гадсон: Голова більше не болить?

Здавалося б, питання простіше нікуди, але відповіді мені довелося чекати десять хвилин.

Стелла: Так, голова більше не болить. Дякую за турботу.

Це її спасибі за турботу дуже було схоже на залиш мене в спокої.

Гаразд, пора вже братися за роботу. Не бажаючи більше витрачати час на порожні переживання, я жбурнув телефон на стіл. Може, я просто не розумію жінок.

* * *

Наступного дня, з'явившись на роботу о сьомій ранку, я зрадів як хлопчисько, коли побачив світло в офісі Стелли.

– Привіт. Ти на місці...

Стелла підняла голову від ноутбука і посміхнулася, але посмішка вийшла натягнутою.

– Так. Вибач, що пропустила вчора цілий день.

– Тобі нема за що вибачатися, ти ж не працюєш на мене. Можеш приходити, коли тобі заманеться. Просто я в якийсь момент запідозрив, що це може бути не тільки головний біль...

Стелла взялася перекладати якісь папірці на столі.

– Та ні, просто голова боліла. Зі мною таке буває.

З того, як посилено вона уникала дивитися мені в очі, я зрозумів, що від мене щось приховують. Але Стелла працювала, та й мені потрібно було готуватися до ділової зустрічі, і я вирішив відкласти розмову на потім.

Я сказав, кивнувши в бік свого офісу:

– У мене нарада, яка займе більшу частину ранку. Не хочеш приєднатися до мене після обіду, щоб перевірити, що там із поставками товару? Не виключено, що десь знадобиться моє втручання.

– Насправді я пропрацювала це ще вчора. Думаю, що в мене все під контролем. І ми вже домовилися з Олівією, що займемося пізніше питаннями маркетингу.

– Що ж, добре, – знизав я плечима. – А як щодо спільного ленчу?

– Навряд чи ми з Олівією зуміємо закінчити до цього часу. А після обіду в мене призначена зустріч в офісі Фішера.

– В офісі Фішера?

– Це ніяк не пов'язано з "Персональним ароматом".

Схоже, від мене намагаються звільнитися, але я вирішив прикинутися недогадливим.

– А як щодо вечері?

– Найімовірніше, ми зазирнемо з Фішером у якусь кав'ярню і там перекусимо.

Я спробував, але так і не зміг вичавити із себе посмішку. Залишалося лише зобразити розуміння.

– Дай знати, якщо я чимось зможу допомогти.

– Дякую, Гадсоне.