Запрошення

Глава 28

Розділ 26

Гадсон

– Що це ви тут затіяли?

Чарлі помахала рукою:

– Тобі сюди не можна, татку.

– Це чому ж?

– Тому що ми готуємо сюрприз!

– Виходить, що сюрприз тільки для мене, раз ви обидві про нього вже знаєте?

– Сюрприз може бути і для однієї людини, – захихотіла моя донька.

Я крадькома підморгнув Стеллі.

– Я міг би увімкнути дещо з музики, поки ви працюєте тут на кухні. Як щодо Кейті Перрі або Тейлор Свіфт?

Склавши руки, Чарлі благально глянула на мене:

– Не міг би ти поставити Доллі?

– Як скажеш. – Я насилу стримав сміх.

Я увімкнув музику, а потім сів у вітальні з твердим наміром подивитися телевізор. Але погляд мій раз у раз повертався до кухні, де Стелла і Чарлі щось готували разом.

У якийсь момент я, мабуть, задрімав. А коли розплющив очі, то побачив, що Стелла дивиться на мене. Вона примружилася, ніби запитуючи: І про що ти зараз, скажи на милість, думаєш?

Навряд чи їй могло спасти на думку, що я мрію про те, як славно ми будемо проводити втрьох наші вечори. У зимову пору я розпалю для моїх дівчаток камін, і ми разом гратимемо в настільні ігри.

Через півгодини стіл накрили, і мені нарешті дозволили подивитися, що вони там наготували.

Стелла поставила на стіл накриту рушником страву, а Чарлі з нетерпінням нахилилася вперед. Дочекавшись команди, вона зірвала рушник.

– Макарони з сиром? Ви що, знайшли нову коробку і вирішили спробувати?

– Ні! – замотала головою Чарлі. – Ми самі все приготували! Від і до.

– Виглядає дуже апетитно. – Я демонстративно обвів поглядом стіл. – А де ж ваші порції? Ця страва для мене, чи не так?

– Ми поділимо це на трьох, – захихотіла Чарлі. – Тут вистачить на всіх, татку.

Стелла розклала макарони по тарілках, і ми почали їсти.

– Дуже смачно, – сказав я нарешті.

– Дякую. Я... я сьогодні зателефонувала мамі, щоб дізнатися рецепт.

Чого–чого, а такого я не очікував, але в присутності Чарлі вирішив не обговорювати це питання.

– І як усе пройшло? – обережно поцікавився я.

– Непогано, – усміхнулася Стелла.

– Татку, – втрутилася Чарлі. – А можна мені після вечері морозиво? І пограти в секрети?

Я кивнув на її тарілку.

– Ти й половини ще не з'їла, а вже турбуєшся про десерт. А раптом після вечері в тебе не буде місця для морозива?

Чарлі розсміялася, ніби я сказав щось кумедне.

– Для морозива в мене завжди знайдеться місце. Воно ж тане, коли потрапляє в живіт.

– А що це за гра в секрети? – запитала Стелла. – Ніколи про таку не чула.

– Та це, власне, не гра. Ми просто їмо морозиво і ділимося одне з одним секретами.

Свого часу цей звичай запровадив мій батько. Так він навчав нас із сестрою того, що ми завжди можемо довіряти йому.

– А це може бути будь–який секрет? – запитала Стелла.

– Абсолютно, – кивнув я.

– Тоді я за, – усміхнулася вона.

Після ситної вечері нам захотілося трохи відпочити, і ми перебралися на диван, щоб подивитися кіно. Чарлі прилягла, поклавши голову мені на коліна, а Стелла сіла поруч. Не минуло й півгодини, як Чарлі вже мирно сопіла. І це зрозуміло: "Головоломку" ми з нею дивилися разів п'ятдесят.

У якийсь момент Стеллі знадобилося в туалет. Я тихенько вийшов слідом. Дочекавшись Стеллу в коридорі, я затягнув її в сусідню кімнату.

– Що ти робиш? – хихикнула вона.

– Хочу подякувати тобі за смачну вечерю, – нахилившись, я притулився губами до її губ. Коли поцілунок нарешті закінчився, ми насилу змогли віддихатися.

– Отже, ти все–таки зателефонувала своїй матері.

– Так. Ти мав рацію: наше життя таке коротке, і невідомо ще, що буде завтра. Не хочу, щоб мені довелося потім про щось шкодувати.

– Радий чути, – усміхнувся я.

Стелла кинула погляд у бік вітальні.

– Як думаєш, Чарлі проспить тепер усю ніч? Може, мені час збиратися додому?

– Жартуєш? Та вона ось–ось прокинеться і вимагатиме своє морозиво.

– А потім я зможу почути дещо з ваших секретів, – усміхнулася Стелла. – Чекаю не дочекаюся цього моменту.

– Справді?

Вона кивнула.

– Тоді дозволь зізнатися в дечому просто зараз. Я без розуму від тебе, – прошепотів я їй на вухо.

– І я божеволію від тебе, Гадсоне.

* * *

Чи варто говорити, що Чарлі прокинулася за десять хвилин до закінчення фільму? Потягнувшись, вона поцікавилася:

– Ну що, можна мені тепер морозиво?

– Та ти ще очі розплющити не встигла, – хмикнув я.

– Вже морозиво–то я завжди розгледжу!

– Гаразд, сидіть тут, а я пішов за морозивом. Десерт до нього зробити?

Чарлі швидко–швидко закивала.

– А ти що скажеш? – повернувся я до Стелли.

– А що за десерт?

– Збиті вершки, горіхи, шматочки банана і шоколадний крем.

– Не відмовлюся, – посміхнулася вона.

На кухні я приготував усім по чашці.

– Ну ось, – сказав я, розставляючи їх на столі. – Хто почне першим?

– Стелла! – рішуче заявила Чарлі. – Я хочу знати її секрет.

– Ох, – зітхнула та, – зачекайте хвилинку. Мені треба як слід подумати.

В очікуванні секрету ми почали наминати морозиво.

– Усе, згадала!

Стелла нахилилася до Чарлі і змовницьки прошепотіла:

– Упевнена, що не проговоришся?

Чарлі замотала головою.

– Ну от, коли мені було років вісім чи дев'ять, я знайшла в парку черепаху – маленьку таку. – Стелла стиснула долоньки, показуючи розмір черепахи. – Я принесла її додому і запитала, чи не можна залишити її в нас, але батьки вирішили, що черепашка має жити на вулиці. Я послухалася і знову віднесла її в парк, де й випустила в траву. Але черепашка настільки злилася із зеленню, що дітлахи, які там гралися, кілька разів ледь не наступили на неї. Я перенесла її в затишний куточок, але щоразу вона примудрялася перебратися в людне місце. Чи варто говорити, що я дуже переживала через неї? Через кілька тижнів ми з батьками поїхали до Флориди – подивитися Діснейленд і океанаріум "Морський світ". Я прихопила черепашку з собою, сховавши її в рюкзаку. А коли ми опинилися в океанаріумі, випустила її в секції для черепах. Мені здавалося, там вона буде в безпеці.

– Хочеш сказати, що ти крадькома протягнула тварину в океанаріум?

– Ну так, – кивнула Стелла. – Я думала, там їй буде краще.

– Татку, давай поїдемо туди! – вигукнула Чарлі. – А раптом ми побачимо черепаху Стелли?

Мені не вистачило духу сказати їй, що та черепаха, швидше за все, давно померла.