Запрошення

– Ми робимо так у більшість вихідних, які вона проводить зі мною. Спочатку ми переглянули все, що було в супермаркеті, а зараз я замовляю онлайн. Донька складає рейтинг.

– Забавно.

Гадсон відхлебнув пива.

– А як щодо твоїх вподобань?

– Смажена картопля з трюфелями на другому місці. А на першому, напевно, тортелліні карбонара з горошком і маленькими шматочками прошутто.

– Сама готуєш?

– Ні, – насупилася я. – Мама робила їх для мене. Макарони з сиром вона теж робила приголомшливі. Шкода, немає жодного рецепта.

Опустивши очі, я занурила скибочку картоплі в кетчуп. Стало сумно від думки про те, як давно я не розмовляла з мамою.

Гадсон, мабуть, помітив, що я притихла.

– Ти якось згадала, що не спілкуєшся з батьком. З мамою ви теж не близькі?

– Ми не розмовляємо вже понад рік, – зітхнула я. – Але раніше в нас були дуже тісні стосунки.

– Хочеш поговорити про це? – запитав Гадсон після хвилинного мовчання.

– Не особливо, – похитала я головою.

Він розуміюче кивнув.

Щоб не зіпсувати день, я спробувала повернутися до їжі. Мені не хотілося думати про те, що сталося, тим більше не хотілося говорити про ту історію. Але зараз, коли вже ми згадали ту ситуацію, не варто було повністю втрачати можливість прояснити її. Якщо розповім Гадсону хоча б частину того, що сталося між мною, Ейденом і моєю сім'єю, це дасть йому змогу зрозуміти, чому в мене сформувався такий дефіцит довіри.

Тому, зробивши глибокий вдих, я почала говорити:

– Я вже розповідала, що колишній обманював мене. Але ти не знаєш, що батьки теж мене зрадили.

Гадсон поклав бургер на тарілку і звернув на мене всю свою увагу.

– Отже...

– Вони знали про роман Ейдена, – промовила я, опустивши очі.

– І не сказали тобі?

Від замішання я не піднімала очей.

– Ні. Ні слова. Це був повний хаос.

Я не могла змусити себе розповісти кінець цієї брудної історії.

– От лайно, – сказав Гадсон, похитавши головою. – Вибач.

– Дякую, – кивнула я. – Відверто кажучи, якщо озирнутися назад, найважче тоді було втратити не Ейдена, а свою сім'ю.

Я насупилася.

– Сумую без розмов із матір'ю.

Гадсон запустив лодонь у волосся.

– Думаєш, зможеш пробачити її і забути про все це?

Ще рік тому я навіть не думала, що таке можливо. Мені було так гірко і погано, я вважала батьків майже такими ж винними, як і Ейдена. Може, тому, що сьогодні вперше за довгий час була щаслива, я вже не відчувала такої гіркоти.

Тож зараз я зовсім не була впевнена, що варто й далі тримати образу на батьків.

– Не знаю, чи зможу забути, – потрясла я головою. – Але, можливо, спробую. А ти б міг прикинутися, що нічого не сталося, якби опинився в моїй ситуації?

– Ніколи не потрапляв у таку ситуацію, тому не впевнений. Але як людина, яка втратила обох батьків, я б не хотів ні про що шкодувати, коли вони підуть. Не думаю, що прощення батьків означатиме, що ти не засуджуєш їхню поведінку. Думаю, прощення – це спосіб перестати й далі руйнувати свою душу.

Його слова проникли в саме серце.

– Треба ж... Звідки ви взялися, Гадсон Ротшильд? Такі мудрі й глибокі думки. Зазвичай чоловіки, які мені подобалися, були вельми поверхневими й незрілими.

– Думаю, ти чудово пам'ятаєш, що знайшла мене на весіллі, яке ледь не зірвала, – пустотливо усміхнувся Гадсон.

– Ох, так... гадаю, так усе й було. Ну що ж, принаймні, хоч один із нас зріла людина.

Потім ми протягом кількох годин насолоджувалися заходом сонця в Малібу, гарною їжею, вином і компанією одне одного. Тепер, коли я піддалася почуттям, здавалося, що якийсь чарівник, замість того щоб напоїти простою водою, огорнув мене дивовижним покровом. На серці панував спокій. І це почуття не покидало мене весь вечір і весь шлях до номера в готелі.

Лежачи в ліжку, я спостерігала, як Гадсон роздягається, і милувалася цим видовищем. Коли він розстебнув сорочку і кинув її на найближчий стілець, я не знала, куди дивитися насамперед: на скульптурні груди, вісім кубиків на животі або глибокий V–подібний виріз внизу, від якого мій рот починав наповнюватися слиною.

Гадсон розстебнув ремінь і опустив блискавку, прикувавши мій погляд до ще однієї улюбленої мною частини тіла – сексуальної щасливої доріжки. Скільки ж усього, призначеного для насолоди, було в цьому чоловікові! Подумала, може, йому варто просто постояти деякий час повністю оголеним – і все...

Гадсон нахилився, щоб зняти штани, і тут я помітила на його торсі збоку чорнильний рядок. Бачила його ще минулої ночі, але тоді ми були занадто зайняті одне одним, щоб розпитувати.

– Це чиєсь серцебиття? – запитала я, вказавши підборіддям на тату.

Гадсон кивнув, повернувся і підняв руку, щоб було краще видно.

– У мого батька було чудове почуття гумору і дуже заразливий сміх. Справжній утробний регіт – здавалося, він виходить із самої глибини його тіла. Кожен впізнавав тата за цим сміхом. Він змушував сміятися всіх навколо – навіть незнайомців. Останній тиждень свого життя він провів у лікарні. Одного разу я приїхав, коли йому робили ЕКГ просто в ліжку. Він видав якийсь банальний жарт і почав сміятися. Жарт здавався не особливо веселим, але його регіт змусив нас трьох – медсестру, тата і мене – вибухнути сміхом. Чомусь ми ніяк не могли заспокоїтися. Сестричці довелося переробляти ЕКГ, тому що електроди показали великі стрибки. Вони відобразили татів сміх. Я попросив медсестру віддати мені цю зіпсовану кардіограму, яку вона вже було збиралася викинути. Через кілька днів після його смерті я вибив її на тілі.

– Це неможливо мило...

– Він був по–справжньому хорошою людиною, – сумно посміхнувся Гадсон.

– А де ж твій шрам?

– Шрам?

– Минулого тижня я сказала, що ніколи не ходила на побачення з хлопцем, у якого були б тату або шрам. А ти відповів, що маєш і те й інше.

– Ах, це...

Він перевернувся на інший бік і підняв руку, щоб показати нерівну лінію завдовжки три дюйми.

– У мене їх кілька, але цей, мабуть, найгірший.

– Як ти його отримав?

– На вечірці братства. Випивка, ковзання у воді – і палиця, захована під брезентом.

– Ох–х–х...

– Не найприємніший момент у моєму житті. Спочатку рана була не такою вже й великою. Джек допоміг перев'язати її, а потім вона розкрилася ширше, бо я продовжив пірнати.

– Чому не припинив, коли порізався?

– Ми уклали парі, – знизав плечима Гадсон.

– Але ти хоча б виграв? – потрясла я головою.