Запрошення

Глава 4

Розділ 2

Стелла

Фішер безтурботно сьорбнув пива.

– Та в тебе параноя. Хлопець не має жодного уявлення про те, хто ми такі. Я спостерігав за ним, коли ти назвалася Евелін Уайтлі. І нічого – жодної реакції.

– У нього змінилося обличчя, – похитала я головою. – І цей дивний погляд…

– Скільки часу ви з ним спілкувалися?

– Не знаю. Може хвилин п'ятнадцять. Ми зустрілися біля бару, а потім запросив мене на танець.

– І що, схожий він на типа, який побоявся б поставити подібне запитання?

Я задумалась. Мабуть, ні. Гадсон явно не з боязких.

– Ні, та все ж…

Фішер поклав мені руки на плечі.

– Ану, вдихни глибше.

– Фішер, нам краще піти.

В цей момент ведучий знову вийшов на сцену і попросив усіх зайняти свої місця, бо настав час вечері.

Фішер висунув мій стілець.

– Давай хоча б поїмо. Якщо захочеш, то ми можемо втекти після вечері. Але я тобі ще раз говорю: ти даремно боїшся.

Чуття підказувало мені, що настав час йти. Але коли я окинула поглядом зал, виявилося, що ми чи не єдині, хто ще не вмостився за стіл. Гості почали поглядати на наш бік.

– Гаразд, – зітхнула я, – вечеряємо і звалюємо звідси.

Фішер досить усміхнувся.

– І до речі, ти сам де був?

– Пішов поговорити з Ноєм.

– Хто такий Ной?

– Один гарненький офіціант. Він має намір стати актором.

– Хто б сумнівався, – пирхнула я. – Між іншим, ми домовлялися, що не розходитимемося.

– Ну, ти, схоже, не надто сумувала. До речі, що це за Адоніс? Ти ж знаєш, я не люблю, коли поряд з тобою в'ється хтось красивіший за мене.

Я тільки зітхнула.

– Ти справді вважаєш, що він нічого не помітив? Чи ти заспокоюєш мене тільки для того, щоб ми посиділи тут якомога довше?

– Та ні, все в повному порядку.

За вечерею я трохи розслабилася, завдяки не так переконливим доводам Фішера, як гарному шампанському.

Після того, як офіціанти прибрали тарілки, Фішер запросив мене на танець. Чому б ні, подумала я. Приємний туман у голові не дозволяв зосередитись на чомусь серйозному. Почали ми під швидку пісню, а потім закружляли у повільному танці.

Раптом хтось легенько ляснув мого партнера по плечу.

– Чи не заперечуєте, якщо я потанцюю з вашою дамою?

Гадсон.

Серце в мене забилося. Фішер з усмішкою відступив убік.

– Сподіваюся, ви подбаєте про мою дівчину.

– Без сумніву.

Щось у його тоні змусило мене знову занервувати.

– Ну як, добре проводиш час?

– Е–е–е… так. Чудове місце для весілля. Ніколи не бувала тут раніше.

– То чий, ти сказала, гість – нареченого чи нареченої?

Цього я не казала.

– Нареченої.

– І давно ви знайомі?

Чорт. Я кинула погляд на Гадсона. Його губи склалися на кшталт посмішки.

– Ну, ми працювали разом певний час.

– Справді? Це де ж – у "Ротшильд Інвестментс"?

Я нервово проковтнула.

– Так, саме там.

Все, що я знала про короткострокове перебування Евелін у цій компанії, – що вона працювала на ресепшен і терпіти не могла свого боса. Той ще придурок – так вона говорила про нього.

– І на якій же посаді?

Це починало бути схожим на допит.

– На ресепшен.

– Серйозно? Мені здавалося, що ти парфумер.

Чорт. Про що я тільки думала, коли розповідала йому про свою справжню професію?

– Бачиш… я збиралася розпочати власну справу, але там виникли деякі проблеми та мені терміново були потрібні гроші.

– І що це за справа?

Тут хоч би мені не довелося брехати.

– Духи на замовлення. "Персональний аромат". Доставлятимуться поштою.

– Як саме це працює?

– Для початку ми надсилаємо людині двадцять пробників ароматів і просимо пронумерувати їх за десятибальною шкалою. А ще надсилаємо докладну анкету. Спираючись на відповіді опитувальника та переваги у запахах, ми виготовляємо для нього персональні парфуми. Я розробила спеціальний алгоритм, який створює потрібну формулу на основі отриманих даних.

Гадсон не зводив з мене погляду. Здавалося, він намагається вирішити собі якусь загадку. Коли він заговорив, у тоні його вже не звучало колишньої жорсткості.

– Непогана ідея.

Незрозуміло чому, я образилася.

– Думаєш, якщо я блондинка, то не можу вигадати нічого хорошого?

Обличчя Гадсона на мить осяяло усмішкою, але відразу знову посерйознішало. Він дивився на мене так довго, що я мимоволі затамувала подих: невже зараз піде викриття?

– Я збираюся вимовити промову і хочу, щоб ти постояла поряд. Твоя чарівна особа послужить для мене натхненням.

– Ну добре.

Гадсон усміхнувся, і знову його усмішка чимось стривожила мене. Але саме прохання виглядало цілком невинним, і я слухняно чекала, поки він поговорить з ведучим.

Коли закінчилася чергова пісня, ведучий знову попросив гостей посісти свої місця.

– Леді та джентльмени, я хочу уявити вам людину, яка по–справжньому близька нашим нареченим. Це брат нашої чарівної нареченої та добрий друг нареченого. Вітаємо ж нашого шофера, Гадсона!

Прокляття. Брат нареченої!

Колишній бос Евелін!

– Залишайся тут, Евелін, – нахилився до мене Гадсон, – щоб я міг милуватися твоїм чарівним обличчям.

Я кивнула і посміхнулася, хоча мене й нудило від страху.

Промова Гадсона зайняла близько десяти хвилин. Він розповів нам про те, якою негідницею була його сестричка в дитинстві й на яку чудову жінку вона потім перетворилася. Коли він згадав про те, що їхнього батька з матір'ю більше немає в живих, мені навіть трохи засумувало. Загалом і в цілому залишалося радіти з того, що він ні словом не обмовився про мене, чого я, зізнаюся, дуже боялася.

Наприкінці промови Гадсон підняв келих.

– За Мейсона та Олівію. Хочу побажати їм любові, здоров'я та багатства, а головне – довгого спільного життя, щоб від душі насолодитися цими дарами.

Усі дружно випили за здоров'я молодих. Я вже вирішила, що на цьому все й закінчиться, але Гадсон, замість повернути мікрофон ведучому, повернувся до мене.

– Ну а зараз, – заявив він, – сюрприз. Подружка моєї сестри Евелін теж хоче сказати вам кілька слів.

Очі в мене стали круглі, як блюдця.

– Їй просто не терпиться поділитися з вами чудовою історією про те, як вона познайомилася з моєю сестрицею.

Гадсон рішуче підійшов до мене з мікрофоном у руках. Очі його блищали веселощами, зате мені було не до сміху.

Я спробувала відмахнутися від нього, але це лише розчарувало Гадсона.