Запрошення

Я відчув, як почав твердіти під столом. Поруч зі Стеллою я почувався збудженим п'ятнадцятирічним незайманим. А як вона назвала мене містер Ротшильд! Раніше я не захоплювався рольовими іграми, але побачив у найближчому майбутньому сцену "бос – підлеглий".

– Давай краще змінимо тему, – відкашлявшись, сказав я.

Вона з невинним виглядом подивилася на мене.

– Чому?

Я озирнувся. Столики стояли занадто близько, тож я нахилився і понизив голос.

– Тому що наполегливо думаю про те, що дійсно хочу з'їсти.

– Ой, – почервоніла вона.

Підійшла офіціантка за замовленням на напої. Стелла уважно вивчила барне меню, а я з полегшенням знайшов хвилинку, щоб повернути контроль над собою. Схоже, сьогодні ввечері в моїй голові була лише одна думка, а я не хотів, щоб у неї виникло враження, що секс – єдине, що мене цікавить. Хоча останнім часом ні про що інше думати не міг. Це було наше перше побачення, тож, імовірно, варто було утриматися від одкровень. Зокрема, про те, що щоразу, коли вона заливалася рум'янцем, я мучився питанням, якого кольору стає ця кремова шкіра, коли дівчинка кінчає.

Коли офіціантка пішла по вино, я перевів бесіду на безпечнішу територію.

– Отже, "Персональний аромат" практично готовий до випуску. Яку ж наступну висоту ти збираєшся завоювати?

Стелла відкинулася на спинку стільця.

– Уявляєш, кілька тижнів тому, під час перерви, Робін запитала мене про те ж саме. Поцікавилася, чи не збираюся я випустити якусь додаткову продукцію. Чоловічий фірмовий одеколон або ще щось зі сфери краси.

– А ти хотіла б цим зайнятися?

Стелла знизала плечима.

– Можливо. Я нікуди не поспішаю. Почекаю трохи, треба переконатися, що з "Персональним ароматом" усе йде гладко. Я так довго працювала над ним, а потім, коли залишила роботу, занурилася в усе це з головою.

Стелла зробила паузу і, посміхнувшись, додала, дивлячись на океан:

– Думаю, зараз я б хотіла зайнятися завоюванням свого щастя.

Офіціантка принесла вино. Стелла піднесла носик до келиха й усміхнулася. Тож я був упевнений, що вино непогане. Після цього офіціантка розлила нам вино і пішла, сказавши, що за кілька хвилин принесе наше замовлення.

– Хочеш сказати, що твоя система щастя не працює? – піддражнив я.

– Ні, зовсім ні. Просто... працюючи по чотирнадцять годин на добу, можна отримати фінансове задоволення. Але не тільки воно має значення.

Мій погляд блукав її обличчям.

– Точно. Сам починаю це розуміти.

Стелла посміхнулася і нахилила голівку.

– А ти щасливий?

– У цей момент дуже навіть.

– Радий, – розсміялася вона. – Але я маю на увазі загалом, у житті.

Пригубивши вина, я задумався.

– Складне питання. Думаю, є речі, від яких я дуже щасливий. Наприклад, моя робота, фінансова стабільність, друзі, сім'я, сьогоднішнє побачення, – підморгнув я. – Але є речі, які щасливим мене не роблять. Наприклад, не бачити доньку щодня, коли приходжу додому. Та й узагалі приходити в порожній будинок…

Стелла з розумінням кивнула.

– Думаю, основна причина, чому в останні рік або два я щосили намагалася стати щасливою, полягала в тому, що моє життя пішло зовсім не так, як я припускала. Потрібно було позбутися всього, що я думала про своє майбутнє, щоб написати новий розділ.

Подумати тільки: коли я зустрів цю жінку, то вирішив, що вона ненормальна. А кілька місяців потому виявив, що саме вона має тверді уявлення про життя і мені потрібно багато чого в неї повчитися. Мене охопила шалена мрія стати сторінкою в новій історії її життя.