Запрошення

– Що думаєш?

– Виглядає грандіозно.

Ага.

– Точно. Не думав, чорт забирай, що з усієї цієї лайна, яку нам веліли зібрати разом, вийде щось путнє. Здавалося, та ще комбінація. А тепер дійшло. Особливо коли модель у кадрі.

Я знав, що, коли сестричка прокинеться, буде рада побачити, що вийшло. Наклацав кілька знімків і відправив їй.

Олівія: Виглядає чудово! Я геніальна.

Усміхнувшись, я набрав відповідь.

Гадсон: І, головне – скромна.

Олівія: Де Стелла? Хочу знати, який вона має вигляд.

Заглянувши всередину, я побачив, як стиліст виймає бігуді з її волосся, а інша жінка підмальовує ще більше лайна на її личку.

Гадсон: Над нею ще працюють.

Олівія: Прийшли ще фотки, коли почнуть. Б'юся об заклад: вона всіх уб'є.

Зрозуміло, вб'є. Ще раз заглянув у номер і зустрівся очима зі Стеллою. Куточки її губ зігнулися в найсолодшій усмішці, яку вона безуспішно намагалася стримати. Чудово її розумів, бо з того самого дня, як ми зустрілися, з моїм обличчям коїлося те саме.

Непомітно пролетів залишок метушливого ранку. На зйомках Стелла була прекрасна. Старий Фенікс сказав їй про це мільйон разів.

Я розумів, що фотографи зобов'язані підбадьорювати своїх моделей, робити їм компліменти, щоб вони виповзли зі звичної шкаралупи. Але є ж різниця між тим, щоб сказати кому б то не було, що він все робить правильно і має чудовий вигляд, і тим, щоб безперестанку воркувати моделі, яка вона сексуальна, і називати її коханням моїм і любістю дитинкою. Щоразу, коли Фенікс поправляв моїй дівчинці волосся або комір, я стежив за цим виродком, як яструб за здобиччю.

Під час перерви на ленч стиліст запропонував Стеллі переодягнутися, щоб ненароком не забруднити вбрання. Вона пішла у ванну кімнату і з'явилася звідти в майці та шортах.

– Як тільки я впорався? Непросто було посміхатися весь цей час. Думаю, починаю бути схожим на Хоакіна Фенікса в ролі Джокера.

– Ні ж, ти чудово впорався. Може, як Гіт Леджер, але не такий монстр, як Хоакін Фенікс.

Стелла грайливо ляснула мене по животу. Вона стояла до мене спиною і тому не помітила, як Фенікс зайняв місце за складним столиком у внутрішньому дворику прямо навпроти розсувних скляних дверей. Але я–то прекрасно все побачив. Зловивши її руку, я притягнув дівчинку до себе і відвів пасмо волосся з її обличчя.

– Ти все робиш приголомшливо. Ти красуня, реклама вийде що треба.

– Ти говориш так, тому що хочеш залізти мені в шорти.

Взявши її двома пальцями за підборіддя, я підняв її голівку.

– Кажу так, бо це правда. Хоча залізти в шорти теж хочу. Поцілуй мене.

Посміхнувшись, вона піднялася навшпиньки і притиснула свої губки до моїх. Я б вважав за краще зацілувати її всю, але бажано без усього цього натовпу в сусідній кімнаті й патіо.

Піднявши очі, помітив Фенікса, який бачив усю сцену. Нехай тепер знає...

Денна сесія пройшла так само гладко, як ранкова, за винятком того, що фотограф поводився значно професійніше. Зробивши кілька знімків Стелли на тлі реквізиту, я відіслав усе це сестрі. Хоча одну з них, де вона нахилилася через парканчик, щоб понюхати гроно фіолетових квітів, явно не думаючи, що хтось на неї дивиться, я залишив тільки для себе.

О третій годині фотограф нарешті оголосив, що на сьогодні все. Усі почали вкладатися, а Стелла знову вирушила у ванну кімнату переодягнутися.

Розбираючи камеру і складаючи її у футляр, Фенікс звернувся до мене, піднявши підборіддя:

– У мене купа чудового матеріалу. Пройдуся по всьому і відретушую ті, які здадуться найкращими. Невідредаговані знімки теж надішлю на випадок, якщо пропущу щось вартісне. Знаю, що вони потрібні якомога швидше, тож надішлю все до понеділка.

– Дякую, – кивнув я.

Він зачинив футляр із камерою.

– І... хочу вибачитися перед тобою. Не знав, що ви зі Стеллою...

Звісно, я міг би сказати, що вчора ввечері й сам цього не знав, і зняти тим самим його з гачка. Але замість цього просто сказав:

– Не проблема.

– Дякую.

Він простягнув руку:

– Здається, вона приголомшлива дівчина.

Я стиснув його руку дещо сильніше, ніж це зазвичай прийнято.

– Жінка. Вона приголомшлива жінка.

– Зрозумів, – підняв він обидві руки.

На той час, коли всі прибралися, було майже четверта, і мені потрібно було зателефонувати, для чого вирушити у свій номер за ноутбуком.

– Ти ще в змозі піти сьогодні на побачення? – запитав я, взявши Стеллу за руку.

– Звичайно. Але хотілося б швиденько прийняти душ, якщо не заперечуєш. З усім цим макіяжем відчуваю, ніби на обличчі товста грязьова маска, а на голові чотири кілограми лаку для волосся.

– Мені треба зробити дзвінок о четвертій годині. Приходь у мій номер, коли будеш готова.

– Добре.

Стелла провела мене до дверей.

– Куди ми сьогодні підемо? Щоб знати, що вдягнути.

– Одягни що–небудь сексуальне.

– Гаразд. Щось модне?

– Насправді ні. Просто хочу, щоб ти одягла що–небудь сексуальне.

– Зроблю, що можу, – розсміялася вона.

Нахилившись, я чмокнув її в щічку.

– Тобі не потрібно навіть починати.

* * *

– Вау. Це чудово.

Стелла зручніше сіла в крісло і стала дивитися на океан.

Я повіз її до Жоффрея в Малібу. Ніч була прекрасна, якраз для вечері на двох на терасі з неперевершеним видом на Тихий океан.

Але що коштувало те, що бачила Стелла, порівняно з тим, на що дивився я.

– Це ти маєш чудовий вигляд.

– Дякую, – почервоніла Стелла.

Мені так подобалася її скромність. Ця жінка справді не звернула уваги на те, що, поки вона йшла рестораном, кожна голова автоматично оберталася їй услід.

– Ти раніше вечеряв тут?

– Так. Кілька років тому клієнт водив мене сюди. У більшості закладів ти можеш отримати одне з двох: або вид, або гарну їжу. А це одне з небагатьох місць, де отримуєш і те й інше.

Стелла взяла зі столу матерчату серветку і поклала її собі на коліна.

– Насправді вмираю з голоду.

Мій погляд упав на її губи, вкриті тією ж самою яскраво–червоною помадою, яка була на ній під час сесії. Мене захлеснула вдячність за те, що в офісі вона зазвичай носила щось більш прийнятне, бо інакше я взагалі не зміг би працювати.

Не відриваючи очей від Стелли, підняв склянку з водою.

– Я теж помираю з голоду.

Стелла вловила натяк у моєму голосі, і в її очах промайнула іскра.

– Значить, так? Скажіть мені, містере Ротшильд, які у вас ідеї щодо гідної їжі?