Запрошення

Глава 23

Розділ 21

Гадсон

Наступного ранку я з'явився біля номера Стелли рівно о пів на восьму.

Вона відчинила двері, загорнута в рушник.

– Привіт! Однак, зарано ти...

Погляд мимоволі ковзав угору й униз по її оголеній кремовій шкірі.

– А по–моєму, так навпаки: саме вчасно, – похитав я головою.

Вона реготнула. Присягаюся, звук її голосу був навіть кращим за до біса привабливу зовнішність.

Стелла відступила в коридор.

– Стиліст і візажист прибудуть о восьмій, тож я прийняла душ пізніше, щоб волосся до їхнього приходу залишилося вологим.

Як же відрізнялися зараз мої відчуття в цьому номері від учорашніх. Наприклад, тепер я міг зробити ось це...

Щойно двері зачинилися, одразу ж обійняв Стеллу й обрушився на неї з поцілунком. Минулої ночі я заснув зі смаком її тіла на губах і вранці прокинувся голодним.

Знову пролунав той самий ніжний стогін, який мало не вбив мене вчора. З її губ він проник у мої й негайно спустився до члена.

Твою матір...

Якби я зняв зі Стелли рушник, вона, ймовірно, не стала б перешкоджати. Але все стало б тільки гірше. Якщо один поцілунок привів мене в таке дике збудження, що вже говорити про те, якби я побачив свою дівчину всю цілком. Тож довелося насилу відірватися від її губ.

Двома пальчиками вона потерла верхню губу.

– Ніколи не думала, скільки всього може відбуватися в чиїйсь голові під час поцілунку.

– Про що ти?

– Про твої поцілунки. Вони говорять так багато. І коли ти просто солодко чмокаєш мене, і коли цілуєш, як зараз, знаю, що відбувається у твоїй голові.

– Невже? І про що ж я думаю просто зараз?

– Ти хотів зірвати з мене рушник, але зрозумів, що це погана ідея. Адже з хвилини на хвилину сюди мають прийти люди.

Мої брови моментально злетіли вгору.

– Як, чорт забирай, ти про це дізналася?

– Гадки не маю, – потрясла вона головою. – Просто знаю.

– Це трохи лякає.

Стелла посміхнулася і поправила кут рушника.

– Треба одягнутися, поки народ не почав збиратися.

Хоч би як мені було нестерпно бачити її загорнутою в рушник, найменше на світі я б хотів, щоб це видовище дісталося іншим. Особливо цьому придурку–фотографу.

– Ступай, – кивнув я.

Стелла пішла геть, але в дверях спальні гукнула мене:

– Гадсон?

– Так?

І тут вона скинула рушник на підлогу.

Я заричав. День обіцяв бути довгим.

Ще до того як Стелла закінчила одягатися, з'явилися перші відвідувачі. Діг – принаймні, мені так здалося, коли він пробурчав своє ім'я під час привітання, – виявився стилістом. Він вкотив візок на колесах і озирнувся навколо.

За хвилину у двері постукав візажист, потім прийшли троє хлопців, притягли орендовані меблі, потім з'явилися обслуга, технік і якийсь випадковий мужик з таким акцентом, що зрозуміти його було неможливо. Усі вони скупчилися навколо Стелли, щойно вона з'явилася з ванної кімнати.

Після сорока п'яти хвилин у товаристві людей, які чепурили її, дівчинка виглядала дещо приголомшеною. Тож я залишив зі сніданку тарілку з фруктами та круасаном і поставив перед нею.

– Ти вже снідала?

Вона похитала головою.

Я глянув на перукарню, яка щойно закрутила волосся Стелли на бігуді, потім на двох хлопців, що стояли з боків.

– Дайте їй п'ять хвилин, будь ласка.

– О, звісно.

Кивнувши в бік страви з фруктами, я запитав:

– Чому б тобі не підкріпитися? У внутрішньому дворику є столики.

Звільнившись від людей, що товчуться навколо неї, Стелла полегшено зітхнула.

– Дякую. Як ти зрозумів, що мені потрібна перерва?

Я знизав плечима.

– Так само, як під час поцілунку ти зрозуміла, що я був за дві секунди від того, щоб зірвати рушник.

Вона посміхнулася і взяла банан, який я поклав на блюдо. Зібравшись очистити його від шкірки, дівчинка помітила мій напис і прочитала вголос:

– Не можу дочекатися моменту показати тобі свій банан. О–о–о–о...

Вона хихикнула.

– Думаю, ці нотатки сподобаються мені ще більше.

Я посміхнувся, але вказав на блюдо:

– Їж. За кілька хвилин знову припруться ці й знову малюватимуть усяке лайно на твоєму обличчі.

– Знаєш, подумала і вирішила зберегти це на майбутнє.

Стелла поклала банан і взяла з тарілки шматочок дині.

– Отже, що ми збираємося робити сьогодні ввечері на побаченні? Розумію, що це я запросила тебе на побачення, але все–таки я вперше в Каліфорнії.

– Думаю погодувати тебе і показати Лос–Анджелес, раз ти ніколи тут не була.

– О, звучить грандіозно.

Вона впилася зубками в шматок і видала солодкий звук м–м–м.

– Це насправді хороша диня.

– Сьогодні о четвертій у мене дзвінок, який не відкласти. Якщо ми закінчимо раніше, то завжди зможемо зробити це з дороги.

– Якщо ти надто зайнятий, щоб піти на побачення, – усміхнулася вона, – завжди можу попросити Фенікса показати мені околиці.

Мої очі мимоволі звузилися. Стелла підняла шматочок дині й піднесла до губ, щоб відкусити ще трохи. Я перехопив її руку і спрямував фрукт до себе в рот.

– А–м–м...

– Щастя, що в нас у номері натовп і я не можу перегнути тебе через коліно й відшльопати по дупі за такі розмови.

Дівчинка хихикнула.

– Ми могли б піти в іншу кімнату...

– Не спокушай мене, мила.

Погляд упав на її губи.

– Якщо хочеш пограти в ці ігри, в один момент звільню приміщення від усіх.

Її очі блиснули, спонукаючи мене виконати погрозу. Тут стукіт у двері перервав нашу коротку бесіду.

Виявивши за дверима Фенікса, я доклав зусиль, щоб не насупитися. Ледве–ледве привітав його коротким кивком.

– Доброго ранку!

Не звертаючи на мене уваги, цей виродок пройшов повз мене прямо до Стелли.

Закриваючи за ним двері, я пробурчав крізь зуби:

– Я теж радий тебе бачити.

Вирішивши, що вдавати з себе ревнивого придурка напередодні першого побачення не варто, я пішов подивитися, що діється на вулиці. Люди, що займаються реквізитом і меблями, працювали у внутрішньому дворику.

Невеликий відкритий майданчик перетворився на сцену з шоу "Білл Най – учений шалопай" [6].

Там був лабораторний стіл, заставлений мензурками та обладнанням. Там же стояли банки з яскраво–червоними пелюстками троянд, піском і яскравими квітами. Передній стіл прикрасили фірмовим логотипом "Персонального аромату", на дзеркальній таці стояли різні флакончики з парфумами.

Витираючи піт із чола, підійшов Діг.