Запрошення

– Ходімо, проведу тебе в номер.

– Ти не зобов'язаний робити це.

– Мені по дорозі.

– Дорогою куди? – насупилася я.

– До стійки реєстрації. Я замкнув номер, перебуваючи зовні.

– Чудово, Ротшильде, чудово, – усміхнулася я.

Замість відповіді він ляснув мене по дупі.

– Будь милою, а то я перестану бути джентльменом перед дверима твого номера.

– Може, я зовсім не хочу, щоб ти був джентльменом.

По дорозі він обійняв мене за плечі.

– Я сказав, що залишуся джентльменом, коли ми опинимося перед твоїми дверима. Повір, я залишу все це лайно зовні, коли ми будемо в менш людному місці. Тепер, коли ти моя...

– О, то тепер я твоя?

Біля дверей Гадсон ніжно поцілував мене в губи.

– Якийсь час ти вже моя, люба. І нарешті зізналася в цьому.

Я закотила очі, щоб показати, який він самовпевнений. Але це було правдою.

Доторкнулася до його сорочки.

– Ти... хочеш увійти?

Гадсон погладив мене по щоці.

– Так, дуже. Але ні, не ввійду... Вранці тобі потрібно вставати. До того ж ти заслуговуєш на класне побачення, і я хочу подарувати його тобі, перш ніж ми рушимо далі. Якщо увійдемо в номер, я неодмінно спробую роздягнути тебе. Встояти неможливо, повір. Я дуже старався...

Посміхнувшись, я підвелася навшпиньки, щоб отримати ще один солодкий поцілунок.

– На добраніч, Гадсоне.

– Радий, що ти нарешті прислухалася до тихого шепоту, мила.

– Боюся, у мене не було вибору. Останнім часом шепіт був надто схожий на крик.