Запрошення

Глава 22

Розділ 20

Стелла

Переодягалася я тричі.

І коли Гадсон постукав у двері, я, зрозуміло, ще не була готова.

– Привіт! – Я широко відчинила двері. – Ой... ти в джинсах...

– А що такого? – вимовив він, оглянувши себе.

– Усе гаразд, – відповіла я, похитавши головою. – Просто не знаю, що краще вдягнути. Хотіла було джинси, але подумала, що вийде занадто буденно. Спустилася в ресторан подивитися, наскільки він шикарний. Виявилося, вельми. Тож переодяглася... ще двічі.

Гадсон оглянув мене з ніг до голови. Я одягла просту чорну сукню без рукавів і туфлі на підборах.

– Не знаю, що на тобі було до цього, – сказав він, – проте не можу уявити, що можна мати кращий вигляд, ніж ти зараз. Усе чудово.

Я відчула, як усередині розлилося тепло.

– Дякую. Ти й сам маєш непоганий вигляд. Триденна щетина тобі дуже личить.

– Викину бритву одразу після вечері.

Розсміявшись, я посторонилася.

– Буду готова за хвилинку. Тільки нафарбую губи і зміню прикраси.

Гадсон сів на дивані у вітальні, а я вирушила до ванної кімнати закінчити приготування.

– Отримали повідомлення про доставку ще цілої купи матеріалів, – крикнула я, проводячи помадою по губах. – Якщо так піде й далі, зможемо почати доставку навіть раніше, ніж планували.

– У такому разі нам краще закінчити з фотографіями завтра, – відповів він з іншої кімнати.

Нафарбувавши губи, я одягла бірюзове намисто і відповідний до нього за стилем масивний браслет. Наостанок поправила волосся і, дивлячись у дзеркало, глибоко зітхнула. Начебто для нервозності Гадсона поруч недостатньо, так ні, ще ця сесія з фотографом, який звик знімати моделей і всяких знаменитостей. Як же не хотілося, щоб він дивився на мене і думав: ох, чорт... ну і як же мені зробити так, щоб "це" виглядало досить пристойно для продажу жіночих парфумів.

Але що є, те є, і ще п'ять хвилин чепуріння нічого не змінять. Тож я повернулася у вітальню і взяла з кавового столика сумочку. Кинула туди кілька дрібниць і зачинила її.

– Ми зможемо закінчити всю роботу сьогодні ввечері?

Гадсон піднявся.

– У мене все готово. Як у тебе?

– Майже все зробила. Але потім не змогла втриматися, щоб не плюхнутися в джакузі.

– Ти взяла купальник?

Я посміхнулася і потрясла головою.

– Так обійшлася.

Погляд Гадсона ковзнув по мені, і він пробурчав:

– Нам треба йти.

Його явне збентеження додало мені впевненості, якої я зараз так потребувала. Гадсон швидко відчинив двері номера, що змусило мене хихикнути. Пліч–о–пліч ми вирушили в ресторан.

– Ти коли–небудь раніше зустрічав Фенікса?

– Ні. Не думаю, що буде так уже й важко його знайти. Фотографи завжди виглядають по–особливому, а він буде один.

Коли ми відмітилися в ресторані, хостес сказала, що ще один учасник вечірки вже прибув і випиває в барі. Ми пішли туди, але виявилося, що там сидять одразу кілька людей.

– Як думаєш, який наш? – запитала я.

Гадсон озирнувся і вказав у дальній кінець бару. Там сидів кошлатий хлопець у яскравій сорочці і з браслетами на півруки. Виглядав він абсолютно в тренді.

– Він, – упевнено сказав Гадсон.

Мені було видно тільки двох чоловіків, і то зі спини. Але один був сивий, одягнений у твідовий спортивний піджак, а в іншого були широкі плечі футболіста. Я вирішила, що Гадсон, напевно, має рацію. Але про всяк випадок віддала ініціативу в його руки.

– Фенікс? – запитав він, наблизившись.

Той негативно потряс головою:

– Ні, ви помилилися.

– Вибачте.

Ми з Гадсоном подивилися в інший кінець бару на інших чоловіків, яких тепер було видно: і... вау, той, із широченними плечима, був абсолютно неперевершений. Він помітив наш погляд і посміхнувся.

Я підняла підборіддя.

– Думаю, цей.

– Він не схожий на фотографа, – заперечив Гадсон.

– Бачу. Більше схожий на модель.

Тут хлопець встав і попрямував до нас.

– Здогадуюся, що ви з "Персонального аромату", – вимовив він.

– Так, абсолютно вірно, – посміхнулася я. Не хотілося, щоб це прозвучало настільки кокетливо і схвильовано, але, по ходу, стриматися не вийшло. Зловивши краєм ока різкий погляд Гадсона, я простягнула руку:

– Стелла Бардо. Приємно познайомитися.

– А, так, значить, ви моя муза.

Він поцілував мені руку.

– Бачу, що роботенка буде неважкою.

Гадсон із неприродно безпристрасним обличчям представився, потиснув руку цьому вродливому хлопцеві, але в очах його блищали блискавки.

Ми замовили столик на трьох, і я пішла першою в супроводі хостес. Дорогою звернула увагу, що не одна жіноча голівка мимоволі повернулася в бік чоловіків, які йшли за мною. І я не могла звинувачувати їх у цьому. Гадсон і Фенікс мали абсолютно різний, але однаково чудовий вигляд.

Гадсон підійшов, щоб відсунути стілець, але Фенікс випередив його.

– Дякую, – подякувала я.

Щойно ми сіли, Фенікс почав бесіду.

– Отже, давно ви працюєте моделлю?

– О, я не модель. Я створила "Персональний аромат".

– Справді? Ви мало не обдурили мене.

Взявши барне меню, Гадсон невдоволено пробурчав:

– Інформація про те, кого вам доведеться знімати, була в маркетинговому буклеті.

Я спробувала пом'якшити коментар свого боса:

– Як давно ви працюєте фотографом?

– Професійно – близько п'яти років. Перед цим десять років пропрацював моделлю. Так і навчився цієї справи. Вік моделей короткий. Ще в пору повної зайнятості я брав уроки, щоб було на що спертися надалі.

– Розумно.

– Отже, ви винайшли цей аромат і ви ж збираєтеся бути моделлю? Розум і краса – рідкісне поєднання. Ваш чоловік – щасливчик.

– Дякую, – почервоніла я. – Але я незаміжня.

Фенікс усміхнувся, а Гадсон закотив очі.

Я спробувала втягнути Гадсона в загальну розмову і трималася подалі від будь–яких натяків на флірт. Хоча мені лестила увага Фенікса і іскри ревнощів, що летіли з очей іншого чоловіка, у нас усе–таки ділова вечеря. До того ж, яким би гарним не був Фенікс, не він був героєм мого роману.

Не знаю, чи мої зусилля увінчалися успіхом, чи варто було дякувати двом склянкам віскі з льодом, які Гадсон перекинув у себе, але до кінця вечері він розслабився. Ми розмовляли про "Персональний аромат", починаючи з його розробки і закінчуючи маркетинговими планами Олівії.

Коли офіціантка запропонувала каву і десерт, Гадсон відмовився, і я пішла за його прикладом.