Страница 49 из 85
Треба буде подякувати потім моєму другові, що так швидко зорієнтувався в ситуації. Він знав, що я чекаю на Олівію. Ще напередодні, коли він звично обнишпорював мій холодильник, я розповіла йому про майбутню поїздку. Але це потім, а зараз у мене було важливіше завдання. Потрібно було зрозуміти, як мені втриматися на безпечній відстані від Гадсона, який мав до біса привабливий вигляд. Сьогодні на ньому були прості сині слакси і біла сорочка. Я стояла трохи позаду, і від мене не вислизнуло, до чого витончено обтягували штани його міцну дупу. Напевно цей хлопець не шкодує часу на спортзал.
Гадсон обернувся, і я швидко перевела погляд на його обличчя. Можливо, втім, недостатньо швидко... а інакше до чого б ця його усмішка куточком рота?
Чудово, Стелло. Просто чудово. Відчуваю, що подорож ця запам'ятається тобі надовго.
В аеропорту в нас не було часу на розмови, і, лише піднявшись на борт літака, ми змогли трохи розслабитися. Сиділи ми поруч, у третьому ряду першого класу.
– Як же тут зручно. – Я пристебнула ремінь безпеки. – Ніколи ще не літала першим класом.
– Мені траплялося летіти економ класом у ті роки, коли відстань між сидіннями була більшою. Тепер же там просто неможливо всістися зі зручністю, якщо доля нагородила тебе високим зростом.
До нас підійшла стюардеса, тримаючи тацю з напоями.
– Не бажаєте "Мімозу"?
– Мабуть, – сказала я.
Вона вручила мені коктейль, розлитий у келихи з–під шампанського, після чого поглянула на Гадсона.
Той похитав головою:
– Ні, дякую. Ось від кави не відмовлюся.
– Звичайно. Зачекайте трошки.
Вона пішла, і я повернулася до Гадсона:
– Не любиш випивати вранці?
– Як правило, ні, – усміхнувся він.
– Мені б теж варто було відмовитися, але я вся на нервах.
– Боїшся літати?
– Та ні... Щоправда, мене іноді нудить під час турбулентності.
– Ось воно що, – хмикнув Гадсон. – Що ж, прохід поруч.
– Ну а ти напевно з тих, хто навіть не помічає, що він у літаку. Половину часу ти працюєш, а потім заплющуєш очі і спиш собі до кінця польоту.
– Вгадала. Зазвичай я працюю майже весь час.
До нас знову підійшла стюардеса з філіжанкою кави для Гадсона. Безумовно сервіс тут кращий, ніж в економ класі.
– То через що ж ти нервуєш? – запитав Гадсон.
– Ну не знаю... може, через те, що мені доведеться брати участь у фотосесії, а потім ще милуватися своїми знімками в рекламних буклетах "Персонального аромату"?
– Хочеш, відкрию тобі секрет? – пильно глянув на мене Гадсон.
– Звісно, звісно.
Нахилившись, він шепнув мені на вухо:
– Ти можеш зробити все, що захочеш.
– Це і є твій секрет? – розсміялася я.
– Формально це ніякий не секрет, бо ти, схоже, єдина, кому він невідомий.
– Це дуже мило з твого боку, – зітхнула я, – ось тільки далеко від правди.
Здавалося, Гадсон вирішує, чи варто йому продовжувати розмову на цю тему.
– Пам'ятаєш свій перший робочий день у нашому офісі? – запитав він нарешті.
– Звичайно. А в чому справа?
– Ти запитала тоді, чому я все–таки наважився вкласти гроші в твою компанію.
– Ну так. Ти ще відповів, що сестра на тебе натиснула або щось таке.
Гадсон кивнув.
– Це тільки частина правди.
– У сенсі?
– Мені хотілося пізнати тебе краще. Весь тиждень після весілля я не міг викинути тебе з голови. І справа була не в твоїй красі... не зрозумій мене неправильно – ти дуже красива. Але мене привабила твоя сила. Ти – жінка, якій не потрібен чоловік. Ти – жінка, яка потрібна чоловікові. Не думаю, що раніше я вловлював цю різницю, але тепер точно знаю, що вона існує.
– Ух ти, – моргнула я, – мабуть, це найлесливіший комплімент, який я коли–небудь отримувала.
– Я одразу подумав, що твій колишній добряче здурів, втягнувши тебе в неприємності, – насупився Гадсон. – Але тепер я точно знаю, що він повний ідіот.
Нашу бесіду перервав прихід стюардеси: та збирала склянки, бо літак готувався виїхати на злітну смугу. Гадсон запропонував мені газету, але я віддала перевагу навушникам – випробуваний спосіб розслабитися. Утім, варто було мені заплющити очі, як у голову полізли різні думки. Я думала про те, що сказав мені Гадсон. Виявляється, він вважає мене сильною і красивою! І знаєте що – але ж він має рацію. У всякому разі в тому, що стосується моєї сили. Не дарма ж я почувалася останнім часом на підйомі. Я боялася підписувати договір з інвестором, але це виявилося найкращим діловим рішенням у моєму житті. Мене лякала необхідність засвітитися в телешоу, але в підсумку все обернулося небувалим успіхом. Так з якого ж дива мені боятися майбутньої фотосесії?
Я зробила кілька глибоких вдихів і відчула, як плечі у мене розслабилися. Для повноти картини не вистачало тільки Вівальді.
Вибравши музичний трек, я кинула погляд на чоловіка, який сидів поруч. Той, помітивши це, обернувся зі своєю звичною напівпосмішкою, немов намагаючись зрозуміти, про що я думаю.
– Дякую, – сказала я, виймаючи один навушник.
– За що?
– За твою думку про мене. Адже я знаю, що я не подарунок.
– Це так, – підморгнув він, – але можеш не турбуватися: я в змозі впоратися з твоїми примхами.
** *
*
– Ласкаво просимо до готелю "Бель–Ейр". Ваш заїзд сьогодні?
– Так, ми забронювали номери під прізвищем Ротшильд, – сказав Гадсон.
Жінка за реєстраційною стійкою клацнула по клавіатурі, а я тим часом із захопленням роздивлялася готельний вестибюль. Я думала, що ми зупинимося в одному з модних готелів Лос–Анджелеса, але цей готель більше скидався на таємний притулок у лісі. Принаймні, тут явно відчувалася атмосфера голлівудських фільмів. У готелі були присутні всі атрибути звичної розкоші: мармурові стійки і колони, викладені плиткою підлоги, стелі з натурального дерева. Водночас у цьому не було нічого кричущого – тільки стиль і краса.
Гадсон помітив, що я озираюся на всі боки.
– Приємне містечко. Потрапивши сюди, навіть забуваєш, що ти в Лос–Анджелесі. Я якось зупинявся в цьому готелі, але цього разу його обрав наш фотограф. Він хоче провести зйомку тут.
– Ясно. Тут справді дуже мило. Мені не терпиться озирнутися.
Жінка за стійкою простягнула нам два маленьких квадратики.
– Ось це від номера люкс з усією супутньою обстановкою. А це стандартний номер вищого класу.
Гадсон простягнув мені ключ від люкса.
– Та що ти! – запротестувала я. – Мені потрібно що–небудь простіше.