Запрошення

Глава 20

Розділ 18

Стелла

Я вже почала думати, що Гадсон, напевно, не повернеться, оскільки після його відходу минуло кілька годин. Утім, щойно напруга, пов'язана з шоу, мене відпустила, я змогла нарешті повеселитися собі на втіху. Але я б збрехала, якби сказала, що не поглядала регулярно на двері. Половина гостей уже встигла розійтися, ось і я вирішила зазирнути на доріжку в туалет. Але коли я повернулася у вітальню, Гадсон сидів за столом і пив пиво.

– Ти все–таки повернувся. А я вже було вирішила, що ти передумав.

Я відчула на собі його уважний погляд.

– Ось іще.

По животу в мене розтеклося тепло – тепер це відчуття супроводжувало всі наші зустрічі.

– Оскільки я погодився забрати з гостей Чарлі, моя колишня вирішила, що заодно загляне на масаж. Мабуть, сильно втомилася від неробства.

– Я так розумію, що вона не працює? – усміхнулася я.

Він похитав головою.

– До біса побачення. Думаю, варто відразу зробити тобі пропозицію. Із тебе має вийти гарний чоловік, якщо вже навіть твоя колишня ні в чому не потребує.

– Радий, що ти прийшла до тями, – хмикнув Гадсон.

І додав, помітивши здивування на моєму обличчі:

– Ти так переживала під час шоу, що втратила на якийсь час здатність єхиднувати.

– Це правильно, – розсміялася я, – переживань мені сьогодні вистачило.

– І як ти тепер, трохи краще?

– Мабуть, – я потерла шию, – хоча від масажу не відмовилася б.

– Тут я б міг тобі допомогти. – Він поворушив пальцями. – Я непогано працюю руками.

– Навіть не сумніваюся, – усміхнулася я.

– Ну що, відзначимо нашу перемогу?

Відверто кажучи, мені ще анітрохи не хотілося додому.

– Що ти задумав?

– Тут неподалік є непоганий бар. Підемо посидимо?

– Хм–м... ти запрошуєш мене на побачення?

– Ні в якому разі. Просто хочу відзначити з колегою успіх нашої спільної справи.

– Мені треба подумати.

– Подумати? – насупився Гадсон.

– Так.

Він із незадоволеним виглядом потягнувся до пива. Зачекавши секунду, я ляснула його по плечу.

– Ось я і подумала.

– І що?

– Ходімо в твій бар.

** *

*

– Досі не можу повірити в те, що ми продали за раз п'ятдесят тисяч упаковок "Персонального аромату", – похитала я головою. – Ще недавно я сумнівалася в тому, чи зможу я знайти хоча б одного покупця.

– Нам пощастило, – зауважив Гадсон.

– Ну ні, справа не в везінні. Ти добряче попрацював над тим, щоб усе склалося на нашу користь.

– Усе вийшло так завдяки товару.

Я глянула на нього поверх келиха з вином.

– Нізащо б не подумала, що ти можеш бути таким скромним.

– Справа не в скромності. Я кажу те, що є.

Ми сиділи за столиком у шикарному барі неподалік від будинку Олівії. Біля столика на секунду затрималася офіціантка, щоб дізнатися, чи не потрібно нам чогось. Виглядала вона приголомшливо, але Гадсон навіть не став витріщатися на цю красу. По суті, він ледь глянув у її бік, чим розбудив мою цікавість.

– Розкажи мені про свою останню даму серця... за винятком міс Гватемали. Про когось, з ким ти зустрічався хоча б кілька разів.

– Навіщо тобі це? – насупився Гадсон.

– Та так, – знизала я плечима. – Хочу знати, які жінки тобі подобаються.

– Блондинки в окулярах, – усміхнувся він.

– Ні, серйозно, – розсміялася я.

– Навіть не знаю, – похитав він головою. – Останньою в моєму списку була брюнетка. Висока така, з темними очима.

– І скільки ви з нею зустрічалися?

– Рази три–чотири.

– А чому все закінчилося?

Він пильно глянув мені в очі.

– Хочеш знати правду?

– Звісно.

– Вона тільки й говорила, що про свою сестру, яка незадовго до цього народила дитину. Ось і їй за прикладом сестри хотілося якнайшвидше одружитися і обзавестися діточками.

– А ти більше не налаштований одружуватися?

– Цього я не говорив, – він поставив на столик пиво. – Просто я не бачив майбутнього з цією жінкою.

– Виходить, якби вона не була налаштована так серйозно, ви б не розлучилися?

– Що толку гадати? Усе склалося так, як склалося. Але я не проти серйозних стосунків, якщо це те, на що ти натякаєш. Я перестав зустрічатися з нею не тому, що вона хотіла сім'ю і дітей. Просто я їй не підходжу.

Я кивнула.

– Наша офіціантка – справжня красуня.

– Справді? – нахилив він голову.

– Ну так.

Гадсон поскреб підборіддя.

– Намагаєшся звести мене з нею?

– Хочеш, щоб я тебе з ким–небудь звела?

– Не знаєш, чому ми з тобою обмінюємося тільки запитаннями?

– Не знаю, – усміхнулася я. – А ти?

Гадсон нагородив мене довгим поглядом, але продовжувати не став.

– Мене не цікавить офіціантка.

Не дочекавшись від мене відповідної репліки, він знову нахилився до пива.

– Не хочеш запитати чому?

З того, як він дивився на мене, я вже знала відповідь.

– Ні, – сказала я, допиваючи своє вино.

У Гадсона вирвався смішок.

– А як йдуть справи у вас із Кеном?

– Його звуть Бен, і ти прекрасно це знаєш, – похитала я головою. – Ми розлучилися. Немає сенсу зустрічатися, коли тебе не тягне до людини.

Обличчям Гадсона розтеклася широченна усмішка.

– Мені дуже шкода, що так вийшло.

– Воно й видно, – хмикнула я.

Гадсон махнув офіціантці.

– Прошу вибачення, не могли б ви повторити? – кивнув він на наші порожні склянки.

– Звісно.

Вона пішла, а Гадсон теж встав з–за столу.

– Вибач, я на хвилинку.

Поки його не було, я дістала телефон, щоб відправити повідомлення Фішеру. Ми з ним листувалися кількома годинами раніше, коли я розповіла йому, який успіх мав "Персональний аромат". Але відтоді не торкалася телефону.

Фішер: Як тобі "Роза"?

Стелла: Звідки ти знаєш, де я?

Фішер: Простежив тебе по телефону, коли ти дві години не відповідала на мої повідомлення. Раніше ти ніколи не затримувалася з відповіддю, і я стривожився. Що, весела компанія вирішила перебратися в бар?

Комусь могло не сподобатися, що його вирішили вистежити, але я сама дала Фішеру доступ до місця розташування мого телефону і була вдячна йому за його турботу.

Стелла: Тільки частина компанії...

На екрані тут же застрибали крапки.

Фішер: Хочеш сказати, що тільки ти й Адоніс?

Стелла: Ми вирушили сюди посидіти після вечірки.

Фішер: Збираєшся нарешті пізнати його ближче?

Стелла: Не впевнена, що він до цього налаштований.