Запрошення

– Просто йому небайдужа наша справа... наш "Персональний аромат".

– Йому небайдужа ти, – ткнула вона в мене пальцем.

Я подивилася на Гадсона через плече, і погляди наші знову зустрілися. Що вже там приховувати: я й справді почувалася сьогодні в центрі його уваги. Раптово він примружився, мабуть, зрозумів, що ми з Олівією говоримо про нього.

– Він класний хлопець, – зітхнула я.

– Ну так чому ви продовжуєте грати в кішки–мишки? – знизала плечима Олівія.

– Навіть не знаю... розумієш, якщо це не спрацює, усе заплутається ще більше.

– Життя – це одна велика плутанина, – хмикнула Олівія. – Акуратним і впорядкованим воно буває тільки в одному випадку: коли ти не живеш, а просто дотримуєшся заведеного ритуалу.

– Я знаю, та все ж...

– Що сталося з тією жінкою, яка без запрошення з'явилася до мене на весілля, а потім втекла, регочучи і допиваючи на ходу шампанське?

– Боже, – розсміялася я, – це прекрасний приклад того, як можна заплутати своє життя.

– Може, й так, – знизала вона плечима, – але якби не це, навряд чи б у тебе з'явився новий бізнес і нова подруга. І не здумай питати, хто ця подруга, а то я можу розсердитися.

– Звісно, у чомусь ти маєш рацію, але ж я розповідала, що сталося у нас з Ейденом. Якби не спільний бізнес, навряд чи ми б стільки сварилися. Нам ніяк не вдавалося домовитися, у якому напрямку ми маємо розвиватися. Це й поклало початок усім нашим проблемам.

– Тут ти помиляєшся, – похитала головою Олівія. – Не хочу здатися грубою, але проблеми ваші виникли через те, що він поліз під спідницю іншій жінці.

– Не те щоб я виправдовувала його, але він почав поглядати в бік, бо ми не ладнали.

– Він почав поглядати на сторону, тому що він той ще козел. Усе інше – просто виправдання.

– Мабуть, – зітхнула я.

– Я вже говорила про те, що ми з Мейсоном зустрілися на роботі?

– Справді? У "Ротшильд Інвестментс"?

Олівія кивнула.

– Гадсон найняв його як директора IT–відділу. Він пропрацював у нас три роки, і два з них ми зустрічалися. Ми спільно займалися низкою проєктів і далеко не завжди сходилися в думках.

– Тому він від вас пішов? Адже у нього зараз своя фірма.

– Ні. Просто в "Ротшильд Інвестментс" йому нікуди було рости. У відділі IT у нас лише кілька людей, а Мейсону хотілося розвиватися. Але суть у тому, що ми працювали разом і сперечалися іноді до хрипоти. Але це не призвело до того, що Мейсон почав зраджувати мене. – Олівія кинула погляд на чоловіка й усміхнулася. – Часом це вело до жорсткого сексу в мене на столі...

Вона підняла руки і поморщилася.

– Тільки не проробляй те саме з моїм братом, бо наші офіси розташовані зовсім поруч. Я якось застала за цим заняттям моїх батьків і досі не оговталася від потрясіння.

Я розсміялася.

– Ні, правда. Якщо ти не захоплена Гадсоном, то все гаразд. Але якщо він тобі подобається, не дозволяй своїм минулим стосункам вставати у тебе на шляху. І не треба боятися того, що ситуація виявиться далекою від ідеальної. Згадай, який вигляд ти маєш після листкового тортика або соковитої диньки. Або після хорошого сексу. Не дуже охайно, так? Але ти ж не збираєшся відмовлятися від усіх цих речей?

– Думаю, ні, – усміхнулася я.

Гадсон підійшов до нас із пляшкою шампанського. Помітивши етикетку, я сказала:

– Чудовий напій. У мене, до речі, скінчився запас пляшок, які я прихопила з весілля Олівії, тож вам варто приховати шампанське перед тим, як я вирушу додому.

Олівія розсміялася.

– Піду допоможу Мейсону з їжею. А ви продовжуйте святкувати без мене.

Ледве помітно підморгнувши мені, вона поспішила геть.

– У тебе чудова сестра, – усміхнулася я.

– Мабуть, – погодився він. – Тільки не кажи їй, що я це сказав.

Він почав розливати шампанське.

– А де твій келих? – запитала я.

– У мене плани на цей вечір. – Гадсон кинув погляд на годинник. – Мені вже час. Я підійшов, щоб попрощатися.

– А–а–а–а...

Мене охопило розчарування, до якого домішалася крапелька ревнощів.

– Що ж, бажаю тобі приємно провести час.

Гадсон примружився, потім по обличчю його розтеклася усмішка.

– Зізнайся, ти ревнуєш? Переживаєш через те, що в мене побачення?

– Ні, – видавила я із себе посмішку.

Він із самовдоволеним виглядом засунув руки в кишені.

– Я ж бачу, що ревнуєш.

– Ні крапельки.

Він нахилився вперед, ледь не торкнувшись мого обличчя.

– Ревнуєш.

– Ти настільки самовпевнений, що не в змозі побачити різницю між ревнощами і радістю за тебе.

– Та невже? Ти рада, що я йду на побачення?

Я наліпила на обличчя широченну посмішку.

– Звісно. Бачиш?

Судячи зі скептичного погляду Гадсона, мої удавані веселощі його не обдурили.

– Мені треба забрати Чарлі, яка гостює в подружки, – хмикнув він. – Моя колишня їде до лікаря зі своєю вагітною сестрою, і в неї немає жодної впевненості, що вона встигне вчасно. Ось я і погодився відвезти Чарлі додому.

– Ясно.

– Рада, що це не справжнє побачення?

Так.

– Та яке мені діло? – знизала я плечима.

Він потер підборіддя.

– Взагалі–то я подумував повернутися сюди пізніше. Ти все ще будеш тут?

– Що, якщо в мене сьогодні побачення? Тебе це засмутить?

Погляд у Гадсона потемнів.

– Я не з тих, хто прикидається, ніби йому ні до чого немає діла. Так що так – мене це засмутить.

Він виглядав занадто серйозним для того, щоб і далі дуріти.

– Нема в мене ніякого побачення, – зітхнула я. – Думаю провести тут увесь вечір.

– Ти – мій головний біль, – хмикнув Гадсон.

– Схоже, саме такі тобі й подобаються, – сказала я, потягуючи шампанське.

Погляд його ковзнув по моїх губах.

– Я веду рахунок усім твоїм підколкам і зауваженням. Рано чи пізно я тобі відплачу.

– І як же ти це здійсниш?

Нахилившись, він торкнувся губами моєї щоки, після чого шепнув на вухо:

– За допомогою своїх губ.

Я моргнула кілька разів, намагаючись осмислити сказане, а Гадсон тим часом повернувся, щоб піти.

– Поміркуй над цим, Стелло, – кинув він мені через плече. – Пам'ятаєш нашу розмову? Шепіт у твоїй голові став настільки гучним, що навіть я можу чути його.

Оце так номер! Ну я і влипла.