Запрошення

Хлопці з нашого офісу схвально захлопали, а я сховала обличчя в долонях. Я якось чула, що актори ніколи не дивляться фільми зі своєю участю, і вважала це дуже дивним. Але тут я їх нарешті зрозуміла. Усі мої недоліки виявилися помітнішими у сто разів і повністю прикували до себе мою увагу.

– Боже, – поморщилася я, – ну й видовище!

– Та ти жартуєш! – здивувалася Олівія. – Ти виглядаєш так, немов народилася на сцені.

Хвилин через десять після початку шоу настав момент істини. Робін вказала на кут екрана, де кілька разів висвітилися ціна товару і телефон студії. Через тридцять секунд поруч з'явився годинник зі зворотним відліком.

– Ну що ж, пані – і панове, яким хочеться потішити своїх дам! – зараз ми ввімкнемо наш багатоканальний телефон і прийматимемо ваші замовлення. Нашу бесіду про "Персональний аромат" ще не закінчено, але ви вже напевно зрозуміли, що хочете придбати ці парфуми. Отже, ми відкриваємо прийом замовлень. П'ять, чотири, три, два, один... Почали!

І майже одразу на екрані замиготіли цифри: кількість наданого нами товару почала зменшуватися. Спочатку повільно, а потім усе швидше й швидше. Навіть не пам'ятаю, про що ще ми говорили з Робін у час, що залишився. Мій погляд був прикутий до миготливих цифр. Коли рахунок пішов на тисячі, я відчула, що задихаюся від хвилювання. Пора було зробити паузу.

– Не заперечуєш, якщо я спущуся вниз ковтнути повітря? Я буквально на кілька хвилин.

Олівія з тривогою глянула на мене.

– Звісно, ні. Але ти як, у порядку?

– Так, просто емоції через край, і мені потрібно злегка віддихатися. Я не затримаюся.

– Ну звісно. Але тобі зовсім не обов'язково йти вниз. – Вона кивнула в бік коридору. – Останні двері ліворуч – гостьова спальня. Там є невеликий балкончик і ванна.

– То ти не проти?

– Звісно. Кімната у твоєму розпорядженні.

– Дякую.

Прохолодне вуличне повітря буквально оживило мене. Я заплющила очі і зробила кілька глибоких вдихів. Трохи заспокоївшись, я почала розглядати місто, що розкинулося переді мною. З такої висоти воно виглядало незвично тихим, що найзаспокійливішим чином позначилося на моїй свідомості.

Почувши звук дверей, що відчиняються, я повернулася і побачила Гадсона.

– Як ти, в порядку? – запитав він.

Я кивнула.

– Просто трохи перехвилювалася, поки дивилася на цифри... так, що навіть серце заколотилося.

– Можу зрозуміти, – усміхнувся він. – Ось, тримай.

Я з подивом глянула на його руку.

– Банан?

– Я стягнув його на кухні. На жаль, в Олівії немає апельсинів – на них писати куди цікавіше.

Я з подивом насупилася, але тут же побачила напис на шкірці:

Твій теледебют не залишив нікого байдужим.

– Дякую, – посміхнулася я. – Дуже мило з твого боку, не дивно, що Чарлі так подобаються ці написи.

Ми постояли трохи поруч, дивлячись на величезне місто. Не знаю, чи допоміг фокус із бананом, чи вся справа була тільки в присутності Гадсона, але почувалася я напрочуд спокійно.

– До чого ж усе незвично, – зітхнула я.

– Можу собі уявити, – посміхнувся Гадсон.

І хоча мій мозок перебував у стані сум'яття, це не завадило мені помітити, який привабливий вигляд мав Гадсон. Сьогодні на ньому були прості джинси, а обличчя прикрашала легка щетина.

Наші погляди зустрілися, і я відчула необхідність щось сказати.

– Я тебе ще жодного разу не бачила неголеним і в повсякденному одязі.

На обличчі його проступила все та ж напівусмішка.

– І?

– Мені подобається.

– Ти зараз щиро говориш чи намагаєшся виконати свою щоденну квоту з компліментів?

– Та ні ж, – розсміялася я, – мені й справді подобається. Ця щетина надає тобі зловісного вигляду.

– Хочеш сказати, що тобі подобаються погані хлопці? – нахилив він голову. – Нізащо б не подумав. Особливо якщо врахувати, що твій колишній – поет.

– Ейден завжди належав до категорії пристойних хлопчиків, – розвеселилася я. – Це мій тип чоловіків. Не думаю, що хоч раз зустрічалася з хлопцем, у якого був би шрам або тату.

– А тобі не хотілося б змінити цей звичай?

– Чому ні? – вирішила я підіграти йому.

– Що ж, у такому разі я міг би тобі допомогти, – очі в Гадсона лукаво заіскрилися, – оскільки в мене є і те, і те.

– Серйозно?

Він кивнув.

– І де ж?

– Ну–у–у–у... цю інформацію я прибережу на потім.

– Велика таємниця? – розсміялася я.

Поривом вітру мені кинуло на обличчя пасмо волосся, і Гадсон дбайливо прибрав його.

– Як ти почуваєшся, краще?

– Мабуть, – розправила я плечі.

– Тоді чому б нам не повернутися до решти? – кивнув він на двері. – Не хочу, щоб ти пропустила найголовніше.

Я кивнула.

У вітальні я знову сіла на диван поруч з Олівією і глянула на лічильник, щоб дізнатися, як тут йдуть справи. Побачивши цифри на екрані, я заморгала від подиву. Мене не було від сили хвилин п'ять, але за цей час майже вся продукція "Персонального аромату" виявилася розпроданою.

– Я дивилася це шоу щодня протягом останнього тижня, – сказала мені Олівія, – і ніколи ще вони не розпродавали товар так швидко. Це щось! Я все боялася, що ти пропустиш момент, коли Робін скаже своє знамените: передостанній... останній... бувай–бувай!

І точно: не минуло й кількох хвилин, як лічильник у кутку екрана почав блимати.

– Ого, – сказала ведуча, – товар закінчується. Рахунок іде вже на одиниці! – Вона зробила паузу і похитала головою: – Скажу–но я це зараз, поки ще не пізно. Передостанній... останній... – вона помахала рукою, – що ж, бувай–бувай!

Великий штамп з'явився біля лічильника на екрані.

ПРОДАНО.

Присутні дружно заплескали. Олівія обійняла мене, і люди стали по черзі підходити до нас і вітати. Коли я повернулася, щоб знову поглянути на екран, там уже приступили до демонстрації іншого товару. Я полегшено зітхнула: все закінчилося, і мені не треба більше споглядати свою персону на екрані телевізора.

Олівія і Мейсон відкрили шампанське, і Олівія почала роздавати гостям келихи. У якийсь момент я зустрілася поглядом із Гадсоном. Він мовчки підняв свою склянку і посміхнувся.

Олівія перехопила наш обмін поглядами. Обійнявши мене за талію, вона повернулася так, що ми опинилися спиною до Гадсона.

– Знаєш, ти йому дуже подобаєшся, – сказала вона, понизивши голос.

– Кому?

– Та он тому хлопцеві, який не спускав із тебе очей відтоді, як увійшов сюди. Гадсону, зрозуміло. Я ж бачу, як він дивиться на тебе.