Запрошення

– Тоді давай так: сам ти давно займався сексом?

– Не знаю. Кілька місяців тому. А як щодо тебе?

Я мимоволі поморщилася.

– У мене вже з рік нікого не було.

– Не прихильниця одноразових зв'язків, так?

– А Тео Джеймс рахується?

– Це який актор? У тебе з ним зв'язок?

– Ну не зовсім актор. Просто я назвала його ім'ям свій вібратор.

– Чути нічого не бажаю, – замахав руками Гадсон.

– Про що ти? Що жахливого в тому, що в самотньої жінки є така іграшка?

– Та я не про те. Просто тепер мені хочеться врізати Тео Джеймсу.

Я розсміялася.

– Як я розумію, ти назвала його так саме тому, що уявляєш Тео під час своїх... сеансів?

Це вірно, Тео вже давно був героєм моїх фантазій. Щоправда, останнім часом мого механічного друга варто було б перейменувати на честь чоловіка, який сидів зараз навпроти.

Добре, що офіціантка знову була тут як тут із тарілочкою десерту. Тепер хоча б мій рот буде зайнятий їжею.

Через якийсь час я озирнулася і з подивом виявила, що зал практично спорожнів.

– Скільки часу?

Гадсон кинув погляд на годинник.

– Майже одинадцята. Я й не знав, що вже так пізно. Не дивно, що офіціантка вже тричі цікавилася, чи не хочемо ми розплатитися. Їй, мабуть, не терпиться піти додому.

– Схоже, ти маєш рацію.

Ми вийшли з ресторану, і Гадсон повіз мене додому. Як завжди, перед моїм будинком не виявилося вільних місць, тож паркуватися довелося трохи далі, біля тротуару.

– Я проводжу тебе.

– Та годі, тут близько.

– Не сперечайся.

Він вибрався з машини, а потім допоміг вийти мені.

– Дякую.

Ми мовчки покрокували до мого будинку. Я йшла і думала, чи варто запрошувати його до себе, але так нічого і не вирішила. Ми зупинилися біля ліфта. Зазвичай мені доводилося чекати хвилин десять, поки ця чортова штуковина не спуститься вниз. Але сьогодні двері відчинилися практично відразу. Гадсон трохи відступив, щоб я могла увійти, але сам залишився біля ліфта.

– Ще раз вітаю з сьогоднішнім дебютом. Ти добре трималася перед камерою.

– Це тобі за все спасибі, – усміхнулася я. – Якби не ти, нічого такого в моєму житті не сталося б. Знаєш, мені все ще не віриться, що я була сьогодні в студії найвідомішого телемагазину і рекламувала "Персональний аромат". Усім цим я зобов'язана тільки тобі.

Він похитав головою:

– Я просто відкрив деякі двері. Решта – твоя заслуга.

Ми дивилися одне на одного, поки двері ліфта не почали зачинятися. Гадсон притримав їх, однак сприйняв це як натяк на те, що час прощатися.

– На добраніч, Стелло.

– На добраніч, Гадсоне.

Відбулися найдовші в моєму житті п'ятнадцять секунд, поки я стояла й чекала, щоб двері ліфта зачинилися. І в той момент, коли стулки почали сходитися, мене раптом охопила паніка. Я сунула руку в щілину між дверима, і ті знову відчинилися.

Гадсон уже повернувся, щоб піти, але звук дверей, що відчинилися, змусив його озирнутися.

– Не хочеш піднятися? Випити кави...

Серце в мене шалено калатало, поки я чекала його відповіді.

– Кави? – перепитав він нарешті.

Я кивнула.

– Ти справді хочеш, щоб я піднявся? – Гадсон не зводив з мене допитливого погляду.

Коли я забарилася з відповіддю, він сумно посміхнувся.

– Я так і думав.

Я полегшено видихнула і похитала головою:

– Вибач заради бога.

– Тобі нема за що вибачатися. Я люблю жартувати щодо того, що чекаю, коли ти запросиш мене на побачення. Але справа не в тому, щоб ти зробила перший крок. Мені важливо, щоб ти сама розібралася в тому, чого хочеш. Я чекаю, коли шепіт у твоїй голові стане настільки гучним, що ти почнеш до нього прислухатися.

– Який шепіт?

– Той самий, який говорить, що, попри всі твої побоювання і недовіру до чоловіків, ти хочеш мене не менше, ніж я тебе.

Я слабко посміхнулася, а Гадсон стиснув мої руки і кивнув на порожню кабіну ліфта.

– А тепер іди, поки я не втратив залишки самовладання.

Я кивнула і зробила крок усередину.

– Дякую тобі, – сказала я, натискаючи кнопку свого поверху.

Двері ліфта почали зачинятися, але я встигла побачити, як Гадсон підморгнув мені.

– Передавай привіт Тео.