Запрошення

Глава 18

Розділ 16

Стелла

– Ти що, більше не п'єш?

– Я за кермом, – помахав рукою Гадсон.

– А я напідпитку, – ікнула я. – Приємно познайомитися, "За Кермом".

У Гадсона вирвався смішок.

– Ти дуже мила, коли нап'єшся.

– Я не п'яна, а напідпитку.

– І в чому ж різниця?

– Напідпитку я не втрачаю голови.

– А коли п'яна, то вже не контролюєш себе? – Гадсон помахав офіціантці, яка проходила повз. – Не могли б ви принести нам ще вина? І велике прохання: наповніть склянку до країв.

Я розсміялася.

– Сьогоднішній вечір сподобався мені набагато більше, ніж моє минуле побачення. Зачекай–но, – помахала я рукою, – це ж не побачення.

– Звісно, ні, – усміхнувся Гадсон. – Проблеми з Кеном, так?

– Його звуть Бен.

– Без різниці. Проблеми в раю?

– Він дуже хороший хлопець, – зітхнула я. – Просто... ну немає в мене до нього потягу.

Погляд Гадсона ковзнув по моїх губах.

– Немає потягу, ось воно що?

Атмосфера в залі почала потріскувати так голосно, що залишалося дивуватися, чому ніхто з присутніх не озирався в пошуках джерела цього шуму. Ось чого не вистачало в наших стосунках із Беном! Гадсону було достатньо поглянути на мене по–особливому, і мене тут же кидало в жар.

Я нервово ковтнула.

– У перше наше побачення він приніс мені квіти, а потім – коробку цукерок. Він дуже уважний. Я сподіваюся, що між нами ще виникне тяжіння.

– І не сподівайся – усміхнувся Гадсон.

– Чому?

– Не можна штучно викликати потяг там, де його немає, як не можна насильно зупинити його, якщо він уже існує. Є речі, в яких ми безсилі.

Мене й справді охопило якесь безсилля. Спробуй той же Гадсон поцілувати мене зараз, навряд чи я змогла б зупинити його. На щастя для мене, до столика підійшла офіціантка, яка тримала склянку з вином.

– Не хочете поглянути на меню з десертами? – запитала вона в Гадсона, після того як вручила мені вино.

Той кивнув.

– Прекрасна думка.

Офіціантка поклала перед нами меню і сказала, що повернеться за кілька хвилин. Я сподівалася, що за цей час ми змінимо тему нашої бесіди, але в Гадсона, схоже, була щодо цього інша думка.

– Ну то що, коли ми кидаємо Лена?

– Ми? – посміхнулася я. – Хочеш кинути його разом зі мною?

– Я залюбки зроблю це за тебе. – Гадсон простягнув руку. – Дай–но мені свій телефон.

Я розсміялася.

– Дякую, але з цим я як–небудь впораюся сама.

– Не обдуриш? Справді скажеш "бувай" малюкові Бену?

– Дивись–но, ти в змозі правильно вимовити його ім'я, – хмикнула я. – Проблема в тому, що ми з тобою по–різному дивимося на стосунки.

– Невже? – примружився Гадсон.

– Ти сам сказав, що тобі подобається проводити час із жінками, але водночас ти волієш не заходити у ваших стосунках занадто далеко.

– Я мав на увазі, що вважаю за краще обірвати стосунки, якщо не бачу перспектив, а в жінки починають з'являтися до мене почуття. Але я не проти стосунків, як ти помилково вважаєш.

– Зрозуміло.

– Що стосується нас, – усміхнувся Гадсон, – то наші почуття взаємні, тож жодної проблеми тут бути не може.

– Хочеш сказати, що ні з ким зараз не зустрічаєшся?

– Поки що ні, але сподіваюся змінити ситуацію, – сказав він, не зводячи з мене погляду.

– Коли ти востаннє ходив на побачення?

– Якщо не помиляюся, це було за тиждень до весілля моєї сестри.

– І як усе пройшло?

– Ми вирушили повечеряти в мексиканський ресторан, і вона запропонувала мені самому замовити закуски. Ну я і попросив принести чіпси і гуакамоле. Коли я зробив замовлення, моя супутниця повернулася до офіціантки і сказала: "Гватемала. Він мав на увазі чіпси і Гватемалу".

– Вигадуєш, так? – розреготалася я.

– Та якби ж, – зітхнув Гадсон.

– Як я розумію, більше ви з нею не бачилися?

– Ні. Утім, через тиждень я зустрів особу, яка викликала в мені непідробний інтерес. І було б нечесно запрошувати на побачення інших... навіть якщо вони знають різницю між Гватемалою і гуакамоле.

Я відчула, що червонію під його пильним поглядом.

– А де ти знайшов свою міс Гватемалу – на сайті знайомств?

– Ні, ми зустрілися на одному благодійному заході. Я не сиджу на сайтах знайомств.

– Справді? А як же ти тоді знаходиш подружок? По–старому?

– Плачу повіям.

– Брехун, – посміхнулася я. – Таким, як ти, не доводиться платити за секс. Взагалі–то я мала на увазі бари. Ти там зустрічаєшся з жінками?

– І там теж.

Я окинула його оцінювальним поглядом.

– Звичайно, з такою зовнішністю простіше простого знайти собі нову подружку.

– То я, по–твоєму, добре виглядаю?

– Ти це й без мене знаєш. Таким, як ти, досить увійти до бару і клацнути пальцями, і жінки тут же посиплються до твоїх ніг.

– Хто я, по–твоєму, Казанова?

– Усе може бути.

Ми обидва розреготалися.

– Ти дуже гарна, коли смієшся, – зауважив несподівано Гадсон.

– Дякую. – Я зніяковіло опустила очі.

Гадсон усе ще не спускав з мене погляду, коли повернулася офіціантка. І це було дуже доречно, принаймні для мене: адже ще трохи – і я могла б запропонувати Гадсону те, чого не було в тутешньому меню.

– Ну як, що б вам хотілося спробувати? – запитала офіціантка.

По губах Гадсона прослизнула подоба посмішки, що явно доводило: ми з ним на одній хвилі.

– Надаю вибір дамі, – усміхнувся він.

Я постаралася зосередитися на меню.

– Дивись, тут тістечка з крем–брюле. Не відмовишся з'їсти шматочок?

– Я з'їм усе, що ти запропонуєш.

Він узяв зі столу наші меню і вручив офіціантці.

Після того як вона пішла, я взялася допивати своє вино і ми з Гадсоном трохи поговорили. Давно я вже не почувалася так легко в компанії чоловіка. Але, звісно ж, це не було побаченням... про що я весь час забувала.

Коли в склянці нарешті зовсім не залишилося вина, я переступила тонку межу між станом "п'яний" і "напідпитку". І мій язик остаточно розв'язався.

– Як ти думаєш, скільки можна обходитися без сексу без шкоди для здоров'я?

Брови Гадсона здивовано полізли на лоб.

– Для тебе це що – актуально?

– Можливо. – Моя посмішка вийшла кривою.

– Я сказав, що не збираюся більше запрошувати тебе на побачення. Однак міг би допомогти тобі з вирішенням цієї маленької проблеми.

– Та годі тобі, – розсміялася я. – Що тут вважається нормальним, а що ні?

– Поняття не маю.