Запрошення

Глава 16

Розділ 14

Гадсон

Наша зустріч за обідом якось непомітно перетворилася на повноцінну вечірку. Робін, ведуча телешоу, запросила свою співведучу, а заразом і продюсера. Директор із закупівель теж прийшов не один, а разом із ним і Джек вирішив ощасливити нас своєю присутністю. А оскільки Стелла кожному хотіла вручити коробочку зі зразками, я вирішив, що є сенс скористатися моєю машиною. Я пішов раніше, щоб забрати автомобіль з гаража, а Стеллу попросив спуститися вниз хвилин через п'ятнадцять.

Коли я пригальмував біля світлофора на розі, вона вже чекала на мене біля входу в офіс. Це дозволило мені непомітно спостерігати за нею.

По обидва боки від входу стояли два квіткові горщики. Зроблені вони були зі старих винних бочок. Я практично не звертав на них уваги, хоч і проходив повз кожен день. І ось тепер у мене з'явилася можливість подивитися, як Стелла, озирнувшись крадькома, нахилилася над одним горщиком. Я думав, що вона збирається понюхати квіти, проте вона опустила носа до бочки. Вона що понюхала квітковий горщик?

Так, дівчина з примхами. Ні разу не вдалося мені вгадати, що вона збирається зробити чи сказати. І це мені навіть подобалося. У більшості випадків я вже через п'ять хвилин знайомства знав, якому салату воліє жінка і чим вона любить займатися – йогою або тенісом. Але тільки не у випадку зі Стеллою – з нею не можна було ні в чому бути впевненим на сто відсотків.

Вона підійшла до іншого горщика квітки, знову швиденько озирнулася, щоб перевірити, чи не підглядає хто, і знову втягла носом повітря.

Тут спалахнув зелений, і я зміг нарешті доїхати до офісу. Коробки зі зразками я ще раніше спустив у вестибюль і тепер вибрався з машини за ними.

– Чому б тобі не сісти в машину, а я тим часом заберу в охорони наш вантаж? – Запитав я, проходячи повз Стелли.

– Як скажеш.

Завантаживши багажник, я дочекався, поки потік машин злегка порідіє, і швидко заліз на водійське сидіння.

– Дякую, що подбав про все, – сказала Стелла.

– Завжди будь ласка.

Я пристебнувся.

– У нас ще година до зустрічі, але за такого руху навряд чи ми дістанемося до місця швидше.

Мені не одразу вдалося побачити вільне містечко між машинами, щоб можна було від'їхати від тротуару і влитися в потік.

Стелла принюхалася.

– Це новий автомобіль?

Взагалі–то машині було три роки, але їздив я на ній не так часто.

– Я купив її три роки тому.

– Треба ж, а пахне як нова.

– Справді? Тобі це подобається більше, ніж запах горщиків квітів біля входу в офіс?

– Встиг піддивитися, так? – Зітхнула Стелла.

– Само собою.

– Просто мені захотілося зрозуміти, чи це насправді старі винні бочки.

– І що, зрозуміла?

– Не знаю. Єдине, що розрізнив мій ніс, – запах сирої землі.

– Ну треба ж, – хмикнув я.

– Що в тебе за машина? Усередині дуже зручно.

– "Майбах S650".

– І як, що коштує автомобіль?

– Ну не знаю. А ти що думаєш?

– Важко сказати, – усміхнулася Стелла. – Я не воджу машину, а тому погано в них знаюся.

– Не ведеш, бо живеш у Нью–Йорку з його пробками?

– Та ні, у мене взагалі немає прав водія. Мій колишній якось намагався навчити мене, але все скінчилося тим, що я врізалася в пожежний кран. Більше я за кермо не сідала.

Ми повільно повзли у бік ресторану.

Несподівано мене підрізав автомобіль, що вирулив звідкись із сусіднього ряду, і мені довелося різко вдарити по гальмах. Сумочка, що лежала біля Стелли навколішки, впала вниз, і її вміст розсипався по підлозі.

Коли Стелла нахилилася, щоб зібрати свої речі, я побачив коробочку, де лежав щоденник.

– Моя колишня дружина теж вела щоденник. Зазвичай, вона писала там після чергової нашої сварки. Навіть не маю сумніву, що вона скаржилася на життя і на мене. На мою думку, люди для того і заводять щоденник, щоб полегшити душу.

– Дехто так і робить, – кивнула Стелла. – Продавець зазвичай виставляє кілька скриншотів, щоб можна було зрозуміти, про що йдеться. Це дозволяє виключити ті, які тобі не до смаку. Але за короткими витягами важко зрозуміти, про що весь щоденник.

– Ти вже поринула в таємниці Ніко?

– Марку, ти хочеш сказати? Відверто кажучи, я проковтнула за вечір одразу половину щоденника.

– Що, це так цікаво?

Стелла з ентузіазмом покивала.

– Марко закоханий у жінку, яка на дев'ятнадцять років старша за нього. Обидва живуть у невеликому селі, де Амалія працює бібліотекарем. Сам Марко – фермер. Він вирощує виноград. Амалія вважає, що це просто тимчасове захоплення, але хлопець, схоже, божеволіє від неї. Він думає, чи не закрутити йому з іншою жінкою, щоб розбудити в Амалії ревнощі. Але я боюся, щоб це не призвело до зворотного результату і не відштовхнуло її ще далі.

– Знаєш, ця Амелія (чи як там її звуть?) все–таки має рацію. Марко просто сексуально стурбований підліток. Кожен хлопчина його віку в якийсь момент захоплюється жінкою старшою за себе. Але це не кохання. Це звичайне бажання.

– Ти ж не читав щоденника. Звідки тобі знати, що він відчуває?

Я знизав плечима.

– Більшість стосунків рано чи пізно зазнають краху.

– Дехто страждає від зайвого цинізму…

– Це не цинізм: просто я дивлюсь на життя без рожевих окулярів. Як ти гадаєш, чи не почне твій Марко поглядати на бік, коли йому виповниться сорок, а чарівній бібліотекарці буде вже за п'ятдесят?

– Ні, якщо його почуття залишаться такими ж сильними.

– Ти сама сказала, що твій колишній спав із кимось ще. І це не заважає тобі вірити у казки?

– Те, що мені не пощастило, ще не означає, що я не вірю у кохання. Так, я дуже болісно пережила цей розрив. Мені знадобилося чимало часу, щоб оговтатися від того, що трапилося, і зробити крок назустріч новому щастю… Та що там, я й зараз перебуваю в пошуках цього щастя. Але я не сумніваюся, що всім нам судилося якось стати щасливими. Просто Ейден був для мене не тією людиною.

– Ну–ну, – скептично хмикнув я.

– Якщо ти вважаєш, що всі стосунки приречені, то навіщо треба було запрошувати мене на побачення?

– Що ж, мені тепер практикувати стриманість, якщо я не вірю в солодкі казки?

– Ось воно що, – сказала Стелла. – Ти просто хотів переспати зі мною. Рада, що ми прояснили це питання. Сама я волію трохи дізнатися про людину, перш ніж погоджуватися на фізичну близькість.

– Не треба перебільшувати. Мені також подобається спілкування з жінками. Просто наші очікування не завжди збігаються.