Запрошення

Глава 15

Розділ 13

Стелла

Сімнадцять місяців тому

– А раптом це вони?

Я кивнула на пару, яка влаштувалась на кілька сходинок нижче. Ми з Фішером сиділи на сходах будівлі бібліотеки та їли свій ленч.

– Про що ти? – здивовано глянув на мене Фішер.

– Олександрія та Джаспер.

– Парочка з твого нового щоденника? – скривився він чоло. – Того самого, що твоя сусідка подарувала тобі на день народження?

Я кивнула.

– Це було так мило з її боку.

Я гадки не мала, що Евелін знає, коли в мене день народження, проте вона подарувала мені цей чудовий щоденник. Я читала його запоєм.

Фішер розгорнув сандвіч і відкусив величезний шматок.

– Я думав, що ти не знаєш, як звати хлопця з щоденника, – сказав він з набитим ротом.

– Я й не знаю. Але вирішила назвати його Джаспер, тому що в щоденнику він позначений буквами Дж. Коли я думаю про нього як про Джаспера, він представляється мені справжньою людиною.

– Дитино, не хочу тебе засмучувати, але більша частина того, що крутиться у твоїй головці, слабко пов'язане з реальністю.

У відповідь я жартівливо штовхнула його в бік.

Останнім часом я почала часто приходити до бібліотеки на ланч. Я сідала на сходах – тих самих, на якій розігралися багато сцен із щоденника. Мені подобалося уявляти, що дехто з тих, хто сидів неподалік мене, теж міг бути учасником тих подій.

– Мені ще жодного разу не зустрічався такий захопливий щоденник. Якось чоловік Олександрії прийшов додому раніше, щоб перевірити, як вона почувається. Річ у тім, що напередодні, коли він хотів зайнятися з нею сексом, Олександрія заявила, що трохи захворіла. А насправді в неї незадовго до цього був секс із Джаспером і вона не хотіла чоловіка… Загалом, коли він прийшов додому, щоб перевірити, як там Олександрія, та спала, бо цього ранку знову бігала на побачення до Джаспера. Телефон вона залишила на кухні заряджатися, бо не думала, що чоловік повернеться так рано. Але коли він вийшов на кухню, на екрані телефону висвітлилося повідомлення від Джаспера. Той питав, скільки вони зможуть зустрітися наступного дня. Щастя ще, що в її контактах він був записав як Дж. Коли чоловік запитав Олександрію щодо повідомлення, та набрехала, що це пов'язано із сюрпризом, який вона готує до його дня народження, – і він купився. Бідолаха навіть не здогадався про її зв'язок на боці. Але Олександрія з того часу намагалася не залишати будь–де свій телефон.

– Бідолаха? – Похитав головою Фішер. – Та він повний ідіот.

– Я не знаю. Якщо чесно, то мені його шкода. Їхнє весілля пройшло тут, у бібліотеці, – кивнула я на будівлю у себе за спиною. – А тепер вона зустрічається на цих сходах з Джаспером, і вони біжать в алею по сусідству, щоб потрахатися в затишному куточку. Не розумію її. Ще рік тому, до весілля, вона була без розуму від свого чоловіка.

– У тебе що, одразу кілька томів щоденника? – поцікавився Фішер. – Не можна ж втиснути в один зошит кілька років.

– Просто вона пише в ньому не так часто: від одного запису до іншого може пройти кілька місяців. До весілля вона вела щоденник регулярно, а потім настала перерва на рік чи два… поки вона не почала спати з другом свого чоловіка.

– Ти б читала цей щоденник повільніше. Що ти робитимеш, коли він закінчиться?

– Знаю, мені не слід було так захоплюватися. Просто дія щоденника розгортається тут же, у Нью–Йорку, та ще за квартал від моєї роботи. Від цього все виглядає напрочуд реальним, ніби відбувається прямо зараз, а не в той час, коли був написаний щоденник. Я постійно придивляюся до оточення, ніби можу дізнатися про когось із героїв цієї історії. Днями я заглянула до «Старбаксу». І у баристи на бейджику було написано «Джаспер». Я так розхвилювалася, що пролила свою каву. А раптом це він? Я просиділа там до кінця його зміни. Щастя ще, що за ним заїхав його бойфренд, тож довелося викреслити хлопця з можливих коханців Олександрії.

– А що, бариста був гарний?

– Взагалі так. Але справа не в цьому: я вистежувала людину тільки тому, що її звати Джаспер! Адже мені навіть невідомо, як насправді звуть того хлопця із щоденника.

– Скажи, що це за «Старбакс»? Мабуть, я не відмовився б познайомитися з цим хлопцем.

– Я серйозно, Фішере. Ну що б я почала робити, пішов він додому поодинці? Вистежувати його, як справжній детектив?

– Знаєш, твоє захоплення і справді скидається на одержимість.

– Те саме сказав мені й Ейден, – зітхнула я. – Ми тут з ним здорово посварилися. Я забула зарядити свій телефон, і він вимкнувся. А мені треба було терміново надіслати одне повідомлення. Я хотіла взяти телефон Ейдена, і тільки тут дійшло, що він давно вже не залишає свій телефон на очах. Зрозуміло, я відразу згадала Олександрію, і ми з ним посварилися. Схоже, я стаю надмірно підозрілою.

– Можливо, тобі варто забути на якийсь час про чужі щоденники, – похитав головою Фішер.

Я відкрила свою коробочку із салатом.

– Може ти й прав.

Фішер у відповідь лише скептично хмикнув.