Запрошення

– Коли мені було дванадцять, я потрапила на домашній розпродаж. Там, серед інших речей, я побачила книжечку в шкіряній палітурці. Я взяла її до рук, щоб понюхати.

– Хто б сумнівався.

– Не перебивай, – примружилася вона, – бо я так ніколи й не закінчу.

– Гаразд, продовжуй…

Протягом наступних п'яти хвилин вона безладно бурмотіла про те, як нюхала цей шкіряний щоденник, про свою закоханість у якогось футболіста та здивування, яке зазнала, коли виявила в щоденнику чужі записи. До того моменту, коли вона перевела подих, я знав навіть, скільки коштувала їй ця чортова річ. Нарешті вона глянула на мене, ніби намагаючись зрозуміти, чи все до мене дійшло. Я мовчки кивнув головою.

– Тоді я і зрозуміла, що купила чужий щоденник. Я не збиралася читати його спочатку, але цікавість взяла гору. Виявилося, що писала в ньому дівчинка на рік старша за мене. З перших сторінок мова пішла про хлопчика, який їй подобається, і про їх перший поцілунок. Мене це так захопило, що я прочитала щоденник за одну ніч. Потім я ще пів року ходила на всі розпродажі, намагаючись відшукати ще один щоденник, але все безрезультатно. Я практично забула про це своє захоплення, доки кілька років тому не натрапила в інтернеті на такий щоденник. Виявилося, що існує цілий ринок використаних щоденників. Ось я й купую їх із того часу. Хтось дивиться на ніч улюблений серіал, а я читаю кілька записів у щоденнику.

– Загалом твій друг купив тобі на свій день народження чийсь чужий щоденник?

– Насправді, це я його купила. Але щоденник італійською, і Фішер оплатив переклад.

З хвилину я перетравлював отриману інформацію.

– Вибач за цікавість, але скільки коштує такий щоденник на eBay?

– Багато залежить від того, чий це щоденник. Жіночі зазвичай варіюються від п'ятдесяти до ста доларів. Деякі продають фотокопії, і вони, звичайно, дешевші. Чоловічий щоденник дешево не купиш – тут доводиться викласти кількасот.

– Чоловічий? Чоловіки також ведуть щоденники?

– Дехто веде. Але набагато рідше, ніж жінки, тож і цінуються їхні щоденники більше.

Зізнатися, я був у шоку. Виявляється, існував цілий світ, про який я навіть не здогадувався.

– А це чий щоденник? – Кивнув я у бік столу, в якому Стелла сховала шкіряну книжечку.

– Хлопця звуть Марко. Він з Італії.

– І про що він пише?

– Поняття не маю, адже я його ще не читала. Італійські щоденники – найкращі з найкращих, бо люди там відкриті та емоційні. Але мені доведеться обмежувати себе: чи не більше запису за вечір, чи я прочитаю все за один захід.

– А тобі не здається, що хобі в тебе трохи дивне?

– І що з того? Зате воно робить мене щасливою.

Її слова зачепили мене за живе: виявляється, як мало потрібно людині для щастя. Сам я рідко відчував це почуття в останні роки та тепер трохи заздрив Стеллі.

У будь–якому разі настав час повертатися до роботи.

– Чому б тобі не показати той матеріал, який викликав у тебе запитання?

Разом ми виправили деякі помилки, яких припустився відділ закупівель під час підготовки документів. У мене планувалася ще одна ділова зустріч, і я встав, щоб іти.

Вже біля дверей я згадав, що Стеллі не повідомив хороші новини.

– До речі, я тут поговорив про твою продукцію з керівником одного телемагазину.

– Правда? І як їм сподобалося?

– Не те слово. І директор із закупівель, і ведуча одного їхнього шоу вхопилися за ідею. Робін навіть запросила нас на завтрашній ланч. Сподіваюся, ти не маєш планів на цей час?

– Робін? – дивилася на мене Стелла. – Невже сама Робін Квін? Що веде «Магазин на дивані»?

– Саме.

– Боже, це ж грандіозно! Чому ти мені одразу не сказав?

– Забув. Схоже, я тупію від твоєї балаканини.

– Я проігнорую твій випад і не дам ще раз у ніс, бо ти приніс такі чудові новини.

Я посміхнувся.

– Робін повідомить мені точний час та місце зустрічі, а я перешлю цю інформацію тобі.

– Домовилися! Треба ж, як здорово все обернулося. Мабуть, я відсвяткую це, прочитавши сьогодні одразу два записи із щоденника Марка.

– Та ти просто неприборкана особа.

– Я ні, – знизала вона плечима, – а от серед тих, кого я впізнаю по щоденниках, зустрічаються всякі.