Запрошення

– Ну так. Що ж, як кажуть, все на краще. Нам доведеться багато працювати разом, тож не варто змішувати особисте та роботу.

Погляд Гадсона ковзнув моїми губами.

– Виходить, запроси я тебе на побачення зараз, ти однозначно скажеш "ні"? Щоб не плутати особисте життя та роботу?

Вся моя істота прагнула вирушити на побачення з цим чоловіком, і тільки розум ще слабко чинив опір.

– Знаєш, чому я практично не просунулась у розвитку «Персонального аромату»? Через ту плутанину, яка виникла у мене у стосунках із колишнім партнером із бізнесу.

– Ти згадала на презентації, що у тебе був партнер, але ти потім викупила його частку.

– Правильно, – кивнула я.

Гадсон, зважаючи на все, чекав продовження.

– Партнером був мій наречений, – зітхнувши, пояснила я. – Коли ми розлучилися, я викупила його частку.

Гадсон кивнув головою.

– Він теж парфумер?

– От ще, – пирхнула я. – Ейден – поет. Так, принаймні він представляється навколишнім. А заробляє він викладанням англійської у коледжі.

– Поет? Навряд чи з поета вийде надійний бізнес–партнер.

– Це вірно. Він анітрохи не допоміг мені з розвитком справи, проте вніс гроші у початковий капітал.

– То що стало першим? Нескладне партнерство або особисті стосунки, що не склалися? – спитав Гадсон, відправляючи в рот креветку.

– Гадаю… першим було те, що він знайшов собі декого на боці.

Гадсон поперхнувся і закашлявся.

– Чорт. Ти в порядку?

Він помахав рукою, показуючи, що турбуватися нема про що, після чого зробив пару ковтків води. Віддихавшись, він поцікавився:

– Хочеш сказати, що твій наречений спав з іншими?

– Саме так, – сумно посміхнулася я. – Але в результаті все виявилося на краще. Принаймні для мого бізнесу.

– Справді?

– Не думаю, що мені вдалося б серйозно просунутися з моїм проєктом, якби Ейден залишався моїм партнером.

– Ти ж сама сказала, що залишилася без грошей після того, як викупила його частку.

– Все так. Загалом Ейден вніс за ці роки 25 тисяч доларів. Але я не впевнена, що спромоглася б запустити проєкт, навіть маючи всі ці гроші. Ми були ще дуже молоді, коли почали зустрічатись. Тоді Ейден усіляко підтримував мене в моїх планах, і ми почали разом збирати гроші. Спочатку їх було небагато, але з роками капітал все зростав і зростав. Інша річ, що Ейдена все більше почала залучати думка про купівлю нерухомості, на якій можна було б заробити. І мені вже тоді варто було насторожитися: його зовсім не цікавила покупка будинку, в якому ми могли б жити разом, адже у нас так і не з'явилося спільне житло. У будь–якому випадку він заявив, що внесок у нерухомість обіцяє надійний прибуток і ми могли б купити собі щось із цієї категорії, а вже потім зайнятися «Персональним ароматом».

Гадсон насупився.

– Схоже, твій колишній – той ще мудак.

– Не сперечаюся, – посміхнулася я. – Але я сама винна, що поступалася, коли варто було б стояти на своєму. За кілька місяців до нашого розриву ми почали шукати нерухомість, яку можна було б здавати в оренду. У нас з Ейденом були різні мрії, і я могла поступитися своєю для нього. – Я похитала головою. – Наш розрив виявився дуже болючим із багатьох причин, але я можу віднести до плюсів те, що знову повернулася до власної мрії.

Гадсон кілька секунд мовчки дивився на мене.

– Думаю, тут є ще один безперечний плюс.

– Про що ти?

– Принаймні ти не вийшла заміж за козла.

– Теж правда, – засміялася я.

Тут задзвонив мій мобільний, що лежав між нами на столі. На екрані висвітлилося ім'я Бена. Я швидко обірвала дзвінок, але Гадсон теж встиг прочитати це ім'я.

– Якщо хочеш поговорити… – почав він.

– Ні–ні, все гаразд. Я передзвоню йому пізніше.

– Це той хлопець, з яким ти прийшла на весілля?

– Ні, того звати Фішер.

Повисла незграбна пауза. Гадсон з цікавістю глянув на мене.

– Брате?

– Ні. У мене лише сестра.

Знову залишившись без пояснень, Гадсон засміявся.

– Чекаєш, щоб я спитав прямо?

– Так… новий знайомий, – невинно посміхнулася я.

Гадсон кивнув і відкашлявся.

– Ну що, почнемо? Ти поки що закінчуй із вечерею, а я тим часом введу тебе в курс справи.

Гадсон, схоже, здатний був легко перемикатися на обговорення ділових питань, але в мене в голові панувала повна плутанина. Він почав сипати цифрами та фактами, а я кивала і вдавала, що слухаю, хоча насправді не чула жодного слова. Я навіть не помітила, як він поставив мені якесь запитання, поки не підняла голову від тарілки й не побачила, що він дивиться на мене.

– Вибач, що ти спитав?

– Ти взагалі слухала мене? – примружився він.

Дожувавши креветку, я зітхнула і відкашлялася.

– Чи не міг би ти ще раз повторити питання?

Губи в нього скривилися подібно до усмішки, і, на превелике моє полегшення, він почав розповідати все по новій. Цього разу мені вдалося зосередитись на його промові. Зізнатися, мене вразило, як багато він встиг зробити за такий короткий час.

– Треба ж, – відкинулася я на спинку стільця, – у цьому ти явно краще за Ейдена.

– Радий чути, – посміхнувся він.

– Я серйозно. Вашій команді вдалося заощадити таку кількість грошей на закупівлі сировини, що я просто замовкаю у захопленні. А я ще вважала, що вмію торгуватися!

– Ти непогано з цим справляєшся. В основному нам вдалося заощадити на тому, що купували завжди оптом та з попередньою оплатою. Тобі ж, із твоїми обмеженими коштами, це було просто недоступно.

Пролунав дзвіночок – це телефон Гадсона видав йому нагадування. На екрані висвітлилося ім'я Чарлі. Гадсон глянув на годинник.

– Навіть не думав, що вже так пізно. Зачекаєш хвилинку? Мені треба зателефонувати дочці, щоб побажати їй на добраніч.

– Звичайно. А я поки що збігаю в туалет.

Коли я повернулася до конференц–зали, Гадсон усе ще сидів з трубкою біля вуха.

– Я просто пожартував тоді, Чарлі. Не варто було повторювати своїй тітці.

Настала пауза, під час якої Гадсон прикрив очі.

– Ти розповіла всьому класу?

Я з цікавістю слухала цю односторонню розмову.

– Що ж, я певен: ваша вчителька зрозуміла, що це був жарт… навіть якщо мама та тітка Рейчел не зрозуміли.

Гадсон глянув у мій бік.

– Скажи мамі, що я не маю зараз часу на розмови. Я ще на роботі. Я поговорю з нею ввечері.

Пауза.

– І я тебе люблю.

Закінчивши розмову, Гадсон похитав головою: