Запрошення

Глава 13

Розділ 11

Стелла

Наступного ранку мене просто розпирало від ентузіазму.

Олівія запропонувала зустрітися о сьомій годині, щоб попрацювати над маркетинговим планом для «Персонального аромату». Але сонце ледве зійшло, а я вже була біля будівлі «Ротшильд Інвестментс». Не знаючи, чим зайнятися, я вирушила до цілодобового магазину, де був кафетерій. Побачивши чергу з чоловіків та жінок у ділових костюмах, я зрозуміла, що не одна я почала свій день із першим променем сонця.

Коли я нарешті опинилася біля каси, мене вітав хлопчина, який виглядав так, ніби не доучився кілька років у старших класах.

– Що братимемо? – Запитав він, дістаючи телефон. Можливо, щоб надрукувати туди замовлення та переслати його далі – вирішила я.

– Кава, неміцна і з цукром, а ще, будь ласка, шоколадну булочку.

Хлопець продовжував друкувати щось у телефоні. Закінчивши, він потикав у кнопки на касі.

– Кава, солодка і неміцна, булочка з чорницею. Усього шість доларів сімдесят пенсів. Ваше ім'я?

– Загалом мене звуть Стелла, але я хотіла булочку не з чорницею, а з шоколадом.

Хлопець насупився, але знову потикав у кнопки на касі. Тут брязнув телефон, і він миттєво уткнувся в екран. Я вийняла з гаманця десятку і простягла йому, але він проігнорував мій жест. Минуло дві хвилини, а я все ще стояла біля каси. Перегнувшись через прилавок, я зазирнула в телефон.

Ні, він не вносив туди моє замовлення, а листувався з кимось, на ім'я Кьяра.

Я помахала перед ним десяткою, намагаючись привернути його увагу. Нуль реакції.

Ну і ну.

Нарешті він забрав у мене купюру та відрахував здачу. Потім узяв паперовий стаканчик, відкрив маркер і написав на склянці ім'я Сімона.

– Це що, моє? – Зсунула я брови.

– На ньому ж ваше ім'я, – невдоволено сказав він.

Не бажаючи більше простоювати у черзі, я лише посміхнулася.

– Логічно. Що ж, гарного тобі дня.

– Наступний!

Кілька людей чекали на свої замовлення в іншого кінця прилавка, і я приєдналася до їхньої компанії. Тут я зробила те, що робили решта: дивилася у свій телефон. Пару хвилин тому саме надійшло повідомлення від Фішера.

Фішер: Вдало попрацювати над маркетинговим планом! Я знаю, що ти любиш планувати.

Я відразу надрукувала відповідь.

Стелла: Дякую! Чекаю не дочекаюся, коли почнемо, хоч і нервуюся трохи.

Після цього Фішер надіслав мені фото чоловіка з нового сайту знайомств. Хлопець позував на камеру лише в плавках. Насамперед я звернула увагу на приємну посмішку та густу шевелюру. Потім мій погляд ковзнув нижче, і очі в мене полізли на лоб від подиву. Тепер я знала, чому Фішер надіслав мені це.

Телефон видав нову порцію тексту:

Фішер: Ти сказала, щоб я перестав вибирати хлопців за накачаною фігурою та звернув увагу на щиру посмішку. Ну так ця штука точно посміхається.

Стелла: Не може бути, щоб він був справжнім.

Я піднесла телефон до обличчя і збільшила ту частину, яка мене так вразила. Та ні, цей тип напевно запхав у труси банан. Та що там банан – цілий шинок…

За спиною в мене раптом пролунав чоловічий голос глибокого тембру:

– Подумати тільки, а я почав ранок з читання ділових журналів.

Я здригнулася, телефон вислизнув у мене з рук і впав на підлогу. Я швидко підняла його і спитала з кислою гримасою:

– Тобі обов'язково треба було підійти ззаду?

Гадсон засміявся.

– Не хотів відволікати тебе від перегляду порно.

– Це зовсім не порно. – Мої щоки зашарілися. – Друг надіслав мені фото якогось хлопця із сайту знайомств.

– Ну–ну, – скептично зауважив Гадсон.

На доказ я піднесла телефон до його обличчя… занадто пізно згадавши, яку частину тіла перед цим збільшила.

Гадсон підняв руку, приховавши від очей це диво природи.

– Дякую, вірю тобі на слово. Радий бачити, що ти та твій друг зосереджуєтеся на найголовнішому чоловікові.

Мені залишалося тільки похитати головою. Чудово.

Щоразу я справляю на Гадсона справді незабутнє враження.

– Симоно! – прогорлав бариста.

Спершу я не звернула уваги.

– Симоно!

А–а–а, то це мене. Я підійшла до прилавка і забрала свою каву з булочкою. Коли я повернулася до Гадсона, на його обличчі грала посмішка.

– В чому справа? – Запитала я.

– Чергове роздвоєння особистості?

– Просто хлопчина, який брав у мене замовлення, погано почув моє ім'я.

– Ну–ну, – знову скептичний кивок.

– Я серйозно.

– Гадсон! – прокричав бариста.

– Треба ж, моє ім'я він не перебрехав, – посміхнувся Гадсон, вирушаючи за кавою. – Ти в офіс? – поцікавився він після повернення.

– Так.

Ми разом вийшли на вулицю і попрямували до будівлі, де розташовувався Ротшильд Інвестментс.

– У тебе приголомшлива дочка, – сказала я. – Вчора вона примудрилася розвеселити мене, навіть не доклавши до цього жодних зусиль.

Гадсон похитав головою:

– Дякую. Їй скоро шість, і вона меле все, що спаде їй на думку.

– А ще вона чудово співає.

– Дай вгадаю. Доллі Партон, і все це – у кабінці туалету?

– Правильно, – засміялася я. – Схоже, це був непоодинокий випадок?

– Ванна та туалет – два її улюблені музичні майданчики.

– Ну так, – з розумінням кивнула я. – Все через чудові кущики.

– Ясна річ, – широко посміхнувся Гадсон.

Неподалік нашої будівлі сиділа бездомна жінка. Поруч із ним стояв візок, повний якихось банок і пляшок. Гадсон відчинив двері, пропускаючи мене вперед.

– Не міг би ти… – порилася я в сумочці, – не міг би ти зачекати на секунду?

Залишивши Гадсона біля дверей, я повернулася до жінки.

– Знаєте, я сама зараз без грошей, але я хотіла б, щоб ви це взяли.

– Дякую, – усміхнулася вона.

Коли я повернулася до Гадсона, той глянув на мене.

– Ти дала їй гроші?

Я похитала головою:

– Я віддала їй свій шоколадний батончик.

У погляді його промайнув дивний вираз, і все ж таки він кивнув, перш ніж натиснути кнопку ліфта.

– А ти, мабуть, великий шанувальник кантрі? – Запитала я. – Як би ще твоя донька перейнялася любов'ю до Доллі?

– Та ні, я не слухаю кантрі… як, зрештою, і моя колишня дружина. Чарлі якось почула одну з пісень Доллі по радіо, і та їй страшенно сподобалася. Вона навіть попросила свого вчителя співу розучити з нею цю пісню. Тепер у її репертуарі з дюжину композицій Доллі Партон. Інших пісень вона просто не співає.

– Ось це так.