Запрошення

Ох–х–х, оце так… що ж, у цьому чимало сенсу. Сандал входить до складу багатьох чоловічих одеколонів. У Чарлі явно талант до цього. І ще вона вочевидь була фанаткою морозива.

– Знаєш… уже вдруге ти згадуєш морозиво. Відчуваю тут закономірність.

– Вже зрозуміла, так? – пролунав за спиною глибокого тембру голос.

Обернувшись, я побачила Гадсона, що притулився до дверей. Схоже, він нас підслуховував.

– Чарлі чудово відчуває аромати.

Гадсон згідно кивнув:

– А ще вона чує за милю. Особливо звук холодильника, що відкривається. Щойно відкриєш, а вона тут як тут. Думає, що пахне морозивом.

Чарлі знову зморщила носик.

– Йому подобається полуничне морозиво.

– Цілком його розумію. А тобі не подобається?

Вона заперечливо потрясла головою:

– Воно огидне. Все горбисте.

– Цього разу займу бік твого тата. Полуничне – одне з моїх улюблених.

Гадсон усміхнувся, і я відчула, що це перша щира усмішка на його прекрасному обличчі від дня весілля.

– Чи готова йти, Чарлі?

Він глянув у мій бік.

– Ми збираємось повечеряти.

– Знаю. Їдете на метро.

Куточки його губ здригнулися.

– Метро, Доллі Партон та морозиво. Поки Чарлі не так вже й важко догодити.

– Ще написи на фруктах та фіолетовий колір. Чарлі запропонувала пофарбувати офіс у фіолетовий колір, – сказала я, вказавши на стіни. – Я відповіла, що подумаю.

– Не став би скидати це з рахунків, – усміхнувся Гадсон.

Чарлі здивувала мене, коли зіскочила зі стільця та обняла.

– Дякую за те, що дала понюхати всі ці запашні штуки.

– Будь ласка, дорога. Добре тобі повечеряти.

Вона проскакала через весь офіс та взяла батька за руку.

– Ходімо, тату.

Гадсон потряс головою, ніби командний тон доньки бентежив його. Але можу присягнутися, що Чарлі була єдиною у світі людиною, якій він підкорявся з радістю.

– Не затримуйся допізна, – кивнувши на прощання, промовив він.

– Не буду.

Після того як вони зникли, я почула голос Чарлі, що долинав із коридору:

– Наступного разу Стелла повечеряє з нами?

– Чарлі, хіба я не попереджав, що не можна запрошувати людей, з якими ти щойно познайомилася?

– Хіба вона не добре пахне?

Настала пауза, і я подумала, що вони пішли дуже далеко і тому голоси вже не чути. Але потім Гадсон виразно пробурчав:

– Так, Стелла добре пахне.

– І вона гарна?

Знову була довга пауза. Я присунулася до самих дверей, щоб напевно почути відповідь.

– Так, красива. Але це не причина вирішувати, кого запрошувати на вечерю, Чарлі. Ми ж разом працюємо.

– Але минулого місяця, коли мама в суботу рано–вранці висадила мене біля твого будинку, там була жінка. Красива та смачно пахла. Ти сказав, що ви разом працюєте. А вона забула парасольку і повернулася за нею вранці. Я спитала, чи не залишиться вона з нами поснідати. А ти сказав, що наступного разу. Але так жодного разу не запросив її.

Ось це так! Я прикрила рота рукою. Чарлі була справжньою скалкою, і мені стало цікаво, як Гадсон викрутиться із ситуації. На жаль, замість відповіді я почула звук вхідних дверей, що відкриваються і закриваються, так і не дізнавшись, чим закінчилося шоу.

Зітхнувши, я поїхала назад до столу і незабаром зрозуміла, що зосередитися мені не вдасться. Сьогодні моїм життям пронісся справжній ураган. Познайомилася з такою кількістю людей тут, у «Ротшильд Інвестментс», провела пів дюжини різних зустрічей, освоїла нові системи обліку, інвентаризації, замовлень, найсучасніший високошвидкісний інтерфейс вебсайту. Все це було приголомшливо. Але ніщо з того, що сталося, не могло і наполовину зрівнятися з тією дією, яку надали на мене всього два слова, сказані сьогодні Гадсоном.