Запрошення

Глава 10

Розділ 8

Гадсон

– Якого біса, Олівія?

– Ну–ну, не гнівайся так. Ось чому я не хотіла говорити тобі до останнього: ти на все реагуєш надто болісно.

Я різко відсунув убік документ, над яким працював увесь цей час.

– Справді? Якась дамочка розкриває чужого листа і заявляється до тебе на весілля – весілля, зауважимо, яке обійшлося мені в копієчку, – а ти хочеш, щоб ми уклали угоду з цією особою? Це не я реагую надто гостро, це в тебе явно не всі вдома.

Я похитав головою, намагаючись перетравити той факт, що моя сестра запросила Стеллу виступити перед інвестиційною командою.

– Ні, Олівія. Ні ні та ні.

– Бог ти мій, Гадсон, я ще пам'ятаю той час, коли ти не був таким досконалим. Якщо мені не зраджує пам'ять, батькові довелося вносити за тебе заставу в поліції після того, як заарештували тебе за проникнення в чужий будинок.

– Мені тоді тільки виповнилося сімнадцять. Я був п'яний і вирішив, що це наш дім.

Олівія знизала плечима.

– А як щодо того випадку, коли ти підірвав на будівництві біотуалет? Не заарештували тебе тільки тому, що тато погодився купити підряднику троє нових.

– Це також довелося на старші класи. Якраз було четверте липня, і петарду, до речі, запалив Джек, а не я.

– Знаєш, у чому твоя проблема?

Я зітхнувши відкинувся на спинку стільця.

– Ні, але ти, як я розумію, готова мене просвітити.

– Ти ставишся до життя надто серйозно. Ще років п'ять тому ти тільки посміявся б, якби хтось обманом проник на твоє весілля. Тепер же ти готовий без кінця бурчати з цього приводу. Схоже, з розлученням ти втратив почуття гумору.

Удар влучив у ціль. Жінка, з якою я нещодавно зустрічався кілька разів, заявила, що я мало посміхаюся. Я міг би сказати у відповідь, що мені з нею не так уже й весело, але втримався. Тижнем раніше Чарлі віднесла до школи малюнок із зображенням своєї родини. Всі на ньому посміхалися: вона сама, моя колишня дружина, нянечка, навіть чортовий пес. І тільки я сидів із насупленим обличчям.

Похитавши головою, я знову взявся за ручку.

– Іди до себе, Олівія.

– Вона прийде сьогодні на презентацію о другій годині. З тобою чи без тебе, але ми проголосуємо.

– Зачини за собою двері, – кивнув я у бік виходу.

* * *

– Евелін, – кивнув я, пройшовши до конференц–зали.

Стелла насупилась, а моя сестра пропалила мене поглядом.

– Що таке?

– Ти чудово знаєш, як її звуть.

– Ах так. – Я з усмішкою повернувся до Стелли. – Евелін – твоє друге «я», яке вчиняє злочини. А Стелла, як я розумію, бізнесмен–початківець, з якою мені ще треба познайомитися.

Мені було цікаво, як Стелла відреагує на мої шпильки. Несподівано для мене вона підійшла та простягла руку.

– Доброго дня, містере Ротшильд. Я – Стелла Бардо. Я рада надати вам мій продукт.

– Радий чути, – сказав я, потискуючи їй руку.

Незадовго до двох, сказавши собі, що не бажаю брати участь у цій зустрічі, я подався до приймальні, щоб віддати підписані папери. Але коли я проходив повз конференц–зал, то відчув легкий аромат парфумів і зрозумів, що Стелла вже тут. Цей запах приніс із собою й інші спогади: її приголомшливу посмішку, жвавість, здатність легко і заразливо сміятися.

В офісі я спробував зайнятися справою, але вже за десять хвилин здався. Все одно думки мої блукали далеко. До того ж хтось мав доглянути сестрицю, яка могла піти на поводу у Стелли.

Наша інвестиційна група складалася з трьох аналітиків, директора з маркетингу, Олівії та мене. Але саме я вів зазвичай ці зустрічі та ставив основні питання.

– Ну що почнемо? – Запропонував я і глянув у бік Стелли. – Міс Бардо, ваш вихід.

Вона кивнула і зробила глибокий вдих – як того разу на весіллі, коли я засунув їй у руки мікрофон. Сьогодні волосся її було забрано вгору, а зелені очі ховалися за великими окулярами в широкій оправі. У мене раптом виникло бажання притиснути її до книжкової полиці, одним ривком розпустити волосся і закинути окуляри кудись трохи далі…

Молодець Ротшильд дуже по–дорослому.

А головне – професійно.

Стелла відкашлялася.

– Я збираюся продемонструвати вам кілька наборів зі зразками запахів, демоверсію мого сайту, відомості про засоби, які я встигла вкласти в цю справу, та звіт про матеріали, що є.

Я мовчки кивнув головою.

Наступні пів години ми слухали презентацію Стелли. Треба сказати, що для людини, яка звикла діяти імпульсивно, її бізнес–план був добре продуманий. Сайт відрізнявся професійним дизайном та зручною навігацією. Багато хто з тих, хто вже виступав перед нами з ідеєю нового бізнесу, вміли непогано уявити концепцію в цілому, але мало хто з них думав по–справжньому перспективно. А ось Стелла своїми розрахунками показала, що здатна мислити далеко наперед. Не менше враження справила на мене сума, яку вона вклала у справу.

– Чи означає це, що ваш бізнес уже має інвесторів? – поцікавився я.

– Ні. Нічого подібного. У мене був один партнер, але його частку я викупила ще торік.

– А ті двісті двадцять п'ять тисяч, які ви вже вклали у справу… звідки вони?

– Мої заощадження.

Помітивши мій скептичний погляд, вона поспішила додати:

– На останній роботі, на посаді старшого хіміка, я отримувала сто десять тисяч доларів. Ще я переобладнала невелике помешкання своєї квартири в спальню і здавала її мешканцям. І за шість років назбирала потрібну суму.

Я шанобливо кивнув. Половина тих, хто виступав перед нами, отримували початковий капітал від мами з татом або встигли позичити велику суму ще до того, як розкрутили свій бізнес. Завзятість, з якою Стелла Бардо йшла до своєї мети, заслуговувала на повагу... хоч я і не готовий був визнати це вголос.

Коли Стелла розпочала демонстраційну частину презентації, я одразу зрозумів, що моя сестра добре знайома з матеріалом. Фактично вона допомогла Стеллі подати продукт якнайкраще. Там, де закінчувала одна, відразу підхоплювала інша, і Олівія не пропустила можливості повідомити, що її подружки просто в захваті від своїх духів.

– Ну що скажете? – Запитала сестра, коли презентація добігла кінця. – Чудовий продукт, правда?

У відповідь пролунали схвальні вигуки. Менеджер з маркетингу почав міркувати про те, наскільки прибутковою є індустрія краси в цілому і парфумерна галузь зокрема. Під час цього обговорення я здебільшого мовчав, поки сестра нарешті не глянула прямо на мене.

– Ну, а ти що скажеш, Гадсоне?