Запрошення

Глава 9

Розділ 7

Стелла

– Алло?

– Привіт, Стелло. Це Олівія.

Я приклала телефон до іншого вуха, щоб не заважав одягати сережку.

– Вітання. Як ся маєш?

– Все в порядку, ось тільки справ навалилося безліч. Слухай, чи не могла б ти заїхати до мене в офіс із духами? Якщо ти живеш далеко від центру, то я могла б послати за тобою машину.

Насправді добиратися з моєї квартири до центру було не дуже зручно, але хіба могла відмовити Олівії?

– Звісно, я приїду. У мене в будь–якому разі є там деякі справи.

– Ось і чудово. Як щодо двох годин?

– Добре, давай у два.

– Що ж, тоді до зустрічі.

Я відчула, що вона збирається закінчити розмову.

– Стривай… мені потрібна твоя адреса.

– Ох, вибач. Я думала, що ти його знаєш.

Звідки мені його знати?

– Ні, я не знаю.

– Брід–стріт, 15. Поверх 14.

Я зачинила скриньку з прикрасами. Брід–стріт? Саме там знаходиться офіс Гадсона.

– Ти працюєш у тій самій будівлі, що й твій брат?

– О, я думала, ти знаєш. Взагалі ми працюємо разом. "Ротшильд Інвестментс" – це бізнес нашого батька.

Цього я не знала. Та і яка мені, власне, різниця? Але я б збрехала, якби сказала, що перспектива зустрітися з Гадсоном не змусила прискорено битися моє серце.

Олівія неправильно зрозуміла моє мовчання.

– Для тебе це той ще шлях, правда? Давай я пошлю за тобою машину.

– Ні–ні, все гаразд. Зустрінемось у два.

Ми попрощалися, і я знову поглянула у дзеркало. Вийшовши з дому, я не стала морочитися з зачіскою і прибрала волосся у хвостик. Несподівано у мене виникло бажання розпустити їх та акуратно укласти феном.

* * *

– Вітання!

Я підвелася зі стільця у приймальні, і Олівія дружньо обійняла мене.

– Вибач, що змусила чекати. Ранок видався просто кошмарним.

– Нічого страшного, я тільки нещодавно прийшла.

– Ідемо зі мною, – кивнула вона у бік внутрішніх приміщень. – Маєш трохи часу? Мені хотілося поговорити. Я навіть замовила нам салат – на випадок, якщо ти зголодніла.

Я все ще не могла звикнути до такого повороту долі: жінка, на чиє весілля я настільки безсовісно вдерлася, хотіла бути моїм другом.

– Ну звичайно. Буду тільки рада.

Повернувши праворуч, ми з Олівією попрямували довгим коридором. Завдяки своєму минулому відвідуванню я вже знала, що останні двері наприкінці коридору – офіс Гадсона. Помітивши, що вона відкрита, я спробувала крадькома зазирнути всередину. Але тут на мене чекало розчарування: у кімнаті нікого не було.

Офіс Олівії знаходився одразу за рогом. Стильний і шикарно обставлений, проте він не міг зрівнятися з офісом її брата. Хоча Олівія і сказала, що вони працюють разом, одразу було видно, хто з них стоїть вище у корпоративній ієрархії.

– Я пропустила сніданок і вмираю з голоду. Чи не заперечуєш, якщо ми спочатку поїмо, а потім подивимося духи? Мені не терпиться глянути на них, але в мене діабет, так що без їжі мені не можна.

– Звичайно.

Ми з Олівією посідали один навпроти одного. Розгорнувши серветку, в якій лежали вилка та ніж, я розстелила її на колінах.

– Виглядає апетитно.

– Сподіваюся тобі сподобається. Я замовила салат, схожий на той, який ми їли тоді у ресторані. Так, про всяк випадок.

Ми взялися за свої порції.

– Ну що, є якісь добрі новини щодо «Персонального аромату»? – Запитала Олівія.

Я насилу посміхнулася.

– Боюсь що ні. Через те, що Адміністрація малого бізнесу відмовила мені у позиці, відкриття справи відкладається на невизначений термін.

– Мені дуже шкода, – насупилась вона. – Якщо чесно, то я передбачала такий варіант, але не почала тебе засмучувати. Я працювала певний час з АМБ і можу сказати, що вони не такі щедрі стосовно бізнесменів–початківців, як хочуть показати.

– Ну так. Фактично мені було сказано: повертайся, коли доб'єшся якогось успіху.

– А чи не хотілося б тобі попрацювати з приватними інвесторами? Це частина того, чим ми тут займаємось. "Ротшильд Інвестментс" – компанія з управління капіталами. Ми пропонуємо своїм клієнтам типові послуги, на кшталт роботи з інвестиційними портфелями, але у нас ще є база вкладників, які інвестують гроші в обмін на прибуток у новій компанії, що розвивається.

– Виходить, що ти продаєш частину своєї компанії іншим людям?

– На кшталт того, – кивнула Олівія. – Тільки ти зазвичай зберігаєш контрольний пакет. А оскільки інвестори зацікавлені у твоєму успіху, вони не обмежуються тим, що вручають тобі гроші, а й допомагають просувати твій продукт на ринку. Наш відділ, що займається венчурним капіталом (ВК), має у своєму розпорядженні цілу команду, в завдання якої входить підтримка таких бізнесів.

– Гм–м… Але наскільки це можливо? Я вклала у справу цілу купу власних грошей, але в мене більше немає постійного заробітку. Відверто кажучи, якщо все піде так і далі, мені доведеться знову влаштовуватись на роботу.

– Робота з ВК відрізняється від співпраці з банком. Вона ґрунтується не на доходах власників, а на потенціалі самого бізнесу. Якщо хочеш, то я можу організувати тобі зустріч із нашими людьми.

– Можу я… трохи подумати, а згодом зв'язатися з тобою? Просто хочу бути впевненою, що це правильне рішення.

– Ну звичайно.

За дружнім балаканням ми потроху перестали обідати. Потім я показала Олівії духи, які приготувала для її весільної вечірки, і вона щойно не верещала від захоплення. Ентузіазм її був настільки заразливий, що до кінця нашої зустрічі я теж почувала себе на підйомі.

– Дякую за обід, Олівія.

– Та немає за що. Рада була зустрітися з тобою.

– Як тільки я обдумаю можливість приватних інвестицій, одразу зв'яжуся з тобою. Якщо я все–таки зважусь на цей крок, з чого мені слід розпочати?

– Ти зустрінешся з командою, яка відповідає за венчурне інвестування, розкажеш їм про свій бізнес і даси відповідь на питання, які можуть виникнути у них під час презентації.

– Ясно, – кивнула я, – що ж, дякую.

Олівія провела мене до приймальні, і ми обнялися на прощання.

– Дай мені знати, що ти надумаєш. Не виключено, що я зможу вписати тебе до календаря зустрічей вже наступного тижня. Гадсон, здається, збирається поїхати, але це не раніше за четвер.

– Гадсон?

– Ну так. Він – керівник відділу венчурного інвестування. Хіба ж я про це не сказала?

Виразно не сказала.

* * *

– Я тут запитував про "Ротшильд Інвестментс" і почув тільки хвалебні відгуки, – повідомив мені Фішер.