Запрошення

Глава 8

Розділ 6

Стелла – 15 років тому

Я взяла коричневу шкіряну книжечку і піднесла до носа. Як же я люблю цей запах! Він нагадує мені про Спенсера Нокса. Спенсер скрізь носить із собою футбольний м'яч, а під час розмови підкидає його та знову ловить. І щоразу, коли шкіряний м'яч ударяється об долоню, я відчуваю ледве вловний, але такий приємний запах, тому мимоволі посміхаюся.

Жінка, яка займалася розпродажем речей вдома, була вже у віці. Сиве волосся її стирчало на всі боки, ніби вона сунула в розетку два пальці, а не штепсель від лампи, яку встановлювала на столі.

– Вибачте, – підійшла я до неї, – скільки це коштує?

Вона кинула погляд на мої руки.

– П'ятдесят центів. Сама я заплатила за нього десять доларів на такому ж розпродажі п'ятнадцять років тому. Ось що виходить, коли купуєш всяку нісенітницю. Ти що, ведеш щоденник?

Тільки зараз я побачила слово "Щоденник" на передній обкладинці.

– Ні, – похитала я головою. – У мене ще не було щоденника.

Худенька жінка з кавоваркою в руках перервала нашу розмову.

– Я дам вам за неї п'ять доларів.

Літня дама підібгала губи.

– Ти що, не бачила цінника? Там ясно сказано: 20 доларів.

– Я не збираюся платити більше ніж п'ять.

– Тоді постав її туди, звідки взяла, і не мозоль мені більше очі.

– Фу, як грубо! – обурилася та.

Господиня пробурчала щось ще менш приємне і знову повернулася до мене.

– Ну то що, братимеш щоденник чи ні? Мені треба стежити, щоб хтось із відвідувачів не надумав користуватися цим добром на дармовщинку.

Відверто кажучи, я сподівалася запропонувати їй двадцять п'ять центів. Мама завжди вчила мене, що на розпродажах треба торгуватись. Але ця жінка, схоже, не збиралася поступатися жодним центом. Сунувши руку в кишеню, я дістала дві чвертки.

– Я беру його.

Через кілька днів, повечерявши, я прийшла до себе в кімнату і замкнула двері. Мені не хотілося, щоб молодша сестра, забігши до мене перед сном, побачила, що я пишу в щоденнику. Напевно вона спробувала б прочитати його за моєї відсутності. Тим більше, що мені було про що писати.

На два дні раніше Спенсер запропонував мені зустрічатися з ним. До цього я досить вільно почувала себе в компанії хлопчаків, а тут починала нервувати щоразу, коли ми просто розмовляли. Я знала, в чому справа. До мене Спенсер зустрічався з Келлі Рід, і вони цілувалися по–дорослому. Мені ще не доводилося цілуватися, і я боялася, що все зіпсую. От я й вирішила вести щоденник: може, так мені буде простіше впоратися зі своїми страхами.

Тільки як почати? Дорогий щоденник? Чи це в наші дні повний відстій?

– Стелла? – пролунав із–за дверей голос батька.

Я злякано підскочила, і щоденник упав на підлогу сторінками вниз.

– Е–е… хто це?

– Твій батько. Який ще чоловік може стукати у твої двері в цей час? І чому вона замкнена?

– Ну–у ... тому що я перевдягалася в піжаму.

– Ясно. Я просто зазирнув, щоб побажати тобі добраніч.

– На добраніч, па!

Дочекавшись, поки кроки його затихли на відстані, я підняла з підлоги щоденник. Частина сторінок встигла пом'ятися. Я взялася розправляти їх і побачила безліч слів, написаних від руки. Збентежена я прочитала кілька рядків, потім повернулася на пару сторінок назад.

Дорогий щоденник.

Боже мій!

Я відгорнула ще кілька сторінок. Дві чи три були повністю списані, і їм передував той самий початок:

Дорогий щоденник.

Як я могла не помітити цього, коли купувала шкіряну книжечку на розпродажі? Я ж точно пам'ятаю, що відчиняла її. І тільки діставшись самого початку, я зрозуміла, в чому справа: перші п'ять чи шість сторінок щоденника були абсолютно порожніми.

Але чий же це щоденник? Та жінка сказала мені, що теж купила його на розпродажі. Виходить, що вона нічого не помітила?

Мабуть, мені варто повернути його.

Або ...

Може, є сенс прочитати пару записів, аби зрозуміти, хто й навіщо в ньому писав?

Мені не потрібно все читати.

Один тільки крихітний запис.

Я перегорнула порожні сторінки та опинилася на самому початку.

Дорогий щоденник…

Усього один запис.

Від цього точно не буде жодної шкоди.

Знати б, скільки разів я згадуватиму ці слова пізніше.