Запрошення

– Е–е–е… ти хоч знаєш, що ця жінка пише не англійською? – Запитав він, простягаючи мені келих з шампанським.

Я плюхнулася на стілець поруч із диваном.

– Це італійською. І щоденник написаний не жінкою, а чоловіком. Мало того, що я переплатила за нього при покупці, тепер ще доведеться витрачатися на перекладача.

Чоловічі щоденники через свою рідкість на аукціонах завжди коштували дорожче. Куплений мною французький коштував мені три сотні доларів, і ще сто п'ятдесят я віддала перекладачеві.

Я зробила ковток.

– Цій книжці доведеться повалятися якийсь час без діла. Витрати на їжу для мене зараз більш актуальні, ніж оплата переказу.

Фішер, похитавши головою, кинув пошарпаний щоденник на кавовий столик.

– Я думав, що ти розпрощалася з ними після того, що трапилося рік тому, коли ти надто зачиталася черговим щоденником.

– Схоже, звичка сильніша за мене, – зітхнула я.

– Ну і дивна ж ти пташка, моя Стелла Белла.

– І це каже людина, яка збирає наклейки від бананів та клеїть їх на дверцята шафи!

У цей момент у мене в кишені задзвонив телефон. Я дістала його і поглянула на екран.

– Ну ось, як можна до речі. Та сама жінка, у якої ми вкрали це шампанське.

– Скажи їй, нехай надішле ще.

Розсміявшись, я підняла телефон до вуха.

– Алло?

– Привіт, Стелло. Це Олівія.

– Привіт, Олівіє. Дякую, що передзвонила. Я хотіла сказати, що духи для твоєї вечірки готові.

– Боже, мені не терпиться їх побачити. Або понюхати. Або те й інше разом.

– Сподіваюся, вони сподобаються твоїм подружкам, – посміхнулася я.

– Я тут розповіла парочці знайомих про те, чим ти збираєшся зайнятися, і всі вони зайнялися ідеєю замовити у тебе духи. Чи не знаєш, коли вже запрацює твій сайт?

– Не думаю, що це станеться в найближчому майбутньому, – насупилась я.

– О ні. Що трапилося?

– Мені знову відмовили у позиці. Я щойно отримала лист від АМБ.

– Ось ідіоти. Мені дуже шкода, Стелла. Але що ти тепер збираєшся робити?

– Поняття не маю.

– А чому б тобі не знайти партнера? Когось, хто зможе вкласти гроші у твій бізнес в обмін на частку у прибутку?

Насправді мені вже спадала на думку ця думка, але мої знайомі просто не мали таких грошей.

– Мабуть. Але сьогодні я збираюся залити своє горе кількома келихами шампанського, а завтра вже почну складати новий бізнес–план.

– Ось це правильно.

– Дякую. То куди мені відправити духи?

– Ми могли б зустрітися завтра, якщо маєш час. Моя найкраща подружка летить через два дні до Лондона, де їй запропонували роботу. Завтра ввечері у нас прощальна вечеря, і мені хотілося б презентувати їй твої парфуми… якщо в тебе, звичайно, буде вільна годинка, щоб зустрітися зі мною.

– Та не проблема.

– От і прекрасно. Завтра вранці маю ділову зустріч. Чи не заперечуєш, якщо я подзвоню тобі, як тільки вона закінчиться, і під'їду за духами? Як тобі моя пропозиція?

– Прекрасно. Давай так і зробимо.

Після того, як я відключилася, Фішер зауважив:

– Тільки ти могла потоваришувати з жінкою, на чиє весілля ми заявилися без запрошення.

– Мені подобається Олівія, – знизала я плечима. – Я навіть не візьму з неї грошей за парфуми, які зробила для її вечірки. Нехай це стане компенсацією за нашу непрошену появу на її весіллі.

– Що не кажи, а шампанське в неї чудове, – зітхнув Фішер. – Як я розумію, Прекрасний принц так і не з'явився, інакше б ти щось сказала?

– Ні, – насупилась я. – Коли я зустрілася з Олівією, вона ні словом не згадала про те, що знає про нашу з Гадсоном домовленість. Щоправда, вона сказала, що її братик злопам'ятний.

– Йому ж гірше.

Відверто кажучи, гірше було мені. Не знаю чому, але ця людина запала мені в душу. Навіть не пам'ятаю, коли б ще я чекала так дзвінка від чоловіка. Ось і мовчання його зачепило мене набагато сильніше, ніж хотілося б. Ну що ж… у мене ще був Бен.

Протягом наступних двох годин ми з Фішером закінчили пляшку шампанського, а заразом спорожнили пляшку вина з мого холодильника. Коли я позіхнула, Фішер миттєво вловив натяк.

– Гаразд, йду. Тобі не треба удавано позіхати, щоб позбутися мене.

– Я не вдавала.

– Ну звичайно.

Він підвівся, забрав склянки та порожні пляшки й поніс на кухню. Коли він повернувся, я міркувала, чи не заснути мені прямо тут, на стільці.

Нахилившись, Фішер поцілував мене в лоба.

– Не переживай. Завтра все буде набагато краще.

Якщо врахувати, що вранці мені загрожував головний біль, я не дуже повірила прогнозам Фішера. Але й нити без кінця теж не хотілося.

Фішер взяв зі столу щоденник.

– Я знайду людину, і вже наступного місяця, до свого дня народження, ти отримаєш переклад.

– Та мій день народження ще бог знає колись! Це твій ми святкуємо наступного місяця. Чи ти вирішив зробити те саме, що й минулого разу?

– Звичайно. Всі подарунки тобі, адже дорожче за тебе в мене нікого немає, Стелла Белла. Тільки не дозволяй цьому щоденнику зіпсувати тобі життя.