Запрошення

– Ще і як. І жоден банк не бажає оформлювати позику для людини, яка офіційно не працевлаштована. Я звернулася за допомогою до Адміністрації малого бізнесу. Це моя остання надія.

Офіціантка принесла чек, і я потяглася, щоб сплатити за нього, але Олівія мене випередила.

– Я запросила тебе на обід, тож усі витрати на мені.

– Але я й так уже заборгувала тобі за одну трапезу.

І, перш ніж я встигла наполягти на своєму, Олівія дістала кредитку та сплатила рахунок.

Я зітхнула, почуваючи себе повною невдахою.

– Дякую. Дуже тобі вдячна.

– Та немає за що.

Ми вийшли надвір. Я збиралася ще заїхати в пару місць, а Олівії настав час повертатися на роботу. На прощання вона обійняла мене, ніби ми й справді були давніми подружками.

– Духи будуть готові наступного тижня, – сказала я. – Якщо хочеш, можу надіслати їх тобі або відправити кожній із твоїх подружок.

– Подзвони мені, коли все буде готове, і ми щось придумаємо, – посміхнулася вона.

– Добре, домовилися.

* * *

Тижнем пізніше я тонула в горах картону.

– Все, це остання, – заявив Фішер, витираючи краєм футболки мокре від поту обличчя. – Ну і набрався ж я сьогодні. Як компенсацію чекаю чогось смачненького на вечерю.

– Буде тобі смачненьке, – пообіцяла я. – Ось уже не думала, що на складі у мене зібралося дві сотні коробок.

У відчайдушній спробі хоч якось урізати витрати я попросила Фішера допомогти мені перемістити всі дорогі секції складу в мою квартиру. Оскільки сусідки в мене тепер не було, одну кімнату могла виділити під коробки.

– До речі, – сказав Фішер, – по дорозі назад я забрав нашу пошту. Тут тобі якийсь пакет, і він уже розходиться швами. Мабуть, листоноша розірвав його, коли намагався запхати в ящик.

Фішер кинув конверти на кухонний стіл, і вони розсипалися віялом. Мій погляд упав на логотип, надрукований у розі одного конверта. АМБ. Я взяла його та покрутила в руках.

– Дивись, який маленький конверт. У мене погане передчуття.

– Від кого це?

Адміністрація бізнесу. Я зверталася до них за позикою. Мені сказали, що відповідь прийде за два–три тижні, а ще не минуло й двох.

– От і прекрасно. Мабуть, вони так перейнялися твоєю бізнес–ідеєю, що поспішили схвалити її.

Я похитала головою:

– Коли ти звертаєшся до когось, а у відповідь тобі надходить лист в одну сторінку, це недобрий знак. Все одно що отримати простий білий конверт з університету, в який ти подавала документи, замість великого коричневого, з усякими там формами та папірцями.

Фішер скептично хмикнув.

– У наші дні майже все робиться інтернетом. Досить уже накручувати себе. Напевно, у конверті логін та пароль із зазначенням рахунку, де ти можеш підписати документи.

– Щось не віриться, – зітхнула я. – Фішер, що я робитиму, якщо вони відмовлять мені в позиці? Я просила кредит уже у трьох банках. Треба ж бути такою ідіоткою, щоб кинути роботу в гонитві за нездійсненними мріями! А тепер моє місце в компанії вже зайняте, а знайти таке ж дуже непросто. Ну, і що мені робити? Як платити за житло?

– Ану вдихни глибше. – Фішер поклав мені руки на плечі. – Ти навіть не знаєш ще, що в цьому конверті. Не виключено, що це формальна відповідь, де дякують тобі за звернення або повідомляють про затримку в розгляді заявки. Я так нервувала, що просто не могла відкрити конверт, а тому засунула його Фішеру.

– На, подивися сам.

Той зітхнувши похитав головою, але все–таки розкрив конверт. Поки він читав, я з тривогою спостерігала його обличчя. Зморшка в кутку губ сказала мені про все.

– Господи… – замружилась я.

– Вибач, Стелло, але тут сказано, що в тебе занадто мало досвіду в бізнесі й недостатньо доходів. Але звідки б їм взятися, якщо тобі відмовляють у позиці, щоб налагодити свою справу?

– Що поробиш, – зітхнула я. – Практично те саме, що мені говорили й в інших банках.

– А чи не можна тобі почати з якогось мінімуму, щоб потроху розкрутитися і вже тоді звернутися за позикою?

Ах, якби все було так просто!

– Бачиш, у мене недостатньо витратних матеріалів та зразків, які замовлятимуть потенційні покупці.

Фішер скуйовдив волосся.

– Слухай, у мене в банку лежать дев'ять тисяч – так на чорний день. Вони твої. Можеш навіть не повертати їх згодом.

Мені страшенно не хотілося засмучувати свого друга, але цих дев'яти тисяч було замало, щоб розпочати свою справу.

– Дякую тобі величезне, але я не можу скористатися твоєю щедрою пропозицією. Але ти не засмучуйся, я обов'язково щось придумаю.

– Знаєш що? Це слід зазначити. Піду принесу одну із тих дорогих пляшок, які ми прихопили з весільного столу.

– Відзначити? І що ж ми відзначаємо: те, що мені відмовили у позиці чи що мій дім нагадує тепер склад?

Нахилившись, Фішер поцілував мене в лоба.

– Ми збираємось відзначити твоє блискуче майбутнє. Пам'ятай: тільки той, хто мислить позитивно, може розраховувати на позитивні події у своєму житті. Гаразд, я зараз повернуся.

Фішер зник за сусідніми дверима, а я тим часом озирнулася. Моя вітальня скидалася на суцільне нещастя, що, втім, якнайкраще відповідало моєму життю. Лише рік тому я мала нареченого, чудовий заробіток, суму в банку, яку багатьом вдавалося накопичити лише до сорока років, і мрія про власний бізнес.

Тепер же мій колишній наречений залицявся до іншої, а я залишилася без роботи й без коштів. А колись перспективна бізнес–ідея тепер здавалася чимось на зразок петлі на шиї.

Кілька секунд я дивилася на злощасний лист, після чого зім'яла його і шпурнула в кошик для сміття. Чи варто говорити, що я промахнулася? Ніби в тумані, я почала переглядати пошту, але там були в основному рекламні оголошення. Тоді я вирішила розкрити вже надірваний пакет. Я думала, що це чергова посилка із сировиною для «Персонального аромату», але всередині виявився щоденник, який я замовила на сайті eBay. Я геть забула про цю покупку, тому що з моменту покупки минуло три місяці. Пересилання з–за океану завжди займає купу часу, а щоденник я придбала не де–небудь, а в Італії.

Раніше, коли в руках у мене був новий щоденник, я тільки й думала про те, як би якнайшвидше почати його читати. Але цей нагадав мені виключно про двісті сорок сім доларів, витрачених даремно. Я поклала його на кавовий столик у вітальні й вирішила швиденько прийняти душ.

Через десять хвилин, повернувшись до вітальні, я виявила, що Фішер зі зручністю влаштувався на дивані. В одній руці він тримав келих шампанського, в іншій – щоденник.