Запрошення

Глава 7

Розділ 5

Стелла

У ресторан я приїхала із запізненням на пару хвилин, хоч і вийшла з дому заздалегідь. Місцевий поїзд, яким я вирішила дістатися центру, вирішив пограти в експрес і проскочив мою зупинку.

Коли я увійшла до зали, Олівія вже сиділа за столиком. Я насилу впізнала її без весільного вбрання, але вона посміхнулася і помахала рукою так, ніби ми були давніми подругами.

– Добридень! – Я поставила на порожній стілець коробку, яку тримала в руках, а сама сіла навпроти Олівії.

– Вибач, що запізнилася. Мій потяг проїхав повз зупинку.

– Нічого страшного. – Вона показала мені спорожнілий кошичок для хліба. – Як бачиш, я тут не сумувала. Я цілих пів року перед весіллям не їла мучного, тож тепер надолужую втрачене.

Опустивши кошик, вона простягла мені руку.

– До речі, я Олівія Ротшильд. О, ні. З деяких пір я – Олівія Ройс. Ніяк не можу звикнути.

– Стелла Бардо.

Вирішивши, що краще прояснити ситуацію відразу, я глибше вдихнула і додала:

– Послухай, мені так соромно за вчинок. Загалом я не з тих, хто вривається на чуже весілля.

– Серйозно? – Нахилила голову Олівія. – Шкода, я думала, що в нас багато спільного. Я теж якось заявила без попиту на студентську вечірку.

– Що правда? – Здивовано запитала я.

– Ну так, – хіхікнула вона. – Пам'ятаю, цілувалася там із чиїмось хлопцем і повернулася додому з розпухлою губою.

Я відчула раптове полегшення.

– Господи, ти навіть не уявляєш, як я рада, що ти на мене не сердишся.

– Та кинь ти, – махнула вона рукою. – Мене дуже повеселила твоя історія. Хтось і справді впісявся заради тебе в штанці?

Я сумно посміхнулася. Якщо зважити на те, що ми з моєю сестрою більше не спілкувалися, у цьому спогаді тепер було чимало гіркоти.

– Насправді я сама так вчинила. Нещастя трапилося з моєю сестрою на різдвяному ранку. Вона на рік мене молодша. Якийсь хлопчик почав сміятися з неї, і я не могла допустити, щоб вона страждала на самоті.

– Дуже мило з твого боку. Мій брат старший, і я звикла покладатися на нього. Ось тільки не думаю, що він зміг би зайти так далеко, щоб намочити свої штани заради врятування мене від ганьби.

Ми з Олівією посміялися.

– Гадсон розповів, як ти опинилася на весіллі. І мене нітрохи не здивувало, коли я дізналася, як обійшлася з тобою Евелін: втекла посеред ночі, не заплативши за квартиру. На неї ніколи не можна було покластися. На першому курсі університету ми разом вирушили відпочити на канікулах. Не минуло й двох днів, як вона познайомилася з хлопцем, який був на десять років старший за неї й говорив тільки французькою. Прокинувшись одного ранку, я виявила тільки записку, в якій повідомлялося, що Евелін вирушає до Франції, щоб познайомитися з батьками хлопця, оскільки вона від нього без розуму. Мало того, що кинула мене одну в незнайомому місці, так вона ще й прихопила з собою мої улюблені туфлі.

– Треба ж! Вона стягла і мої улюблені туфлі, коли з'їхала, не попрощавшись.

Ми знову посміялися, і Олівія продовжила:

– А ще вона вкрала щось у Лексі, колишньої дружини мого брата. В результаті обидві перестали розмовляти один з одним. Потім я вмовила братика влаштувати Евелін до нас у фірму. Та кілька місяців була схожа на роботу, а потім зникла без попередження. Гадсон мені цього до кінця життя не забуде.

– Так, йому явно не вистачає твоєї здатності прощати.

– Це ще легко сказано. До того ж він звик усе тримати під контролем. Коли мені було шістнадцять, у мене з'явився перший бойфренд. Так от Гадсон щовечора чекав мене зі побачення на сходах будинку. А це означало, що замість нормального прощання я могла розраховувати лише на поцілунок у щічку. Не заздрю ​​я Чарлі. Думаю, їй не дозволять ходити на побачення років до сорока.

– Чарлі?

– Донька Гадсона.

Я кивнула. Я чомусь не думала, що Гадсон має дітей. З іншого боку, що знаю про нього? Тільки те, що він страшенно привабливий, класно танцює і не спромігся подзвонити мені, хоча з того моменту, як я дала йому свій номер, минуло вже десять днів.

– Скільки років його доньці?

– Незабаром буде шість.

До столу підійшла офіціантка, і я згадала, що не встигла навіть зазирнути в меню. Олівія замовила собі грушевий салат з куркою, і я вирішила наслідувати її приклад.

– Ну так що, – вона мимохідь понюхала зап'ястя, – розкажи, як тобі вдалося створити такі чудові парфуми. У житті не зустрічала нічого подібного.

– Дякую, – вдячно посміхнулася я. – Деякі підказки мені вдалося отримати прямо на весіллі. У твоєму букеті були гарденії, так що я використовувала їх як відправну точку. Потім я почула, як одна жінка говорила, що медовий місяць ви збираєтеся провести на Бора–Бора. Тоді я вирішила, що тобі подобаються пляжі, і додала в парфуми трохи калона, який насичує аромат запахом морського бризу. Ще… ти обрала класичну сукню, але з яскраво–червоним шовковим поясом, і я подумала, що в тебе є авантюрна нотка.

– Чарівні парфуми! Та й флакончик просто диво!

– Я сама закохалася у цей дизайн. Але продавати такі флакони ми поки що не будемо. Їх привозять з Італії, а мені такі витрати не потягнути.

– Шкода, мені він страшенно сподобався.

– Сподіваюся, згодом ми зможемо додати його до нашої колекції.

Протягом наступної години я пояснювала, як працює “Персональний аромат”. Я дала Олівії всі двадцять зразків, щоби вона могла оцінити їх від одного до десяти. Потім я поставила їй усі питання, які з часом з'являться у мене на сайті для потенційних замовників. Олівія, своєю чергою, теж закидала мене питаннями – її, зокрема, зацікавив діловий бік проєкту.

– То коли ж офіційне відкриття «Персонального аромату»? – Поцікавилася вона нарешті.

– Поняття не маю, – насупилась я.

– Як так? Схоже, що ти все продумала до деталей.

– Так і є, але тут не обійшлося без фінансових проблем.

Чи бачиш, у мене був партнер і мені довелося викупити його частку у бізнесі. А якщо врахувати, що більшість грошей ми витратили на матеріали та обладнання, то я залишилася практично ні з чим. На той момент мене це не налякало, бо я мала відкриту кредитну лінію. Я зверталася по позику роком раніше на випадок, якщо з якоїсь причини мені не вистачить грошей. Але не знала, що раз на рік потрібно було оновлювати всі дані. На той момент я пішла з офіційної посади. І коли я вказала у паперах, що змінила роботу, мені миттєво прикрили можливість позичати.

– Прикро, – зауважила Олівія.