Страница 9 из 63
— Та нічого. Просто... Просто була дуже зайнята останніми днями. Я збиралася його набрати.
Вероніка зиркає на мене із сумнівом, а олівець, затиснутий у її руці, завмирає над аркушиком паперу.
— Присягнися.
Вона не рухається. Чекає, її очі переповнені натяками.
— Гаразд! Можливо, трохи затягнула, але я збиралася це зробити!
Сусідка забуває про свій малюнок і тицяє в мене пальцем:
— Зараз або ніколи, старенька! Ти перевдягаєшся в красиву сукню, а потім ідеш із нами їсти піцу. Давай, хоп-хоп! Зустрічаємося там о восьмій! На моєму годиннику вже шоста тридцять п’ять.
— Можна подрімати перед виходом?
— Розмріялася! Відпочинеш, коли вмреш!
Ми з Веронікою піднімаємося Третьою вулицею аж до найкращої піцерії в кампусі. Та на вигляд як стара дерев'яна хатина й цим вирізняється серед інших будівель, адже більшість там — церкви або храми. У «Ведмедиці» завжди приязна атмосфера й неперевершена піца. Ми заходимо, звук дзвіночка приглушений гомоном розмов. До нас озираються, декого я навіть упізнаю. Та невдовзі публіка повертається до своїх розмов.
Ми пробираємося вглиб, де на нас уже чекають. Усі вже там, і Джош теж. Він вітає мене усмішкою. Дорогою Вероніка зізнається, що переконала хлопця, ніби зустріч відбудеться за моєї ініціативи, тож мені вже не потрібно пояснювати своє мовчання. Сусідка влаштовується біля Паркера, а я всідаюся на останнє вільне місце — біля Джоша. Випадковість? Вероніка кидає на мене хитрий погляд, і я здогадуюся, що ні.
— Привіт, Скай.
— І тобі привіт, Джоше. Вибач, що не передзвонила. Весь тиждень працювала до останніх сеансів. — Це брехня. Сподіваюся, він не приходив до кінотеатру вечорами, коли я була вихідна. — Ох, це було виснажливо...
— А втім, ти просто сяєш. Все ок. Я розумію. Ти тут, я тут, піца тут — треба цим користуватися!
Усміхаюся йому, і ми беремося обмінюватися банальними фразами. Говоримо про наше навчання й чому ми обрали саме такі спеціальності. Говоримо про кіно й улюблені фільми. Час від часу включаємося в загальну розмову. Вероніка — сама із себе цілий спектакль. Усі регочуть, щойно вона бере слово. Не раз я помічала, що Джош спостерігає за мною, коли я сміюся. Й усміхається. Він справді дуже милий, а його ямочка на щоці страшенно кумедна. Коли приносять другу піцу, ми влаштовуємо офіціантці овацію.
— О-о-о... Просто бомба! Мусиш спробувати, Скай, — каже мені Джош, відкусивши.
Він підносить піцу до моїх губ, щоб я теж могла скуштувати... аж раптом шматок брьохається йому на штани. Рука рефлекторно смикається вперед, щоб його підхопити, і я ледве встигаю зупинитися, охоплена соромом.
— Вибач, — кажу Джошеві.
Він розглядає мої губи, перш ніж усміхнутися, а потім обережно заправляє пасмо волосся мені за вухо — і цей доволі інтимний жест збентежує. Щойно він забирає руку, я помічаю біля стійки Еша. Майже одразу наші погляди зустрічаються. Цієї миті я радше знітилася, ніж розлютилася, як буває зазвичай, коли він втрапляє мені на очі. Еш повільно прокручує пірсинг на губі й відвертається. Перекидається кількома словами з офіціантом, очевидно, очікуючи своє замовлення.
Прочищаю горло, намагаюсь опанувати себе і всміхаюся до Джоша. Раптом голос Вероніки лунає так, що її чує весь наш столик — і решта відвідувачів дайнеру, якщо вже відверто.
— До речі, Джош став набагато охочіше зі мною балакати, відколи дізнався, що Скай — моя сусідка. Збіг? Не думаю.
Джош із усмішкою контратакує:
— І це каже дівчина, яка благала мене про телефон Паркера!
Вероніка кладе долоню на груди, театрально вирячує очі.
— Брехня! Чистий наклеп!
— Ми знаємо, що ти трохи навіжена, люба. Не заперечуй, — вставляє Паркер.
Зрадлива усмішка кривить Веронічині вуста, коли хлопець цілує її в потилицю. Звісно, Джош каже правду, але вона не припиняє гру заради гри:
— Але це брехня! Джош мене просто змусив організувати цю піца-вечірку!
Ми якусь мить дивимося на неї, а тоді дружним хором регочемо, достеменно знаючи, що вона бренькає. Кидаю погляд у бік стійки. Еш говорить з якоюсь дівчиною, і наші погляди знову перетинаються. Дідько! З якого дива я приділяю йому стільки уваги?
Встигаю помітити призначену мені усмішку, перш ніж він повертається до юної білявки. Офіціант нарешті простягає йому дві коробки з піцами, і тут Еш, який цілком міг би покинути «Ведмедицю» під руку з красунею, яка до нього клеїлася — і, клянуся, готова була йти за ним на край світу, — каже білявці щось неприємне, бо вираз її обличчя різко змінюється.
Еш покидає заклад сам — не без того, щоби кинути на мене останній погляд.
У мені закипає гнів. Дві піци! Ясна річ, він сьогодні нікого до себе не приведе, адже його офіційна дівчина тут. Боже, мене від нього нудить.
Ми покидаємо піцерію близько десятої вечора. Вероніка повідомляє, що сьогодні ночуватиме в Паркера, і Джош пропонує провести мене до гуртожитку. Надворі прохолодно, але не настільки, щоб ми змерзли. Алеї тихі, майже безлюдні. Ми теж мовчимо. Це дивно, отак раптом залишитися наодинці. А я досі борюся з гнівом, який збурив у мені Еш.
Ми зупиняємося перед моїм корпусом, щоби побажати одне одному доброї ночі.
— Теоретично, це не було побаченням. Як гадаєш, чи можливо, щоб ми зустрілися знову, але тепер удвох?
— Цілком можливо, так.
— Правда?
— Правда.
— Скоро Гелловін, може, ми б могли...
— На жаль, ніяк. Організовую цього вечора кіно-клуб. Але можеш прийти, якщо хочеш. Притримаю тобі місце поруч.
— Супер!
Він куйовдить волосся на потилиці, а тоді дивиться на мене серйозно.
— Щось не так?
— Я не знаю, чи зможу дочекатися...
— Дочекатися чого?
Його погляд переходить з моїх очей на губи.
— Нашого побачення. Щоб поцілувати тебе.
Його долоня ковзає по моїй щоці. Рухаюся назустріч, і він обережно торкається своїми вустами моїх. Це приємно. Поцілунок стає глибшим, наші язики зустрічаються, шиєю аж до потилиці бігають мурахи. Зрештою я відсторонююся так само просто, як і наблизилася. Він усміхається. Хлопець, який усміхається, — це також приємно...
-ЕШ-
Гелловін
Come with us and you will see
This, our town of Halloween.
«This Is Halloween», Panic! at the Disco