Страница 10 из 63
Ми з Еліасом уже деякий час блукаємо вулицями Блумінгтона в пошуках солодощів, і мене огортає глибока ностальгія. Ми із Заком ніколи не пропускали Гелловін. Для нас це була найголовніша подія року. Відколи нам виповнилося по дванадцять, ми перестали полювати за цукерками й натомість дуріли та галабурдили. Коли ж стали старшими, почали віддавати перевагу вечіркам — лякали дівчат, щоби потім любесенько їх заспокоювати.
Цьогоріч я вперше святкую Гелловін, відколи він нас покинув. І це вперше для Еліаса. Його маска вбивці водночас і кричить, і хихоче, а ще має милі анімешні очі. Ми підходимо до ратуші.
— Цукерки або смерть! — вигукує він, коли перед нами відчиняються ще одні двері.
Еліас дуже розвинений. Формулює складні, як на його вік, речення, і я не сумніваюся, що він буде розумником у школі. Уже обговорюють можливість для нього перескочити один клас. Не порівняти зі мною. На щастя, тоді в мене був спорт. Був і загув.
Кошик у формі гарбуза вже повен цукерок. Присідаю до Еліаса, щоб зробити селфі зі здобиччю. Він робить пальцями знак «рок», бо ж часто бачив, як це роблю я. Люблю цього малого! Зробивши фото, надсилаю Заку, щоб той поаплодував новому поколінню.
Ватаги дітей носяться площею перед ратушею. Цього року вони здебільшого вдають зомбі, і це трохи лякає Еліаса. Щоразу, коли повз нас дефілює якесь загримоване дурило, що простягає поперед себе руки й видає гротескні стогони, малий ховається в моїх обіймах. Особисто я завжди полюбляв вбиратися клоуном-психопатом: передусім тому, що мені подобається корчити смішні пики. Цього року, як і кілька попередніх, я не вдавав нікого, хіба що самого себе: сумного й самотнього клоуна. Той факт, що Еліас виявився справжнім ласуном, трохи вибиває мене з накатаної колії, інакше я б опинився на якійсь дурнуватій студентській вечірці, обираючи між сексуальною вампіркою та сексуальною мумією.
Поринувши в думки, не одразу помічаю, що ми наближаємося до імпровізованого зомбі-параду. Один із покійників, щедро задекорований фальшивою кров’ю, відривається від групи та мчить до нас. Він явно зомбі-спортсмен, на що натякає стара формена куртка спортивного клубу.
Гормони хлопаки вирують, це видно з того, який він швидкий і галасливий. Бідолаха Еліас притискається до мене, плаче й панікує. За нашими спинами нажахано кричить якась дівчина, і я розумію, що саме на неї націлена атака того спортсмена.
— Агов, тут діти! Постарайся не травмувати їх на все життя...
— Так, вибачте... Трохи занадто вжився в роль.
Нахиляюсь і обіймаю Еліаса, а він хапає мене за шию, досі тремтячи. Якщо справді такий відданий ролі, пішов би й поховав себе на цвинтарі, бідаха.
— Не хвилюйся, ми вже йдемо, — шепочу Еліасу, повертаючись спиною до живих мерців. — Я тебе прикрию.
— Еше?
Обертаюся. Поруч із зомбі — копія Гарлі Квінн із «Загону самогубців». І за привабливістю, і за харизмою дівчина не поступається оригіналу: вона просто-таки випромінює навіжену сексуальність. І за цією маскою — нічого собі, сказитися... Чорт забирай, це ж Скай!
Оце так метаморфоза! І річ не лише у світлій перуці. Я нарешті перестаю на неї витріщатись і впізнаю поруч хлопця, з яким вона була в піцерії. Так, я знаю, хто це, і хай мені невідоме його ім’я, зате відома репутація.
— Скай.
Вона наче збентежена тим, що озвалася перша, хоча нібито взяла за правило більше не вшановувати мене й словом. І от тепер зависла. Мимохіть усміхаюся.
Вона дивиться на мене круглими очима, і я розумію, що саме присутність Еліаса так її збентежила.
— Привіт, чуваче. Я Джош.
Він простягає долоню, якої я не потискаю. Має прокапати, в мене ж дитина на руках. Дивлюся на Скай, але вона одразу ж відводить погляд.
— Вибач за малого... Ти ж не сердишся на мене, друже? Твій костюм — топ.
Еліас притискається до мене щільніше, а я вмираю від бажання всадити дві кулі в цього зомбі.
Запала тиша. Якщо Скай сьогодні знову з цим хлопцем, значить, вони зустрічаються. Чи радіти мені, що мав рацію? Ця дівчина не створена для швидкоплинних ілюзій, і зародження стосунків із Джошем цьому доказ. Що ж, тим краще для неї.
— Як його звати?
Вона нарешті виходить із заціпеніння. Мені здається, що я цілу вічність не чув її голосу, тих ноток, які щоразу відверто виказують ЇЇ почуття.
— Це Еліас. Еліасе, привітайся зі Скай.
Малий відриває обличчя від мого плеча й повертається до дівчини. Її образ із рожевим і блакитним макіяжем та зачіскою в тон, мабуть, подобається йому, бо він несміливо вітається.
— Ти дуже хоробрий, якщо гуляєш так у ніч на Гелловін! Твоя мама не з тобою?
— Вона на роботі, — відповідає хлопчик.
— Їй не пощастило. Але в тебе чудовий охоронець. Хочеш цукерку?
Я не в захваті від запитань, які вона ставить, але принаймні Еліас реагує на цукеркову спокусу і просить опустити його. Скай риється в сумці й дістає гігантський льодяник у кольорах свого костюма. Вона простягає його малому, який одразу ж хапає гостинця та стрибає їй на шию, щоб поцілувати, навіть не потрудившись зняти з неї маску.
З виразу обличчя Скай (один в один риба, яку щойно витягли з води) мені очевидно, що вона не дуже вміє спілкуватися з дітьми. Просто не знає, що робити.
— Гадаю, у вас іще є плани, тож доброї ночі. Думаю, Еліасу на сьогодні достатньо...
— Дякую за льодяник! — відповів малий. — Твій хлопець страшний, але ти мені подобаєшся. Ти схожа на клоуна.
Щоб справити на нього враження, Скай довершено імітує психопатичний сміх Гарлі Квінн. Еліас регоче ще більше. Боже, здається, йому подобається ця Джокерова наречена, а він зазвичай важко йде на контакт. Так просто встановити з кимось зв’язок у цьому віці... Кличу його до себе, він повертається, стискаючи льодяник у руці, і Скай випрямляється. В її очах нерішучість.
— Ми ввечері йдемо до «Магітеатру». Ретроспектива Ромеро. Джош та його команда збираються влаштувати атаку зомбі під час антракту. Ось чому він так одягнений. Ідея була не в тому щоб лякати дітей на вулицях...
— Ти не мусиш його виправдовувати.
— А ти, Еше? Запланував нічну розправу на пізніше? Може, теж заскочиш у «Магітеатр»? — питає Джош, обіймаючи Скай за плече. Вона здається здивованою цим жестом.
— Ніколи не вважав фейкових мерців дуже смішними. Та й у мене є важливіші справи на вечір. Гарно вам двом розважитися! — завершую я.
Востаннє дивлюся в спини цій неоднозначній парочці, коли Еліас просовує свою маленьку лапку в мою. Підморгую йому і всміхаюся.
— Вона гарненька, ця Скай.