Страница 11 из 63
— Більш ніж гарненька, — визнаю я.
Але розумію, що для нього це не означає те саме, що для мене. Мій погляд затримується на мінімалістичних шортах Скай і її мініатюрних сідницях, які пробуджують спогади про той наш перерваний вечір.
Гелловін, безсумнівно, моє улюблене свято.
-СКАЙ-
Айс бакет челендж
Like a spotlight the water hits me
Ran it extra cold to shake the words from my mouth
Though I know that no one's listening.
«The Other», Lauv
— Розгорніть роздатковий матеріал на сторінці тридцять три. Сьогодні ми поговоримо про поведінку залежності. Якщо подивитеся на план, то побачите, що ми розглядатимемо: по-перше, визначення поведінки залежності; по-друге, якісні дослідження; по-третє, кількісні дослідження...
Не минуло й двох хвилин від початку лекції, а я вже позіхаю. Не те щоб тема мене не цікавила, але пан Аллен реально найснодійніша людина з усіх, кого мені випадало знати. Іронія ще в тому, що сьогоднішня тема так чи так стосується значної частини студентів — алкоголь, наркотики, секс... Аудиторія має бути переповнена.
Гелловінська вечірка мала карколомний успіх. Напад зомбі в антракті справив неабиякий ефект. Але коли твій хлопець, загримований під замордованого небіжчика, намагається в романтику, це геть не збуджує: вийшла дуже слабка пародія на «Тепло наших тіл», і я навіть із цього покепкувала.
Однак найбільшими враженнями цього вечора все ж таки стали обличчя Еша та загримованого малюка Еліаса. Те ім'я вирвалося з моїх вуст несподівано, самовільно. Еш видається людиною, яка таємно плекає свій садочок за високим парканом, тому здивував мене, поставши в ролі сім'янина з маленьким сином... Несподівана картинка, майже нереальна. Але вона стала неспростовним доказом того, що навіть Еш здатен будувати щирі взаємини. І тієї миті я відчула порожнечу, а з вуст раптом вирвалося його ім'я. Ніби я зрадила сама себе.
Раптом лунає дзвінок, і я усвідомлюю, що не законспектувала жодного речення. О боже! Зиркаю на сусіда, але той був не набагато уважнішим. Треба сказати, що пан Аллен просто читає свою лекцію без жодних пояснень. Що ж, якось розберемося. Складаю речі й покидаю аудиторію.
У коридорі неочікувано натрапляю на Джоша, який чекає на мене, підперши спиною стіну. Він вітається широкою усмішкою, а тоді бере в долоні моє лице й цілує.
— Ти вижила на лекції пана Аллена!
— Господи, як же можна говорити так повільно й монотонно?!
— О, я щасливий, що він у нас більше нічого не читає! Ледь пережив той рік. Треба було запросити його на парад зомбі!
— Ага, навіть можна було й без гриму!
— Але годі розмов про монстрів і всякі жахи. Хочеться, щоб ти сьогодні була в романтичнішому настрої.
— А чому саме сьогодні?
— Тому що в мене для тебе сюрприз!
Без жодного слова він забирає мою сумку, обіймає мене за плечі, і ми йдемо на паркінг, де влаштовуємося в його сяйливому «мустангу».
— І куди ти мене везеш?
— Побачиш. Я ж сказав, що це сюрприз.
Хвилин двадцять п’ять ми їдемо по Найтріджроуд. Дерева вже здебільшого погубили листя, але деякі найвитриваліші ще вдягнені в теракотові чи шарла-тові сукні. Раптом ми звертаємо на вужчу дорогу, і невдовзі Джош паркується біля озера Монро.
Він дістає з багажника сумку-холодильник, а також величезну скатертину. Так, я здивована. Він не перестає мене дивувати всіма цими вигадливими проявами уваги.
Влаштовуємося на березі. Джош вкриває мої плечі футбольною курткою, щоб я не змерзла, і ми беремося дегустувати м’ясні пироги, які він прихопив у «Белліз».
— Які плани на День подяки? — питаю я.
— їду в Кароліну побачити сім’ю. А ти залишаєшся в Блумінгтоні? Бо якщо ні, ти знаєш...
— Ні-ні, я теж їду до своїх.
Не те щоб я горіла бажанням побачитися з батьками, але ж День подяки це така сакральна річ, яку неможливо пропустити. Хоча все в житті відносно... Від думки, що треба туди їхати, все моє нутро стискається в тугий вузол.
— Лібертівіль, так?
— Так.
— Що ж, тоді скористаймося старим добрим Блумінгтоном перед канікулами. Які в тебе лекції після обіду?
— Вступна до соціології. Господи! Ми вже майже дві місяці це мусолимо, і я закінчую зі статистикою. А в тебе?
— У мене тренування.
Джош знімає з моєї голови осінній листок і бавиться пасмом волосся.
— Ти точно хочеш повернутися на заняття?
— А в тебе є кращі пропозиції?
— Можливо.
Він забирає у мене з рук тарілку, відставляє вбік на скатертину й підсувається ближче. Обіймає мене, цілує — спершу злегка, потім — покусуючи за нижню губу й дедалі сміливіше діючи язиком. Допомагає мені лягти. Я не пручаюся. Він нависає наді мною, упершись ліктями. Поцілунки спускаються вниз шиєю, і помалу його тіло повністю накриває моє. Відчуваю, як його рука мандрує моїм боком, рухаючись до грудей.
— Ти така гарна... — муркоче він.
Пальці Джоша блукають моїм животом, рухаючись дедалі вище. Відчуваю його збудження навіть крізь штани. Легке тремтіння пробігає моїм тілом — але таке незначне, що до нього цілком міг би спричинитися доволі прохолодний вітерець. Намагаюся розслабитися, однак те гарячкове збудження, коли тіло і розум стають одним цілим, зосереджуючись на одному бажанні, ніяк не надходить. Де ж те полум’я, яке я відчувала з... О ні! Чому я думаю про нього зараз?! Ну ж бо, Скай! Візьми своє! Будь у моменті...
Намагаюся виявити більше ініціативи: проводжу пальцями по його волоссю, злегка смикаю за пасма й чую тихий задоволений смішок десь на рівні свого пупка. Джош підсовується вище і влаштовується між моїх стегон, делікатно окреслюючи цілунками контур моїх губ. Читаю бажання в його погляді, але сама ще далеко не там. Що це зі мною?
Перевертаю його на спину і сідаю верхи. Ця позиція, здається, йому подобається, бо він прикусує губу, коли стискає мої стегна. Проводжу рукою по його футболці й відчуваю міцний прес... Джош справді добре збудований, це результат щоденних тренувань. Знімаю свою кофтину, тремчу, але кажу собі, що ця мить має мене зігріти. Я готова віддати себе йому, але нічого, практично нічого не відчуваю. Миттєвий спалах — обличчя Еша, волосся, що прилипло до його чола, — відкидає мене на півтора місяця назад. Завмираю. Дідько!
Підводжуся. Не знаю, що на мене найшло, але знімаю спідницю. Джош із розпусною посмішкою кладе руку собі між ніг. Я мала б радіти ефекту, який справляю на нього, але для мене це нічого не значить. Знімаю колготки й опиняюся в нижній білизні. Якусь мить потерпаю від пощипування холоду, а тоді рушаю до озера.
— Йдеш купатися?