Страница 12 из 63
Здогадуюся за виразом обличчя, що він розчарований. Підводиться на ліктях, щоби краще мене роздивитися:
— Це що, якийсь жарт? Озеро суперхолодне!
— Уперед! Не страхопудь!
Торкаюся босими пальцями води. Дідько, справді холодна! Розвертаюся, кидаю Джошеві широку усмішку, перш ніж послати на нього ногою феєрверк із бризок. Він затуляється рукою і відступає.
— Хто останній у воду — пригощає!
Вираз Джошевого обличчя ранить мене, бо я бачу в ньому те саме, що було на обличчях моїх батьків. Це погляд нерозуміння. Я дівчина, тож є речі, яких я не можу робити. Поводитись як пацанка, наприклад. Або не поважати чоловіка.
— Будь ласка, повернись, це не смішно! Не купайся тут! Та й вода, напевно, огидна!
— Джоше, ти не мій батько. Навіть якщо реально починаєш бути схожим на нього...
— Я просто не розумію, що такого класного в купанні в холоднючому озері! Це нерозумно. Ну все, повертайся.
«Нерозумно»... Скільки разів я чула це слово від батьків?
Задкую, утримуючи його погляд — і падаю назад. Боже, як холодно! Відчуваю слизькі водорості та камінці під ногами, вода темна, моторошно, але задоволення від можливості творити все, що заманеться, робить цей момент неймовірним. І навіть зануда Джош цього в мене не забере.
Коли приходжу до тями, то з подивом виявляю, що він у боксерах. Тягар у моїх грудях тане.
— Якщо мій член впаде бурулькою на дно цього озера, я не пробачу тобі до кінця життя, окей?
Шалено регочу. Зрештою, можливо, я трохи поспішила з висновками про нього... Він кумедно жестикулює, перш ніж нарешті зайти у воду, а тоді наближається до мене. Обхоплюю його ногами за пояс.
— Правду кажучи, здається, це вже сталося.
— Це найдурніша ідея на світі, ти ж знаєш? Ну ти й холоднюча! Не тулися так сильно!
Намагаюся змусити його впасти на спину, але він раптом матюкається, бо наступив на камінь. Користуюся моментом, щоб навалитися на нього й збити з ніг. Розлітається фонтан бризок, але Джош одразу виструнчується і стрибає на мене, жадаючи помсти.
Нарешті я знову обхоплюю ногами його талію і, притиснувшись одне до одного, ми цілуємося. Відчуваю, як Джошева долоня пестить мої сідниці, і стискаю його губу між зубів.
— З поверненням, — кажу з хитрим виглядом.
— Так, але ненадовго. Не хочу, щоб він перетворився на елемент льодової скульптури.
Він виходить з озера, отак несучи мене на собі до ковдри. Ми сушимося, сміємося через безглуздість ситуації і вирішуємо повернутися на післяобідні заняття.
-ЕШ-
Гра умів
Норе you’ll be safe in the arms of another
’Cause I can’t take the weight of your love.
«Lost On You», Lewis Capaldi
— Еше, що думаєш?
— Вибач, ти це мені?
— Тьху. Забудь!
Вочевидь ображені, двоє хлопців з моєї групи повертаються до своєї розмови. Зазвичай я не затримуюся в кампусі й не братаюся зі студентами. Мій робочий графік геть не залишає ні на що часу, і коли я не зайнятий з Еліасом, то роблю зусилля й заскакую на кілька вечірок, але на тому й усе.
У ті рідкісні випадки, коли затримуюся на території університету, я примудряюся напоротися на Скай. Мабуть, випадково, але маю враження, що куди б я не пішов, наші шляхи перетнуться. Якби звертав трохи більше уваги на інших, цілком імовірно, що впізнавав би більше облич у цих стінах. Але щоразу мій погляд знаходить лише її. Може, тому що вона морочила мені голову своїм фліртом та тим сніданком? Я бачу, як вона змінюється у своєму студентському житті, з її друзями, із сусідкою по кімнаті, а тепер іще й із хлопцем. Усі інші здаються мені майже прозорими.
Я ж уперто намагаюся відлякати всіх навколо. Усе в мені несправжнє — і товариськість, і почуття. Нічого реального — я все це відкинув.
Не знаю, від яких демонів вона намагалася втекти тієї ночі, коли я вперше побачив її, але, спостерігаючи за нею, розумію: вона робить усе можливе, щоби не зіткнутися з ними знову. Сподіваюся, їй це вдасться. А я став привидом цього університету. Мені більше нічого здобувати — усе вже втрачено. З цією думкою я хапаю свою сумку і йду, не сказавши ні слова.
— Гей, Еше, ти куди?
— На роботу.
— А ми хіба не збиралися разом на вечірку?
— Я ж тобі казав, що він не схоче знайомити нас із дівчатами, — буркоче йому інший ображеним тоном.
А я перебираю в голові картинки, ті моменти, де Скай була зі своїм хлопцем. Вона здавалася закоханою. Чорт, чому мене має хвилювати це дівча?! Геть із моєї голови!
Здається, я навіть починаю шкодувати, що кинув її того вечора в спальні. Може, вона непокоїть мене тому, що ми тоді не дограли нашу партію? Чи маю я бути розчарований, не закінчивши з дівчиною, на яку мені начхати? Та байдуже! Я просто хочу стерти її з пам’яті. І якщо мені доведеться подвоїти робочі зміни в «Сільській смакоті» чи перетрахати решту дівчат університету, щоб мати змогу думати про щось інше, я це зроблю.
Дзвіночок на дверях дайнеру різкувато дзеленчить. Зараз саме період між змінами, тож клієнтів у цей час доби небагато.
— Еш? Ти рано, — констатує міс Парке замість вітання.
— Кращого заняття не знайшлось...
— Крім як зробити щось із настроєм?
— Ну вибачайте.
— Присядь, хлопчику. Я саме збиралася випити кави, складеш мені компанію.
Іде третій рік, як я працюю в «Сільській смакоті». Спочатку з цією міс Парке було нелегко. Попри вік, енергії та темпераменту в ній — хоч продавай. Вона схожа на мою бабусю, що попервах ніяк не допомагало. Мама померла, коли я ще був дитиною, тато взагалі не відсвічував, тож виростила мене саме бабуся. Коли вона померла, моя родина теж ніби згасла. Тому — впізнавати її в рисах міс Парке було не надто комфортно. Але тепер мені подобається працювати тут саме тому, що вона нагадує мені про ту стареньку. Правду кажучи, у мене із цією сімдесятилітньою пані набагато більше спільного, ніж із будь-ким з університету.
Всідаюся навпроти неї. Вона обпікає губи надто гарячою кавою, і я не можу стримати усмішки. Скоро вже сорок років, як вона п’є каву в один і той самий час, у тому самому місці, і їй досі якимось робом вдається обпекти рота. Якщо в старості не стаєш мудрішим, ти програв, хіба ні? Тихенько сміюся з її незграбності.
— Коли перестанеш збиткуватися з літньої пані, розкажеш, чому не в гуморі?
— Усе гаразд, міс Парке. Ніщо не заважатиме мені куховарити.
— Страви ніколи не будуть смачними, якщо готувати їх із поганим настроєм. Твій настрій заразний, тож опануй себе, бо ще клієнтів мені, бува, розлякаєш. Як ото колись через тебе пішла та тендітна дівчина.
— Яка саме?