Страница 13 из 63
— Та, яка вимагала в тебе сніданок. Вона явно сміливіша за тебе й цим відрізняється від твоїх традиційних завоювань. Одразу мені сподобалась, а я маю хороший смак. Ти хоч бачив її після цього?
— Скай? Доведеться вас розчарувати, але вона не в моєму списку.
Я мало не бовкнув «більше», але стримався — пожалів міс Парке. Навіть не знаю, навіщо взагалі їй відповів. Мабуть, через її прямолінійний характер. Це як у дитинстві — я робив якусь дурню, а бабуся намагалася відділити правду від брехні. Вона завжди так вишукано мене допитувала: мовби залізною рукою у велюровій рукавичці. З неї вийшов би чудовий коп. Із міс Парке також. Ні, вони не погрожували, навпаки, але їхня прямота викликала довіру. Міс Парке ніколи не намагалася з мене щось витягти.
Вона все в мені приймала — і мою плейбойську поведінку, і мій клятий темперамент.
— Роблю ставку на неї. Не так багато дівчат здатні змусити мого бунтівного підлітка приготувати їм їжу.
— Я давно не підліток, міс Парке.
— Тоді годі поводитись відповідно! Залиш мені краплю надії.
— Тут не може бути ніякої надії. Ні для моїх стосунків, ні для мене. Тим більше для цієї Скай, яка знайшла собі футболіста.
— Ой ці вже мені спортсмени... І тепер ти шкодуєш?
— Що?! Звісно, ні! Принаймні вона мене більше не переслідуватиме.
— Авжеж ні! Я жодного разу не бачила, щоб вона сюди забігала, хоч ти і працюєш майже щодня. Знайшла собі інші заняття, і це добре для тебе, мій хлопчику. Якщо хочеш хандрити у своїй печері, це твій вибір. Але знай, що планета крутиться далі. Тож не дивуйся, якщо інші птахи прилетять украсти крихти щастя, посіяні перед твоїми дверима! У житті немає часу шкодувати, що ти гівнюк. Є лише кілька можливостей перестати ним бути.
— Чекайте, то оце такий ваш метод прочищати мені мізки?
— Якщо треба сказати, що ти ідіот, щоб наступного разу ти ним не був, то так, це мій метод.
Міс Парке одним ковтком допиває каву, без сумніву, ще гарячу, і брязкає денцем чашки об стіл. Вона навіть не дає мені договорити. Я ж не шкодую за Скай. Просто хочу викинути її зі своєї голови.
— Що ж, у нас повно роботи. Допивай свою каву, і можеш заступати на зміну. Думаю, Міґель буде щасливий звільнитися раніше, щоб поспішити до своїх дітей.
— Слухаюсь, мадам!
Коли вона прямує до стійки, гукаю її:
— Міс Парке? Дякую.
— От бачиш? Помалу перестаєш бути таким дурнем, — кидає мені літня пані з ніжністю в голосі.
Мене переповнює вихор емоцій. Деякі — родом із дитинства, з тих дорогих серцю моментів, які я пережив поруч із бабусею. І я не можу заборонити собі порівнювати хлопчиська, яким був, те невгамовне бісеня, із чоловіком, яким став. Усі ті пустощі неслабо заплямовують. Я добряче замазався. Міс Парке має рацію: я поводжусь як ідіот. Скай живе своє життя, і це добре для неї. А от моє життя ніби взяте в дужки. Я перебуваю в якійсь мертвій точці, і це мене влаштовує. Мені спали на думку лише два способи позбутися думок про неї: робота і секс. Але якщо навіть моя начальниця про неї говорить... Мені залишається тільки одне. Шлю повідомлення дівчині, яка, точно знаю, не відмовить. Поводжуся як ідіот, але так уже є. Зрештою, це сфера, в якій я профі.
-СКАЙ-
Дівчача тусівка
Now I’ve watched all my castles fall
They were made of dust, after all
Someday all this mess will make me laugh.
«If І Ever Fell Better», Phoenix
— Сибілло, я щойно винесла сміття. Щось іще треба зробити, перш ніж піду?
— Ні, все добре. Дякую за допомогу. Сьогодні кінець дня буде легшим!
Сибілла сортує коробки із солодким; я кидаю погляд на настінний годинник у холі. Той показує двадцяту годину.
— Здається, ти кудись поспішаєш цим вечором. Маєш плани?
— Так, домовилися прогулятись із сусідкою по кімнаті. Вона має зараз прийти, зайде по мене після йоги.
Таймінг бездоганний: Вероніка наближається до скляних дверей, її світле волосся зав’язане в кінський хвіст. Жестом запрошую дівчину приєднатися до нас усередині.
— Заходь! Зараз візьму речі, і погнали.
Вероніка гепається на один із диванчиків у холі й милується приміщенням. Кінотеатр має своєрідний старомодний шарм, який нікого не залишає байдужим. Складається відчуття подорожі в часі. Але не думаю, що моя приятелька планує вирушати в таку подорож...
— Тепер, коли ти тут працюєш, я почуваюся віп-персоною. Так класно! Мабуть, колись попрошу тебе підлаштувати все так, щоб ми з Паркером тихенько пробралися всередину одного вечора. Впевнена, ідея йому сподобається!
— Вічно ти зі своїм Паркером! Знаєш Сибіллу? Сибілла — Вероніка. Вероніка — Сибілла.
Сибілла всміхається, зачарована моєю сусідкою, їхня позитивність ідеально синхронізована.
— Сидіння в глядацькому залі не такі зручні, як ти думаєш, повір моєму досвіду, — коментує Сибілла з пустотливою усмішкою на вустах.
Поки я вдягаю пальто й перевіряю, чи нічого не забула, вона продовжує розмову:
— Скай сказала, що ви маєте плани на вечір?
— Студентська вечірка, все як завжди. Хочеш з нами? — пропонує Вероніка.
— Та ні, дякую. Я зачиняю кінотеатр, а потім зустрічаюся з хлопцем.
— Ти мені не розповідала, — кидаю їй, шукаючи очима свій шарф.
— Ми любимо тет-а-тет, — відповідає Сибілла й підморгує.
— Я теж знаю одного такого, який би хотів усамітнитися, — натякає Вероніка.
— Правда? — питає з цікавістю Сибілла.
— Її милий футболіст!
Ну от, знову вона за своє! Коли йдеться про моє особисте життя, Вероніка геть нестримна. Вона то сваха, то критикиня, і ніколи не втрачає нагоди покепкувати з мене.
— Чекай! А це не той, з яким ти була на Гелловінській вечірці? Здається, Джош?
— Ти бачила Джоша? — питає Вероніка, не даючи мені відповісти.
— О так! Справжній спектакль із тим телефоном! Його номер — ми цілий вечір шукали його в мішку для сміття з-під кондитерки!
— Скай?! Ти замовчала таку деталь!
Ну все, вітайте нас у новому епізоді «Пліткарки». От-от ці дівчата гукнуть одна одній: «Дай п’ять!» Як давно вони знайомі? Тридцять секунд? Занотовую на потім: ніколи не збирати цих двох в одному місці. Вони обговорюють моє особисте життя так, наче мене тут немає!
— До речі, про цього хлопця: чому він такий засмучений?
— А вона тобі не розповідала? Мадемуазель спала на думку крута ідея скупатися в озері Монро посеред листопада. Як наслідок, вона мало не схопила пневмонію. Крім того, чхання та нежить звели її сексуальність до нуля. І відтоді вона свого хлопця не бачила.