Страница 6 из 63
Вона мовчки мене розглядає. Її очі сірі, з ноткою блакиті, — я не роздивився цього вчора. Лазурне небо надворі класно пасує до їхнього кольору. Цій дівчині личить її ім’я — Скай
1
.
— Дякую. Було дуже смачно.
Вона простягає мені руку. Всміхається. Не знаю, завдяки сніданку чи нашій розмові, але цієї миті вона сяє, як ніколи досі, — такого не було ні вчора ввечері, ні в спальні, ні навіть під впливом гніву цього ранку. Я доволі офіційно потискаю їй руку.
— Бувай, Еше.
— Бувай, Скай.
Зрештою — нічия.
-СКАЙ-
Присмак попелу
But there’s no way I’m giving in (...)
To their lies I’m go
Let’s burn it all into ashes.
«Empire to Ashes», Sleeping With Sirens
Із першими променями сонця я покинула вечірку сама. Вероніка стрімко зникла зі своїм Паркером. Я йшла до гуртожитку, рухаючись угору по Кірквуд-авеню, коли побачила його за вітриною дайнеру, з кавою в руці. Не роздумуючи, постукала в скло й загарчала. Звісно, я й не сподівалася натрапити на нього так швидко, та ще коли він насолоджувався сніданком. Адже з моменту хаотичного пробудження на дивані я не переставала думати про те, як ми познайомились, як піднялися нагору і як розійшлися. Я не очікувала, що він утратить апетит чи щось таке, але чорт забирай, не може ж він і справді бути настільки незворушним!
Попри все, я не відчувала до нього ворожості. Знала, що, в певному сенсі, сама все зіпсувала, хай навіть і він трохи перегнув. Ні, мені щойно випав шанс урівноважити ситуацію, можливо, почути вибачення за те, що він не дотримав своїх обіцянок, а також перепросити, адже я теж не дотримала своїх.
«Коли хочеш змінитися, маєш бути певна, що ця зміна на краще».
Зрештою, цей Еш не такий, як я про нього думала. Звісно, він іще той ловелас. Але принаймні не бреше про те, що може запропонувати. Це ж саме те, чого я від нього очікувала, хіба ні? Ніч без зобов’язань і наслідків. Але чи справді я хочу змінитися на краще? Я втомилася від цієї глянцевої картинки, яка приклеїлася до мене від самого народження, яку мені нав’язували, осмикуючи, коли я говорила відверто, сміялася надто голосно або насмілювалася недоречно жартувати... Я прожила вісімнадцять років такою, якою мене хотіли бачити, і що з цього маю? Те все в минулому.
Простягаю йому руку, і, після миті вагання, він її потискає. Усміхається мені: не так, як до його звичних кокеток, не так, як учора ввечері, ні. Раптом він виглядає молодшим, симпатичнішим і просто приязнішим. Ми прощаємося, і я відчуваю, що залишила частинку себе колишньої на табуреті в «Сільській смакоті». Мабуть, я ніколи не стану тою безтурботною дівчиною, яка може, коли заманеться, забутися в обіймах вродливого незнайомця, проте вже точно не буду тою, яка ніколи не ризикує й забороняє собі жити. Шлях, який мені підходить, розташований десь між цими двома крайнощами. А ти, Еше, чи зможеш ти змінитися на краще? Я бажаю тобі цього, якщо маєш таке на меті... одного дня.
Взуваю сандалі й покидаю дайнер, наважившись кинути погляд через плече: він робить мені знак рукою, піднісши два пальці до лоба, — щось схоже на військове вітання. Ото вже показушник!
Штовхаю двері, і ось я назовні, готова продовжити свій шлях із точки, де зупинилася. Вдихаю на повні груди свіже ранкове повітря й поспішаю в нове життя.
Саме цієї миті я знову чую, як терленькнув дзвіночок на дверях дайнеру. Так швидко — чи це він? Озираюся. На тротуарі нікого немає, але через прочинені двері чутно дитячий сміх. Маленька темноволоса голівка наближається до бару, Еш виходить з-за стійки, бере дитину на руки і, сміючись, підносить у повітря. Малюка супроводжує жінка в крисатому літньому капелюсі. Вона наближається до хлопчаків, Еш нахиляється, щоб поцілувати її... Віддзеркалення, капелюх, нечіткі деталі... Шукаю кращий ракурс, щоб роздивитися, але момент утрачено. Проте я знаю, що це не сон. Пазл склався.
І від цього сценарію мені перехоплює подих.
«Я ніколи не претендував на те, щоб називатися хорошою людиною».
Ти мене дивуєш... Еш у парі й навіть із дитиною... У нього є родина, але він колекціонує дівчат. Може, це його колишня і дитина... Але якщо вони розійшлися, навіщо було її цілувати? Не дивно, що він не бажає нічого більшого за одну вечірку, не дивно, що він не надто зрадів, коли я зайшла до дайнеру. У мені закипає гнів. Чому? Це не має мене хвилювати, але ж...
Мені варто було би повернутися й присоромити його, просто перед його подружкою, дружиною, колишньою чи хто вона йому. Але ж там малий, дитина, яка нічого ні в кого не вимагала і якій не годиться бачити свого татка з такого боку. Раптом відчуваю спазм у шлунку. О, а я ще їла ті млинці! Почуваюся зрадженою. Брехун, маніпулятор, як і всі інші... Чоловік, до якого не варто було й кроку ступати. Вероніка мала рацію.
Із повним гіркоти серцем прискорююся на шляху до гуртожитку, бажаючи перегорнути цю сторінку свого життя, де закарбована чергова брехня.
-СКАЙ-
Новий початок
It's a new life for me
And I'm feeling good.
«Feeling Good», Muse
Минуло вже півтора місяця від початку занять. Середина жовтня, осінь у розповні. Парк студентського містечка набув золотого й мідного забарвлення; так само й ліси, що оточують Блумінгтон. Початок семестру дуже інтенсивний, я й гадки не мала, що буде стільки роботи. Деякі студенти, як-от Вероніка, тижнями розважаються, колекціонують вечірки та виходи в люди. Але я знайшла для себе рівновагу: інколи супроводжую мою сусідку на тусівки, але при цьому працюю достатньо, щоб одного прекрасного ранку, за тиждень до іспитів, не прокинутися з усвідомленням, що треба терміново надолужувати роботу за місяці.
Після того що сталося з Ешем, ідея знайти хлопця на ніч мене полишила. Не було потреби розповідати деталі Вероніці — вона й так зрозуміла, що пригода погано закінчилася.
— Я ж попереджала, красуне. Але принаймні ти не помилишся двічі. Еш — першокласний відморожений соціопат.
— Здається, я це зрозуміла.
— Дівчат, яких він приймає у своєму ліжку, не так багато, і він не вагається, видворяючи їх наступного ранку, а найлипучіших — через день. Він уміє вивернути дівкам мізки, зіштовхнувши їх із власними суперечностями. У цьому він профі.
— Однак ті все одно ведуться.
— Недоступне серце розпалює пристрасть.
Але зовсім не аромат недоступності штовхнув мене того вечора до Еша. А втім, пролетіла я так само, як і інші. Та чому це мене досі непокоїть? Зрештою, навіть якщо Єш справді таке хамло, як я думаю, принаймні йому вистачило делікатності нікому про наш казус не патякати. Так, я стратила, але, крім нас, ніхто про це не знав.