Страница 56 из 63
Вона робить крок уперед, а я інстинктивно відступаю. Будь ласка, не підходь, моя люба. Обпечеш свої крила. Якщо зараз залишиш мене, то ще зможеш відновитися.
Мій рух блокує її порив. Вона завмирає.
— Еше, ти знаєш мої найтемніші секрети. Благаю, дай шанс допомогти тобі. Дай підвести риску під усім цим маскарадом і нарешті прийняти нас такими, які ми є, і...
— А хто я такий, га? Скажи мені! Останній божевільний? Якого вже час замкнути? Пожаліти?
Говорю голосніше, ніж хотів би, і цим лякаю її. І я не можу контролювати себе. Алкоголь робить мене агресивним.
— У всіх нас є свої демони, Еше, і ти допоміг мені зустрітися з моїми. Світло в темряві, пам’ятаєш?
— Саме так. Тільки я борюсь не з авторитарною родиною, не з привидом утраченого плоду і не з жорстоким колишнім. Я борюсь із собою, і ця битва програна наперед.
Відчуваю важкість у грудях. Я зараз зламаюсь. Вона має піти. Просто зараз.
— Звідки ти знаєш про Адріана?
— Здогадався. На відміну від тебе, я чую несказане й поважаю це.
Вона судомно ковтає. Невже я це бовкнув? Чорт, я хочу обійняти її, благати про вибачення. Але боюся її зруйнувати. Я нищу все, до чого наближаюся. Хотів би ніколи не зустрічати її, але, попри все, мені легше від того, що вона тут. Вона хоче мені допомогти. Чому вона не може просто мене любити?
Вираз її обличчя пом’якшується, голос заспокоюється. Із нас двох вона щиріша, тож, Скай: чи можеш ти направду полюбити мої рани?
— Твоє несказане — це ти і є, Еше. Це твоє життя, ти вже п’ять років так себе визначаєш. Помилка, аварія — і ти зупинився десь на узбіччі траси разом із Заком... Я знаю, що для тебе це найкраще місце, бульбашка поза часом, де ви досі разом. Але я тут, за дверима, чекаю, щоб пізнати тебе справжнього. Я не вимагаю від тебе вийти назовні й покинути Зака — лише прошу дозволу ввійти...
— Ти не розумієш, що кажеш. Ти почуваєшся змушеною мені допомогти, але повір: передусім тобі варто тікати... Сибілла це зрозуміла. В цій бульбашці немає світла, нічого, крім мороку. Тобі тут нічого робити...
— Але ти і моє кляте світло, Еше! Як ти не розумієш?
її очі сяють, і я ніби знову бачу нас на паркінгу бейсбольного центру... Не хотів собі в цьому зізнаватися, але я вже тоді був у неї закоханий. А тепер раню її так само, як Джош, як її родина, як усі, хто робив це до мене. Я не вартий більшого, ніж вони. Скай... Ти заслуговуєш справжнього світла, сонячного, а не слабенького штучного. Я затягну тебе у своє падіння, але ж не бажаю цього... Ось що я хотів би тобі сказати. Але вимовляю зовсім інші слова:
— Я ніколи не дозволю тобі ввійти, Скай.
Тому що хочу тебе врятувати. «Попіл рине із неба». Я падаю сам, без тебе.
— Не розумію, Еше... Як ти можеш досі тримати мене на відстані?
Не відповідаю, бо вже на межі зриву. Я не можу її скривдити, не можу зробити їй боляче, це надто важко. Вона хоч розуміє, у що вляпується? Я знаю, скільки добра вона мені зробила, знаю, що вона в мені розбудила: світло надії. Скай, ти також моє світло, навіть краще: ти маяк серед ночі, зорі в мороку... Я б хотів у це вірити, але відчуваю у твоїй підтримці тільки жаль, співчуття і дружбу... Мені треба більше, я хочу від тебе більше, ніж це.
Я мушу вдавати байдужість, знову вдягнути цю маску зарозумілого гравця, щоб тримати її на відстані. .. так вона зрозуміє, що все це марно, що їй слід деінде шукати щастя, якого я не можу їй запропонувати.
— Назви хоч одну вагому причину, чому я не можу цього робити?
— Ти серйозно?
— Ні звітувань, ні зобов’язань. Пам’ятаєш?
Перекидаємося репліками. Я промовляю кожну свою без емоцій, і водночас тайфун усередині руйнує мій захист.
— Ми не домовлялися бути нечесними.
— Я ніколи не брехав. Ти, очевидно, досі не засвоїла правил гри.
— Припини вже грати в цю кляту гру!
Завмираю. Не можу говорити. Я зробив усе, що міг, щоб відштовхнути її, та вона досі тут. Чи це можливо?.. Чи ти любиш мене більше, ніж власне життя, Скай? Бо саме це я відчуваю до тебе. Не хочу ставити їй це запитання, надто боюся відповіді. Проте чую, як мій голос розриває тишу цвинтаря:
— А ти сподівалася на щось більше, ніж гра, Скай?
-СКАЙ-
Кінець гри
And I’ve lost who I am, and I can't understand
Why my heart is so broken, rejecting your love.
«Shattered», Trading Yesterday
Я приголомшена. Майже паралізована. Призахідне сонце малює помаранчеві риски на верхівках дерев — захоплива картина. Я забуваю, що ми на цвинтарі й що це місце символізує лиш одне — кінець. Але все ще маю надію.
— Не розумію, Еше... Як ти можеш досі тримати мене на відстані?
Я розгублена. Він виклично дивиться на мене. Неначе думка про те, щоб відкинути мене, не викликає в ньому ніяких емоцій. Його страждання поховане глибоко всередині. Він захищається.
— Назви хоч одну вагому причину, чому я не можу цього робити.
— Ти серйозно?
Ці слова ранять дещо більше. Я й гадки не мала, що дійде до такого, що він відштовхуватиме мене так несамовито... Не думала, що мені так болітиме. Руки починають тремтіти. Надто тяжко це витримати.
— Ні звітувань, ні зобов’язань. Пам’ятаєш?
Ледь стою на ногах, ледь стримую ридання. Які ж це тортури. Так, пам’ятаю... Дивлюся на його татуювання — ті ніби знущаються з мене. Сьогоднішні одкровення надають їм нових сенсів. Для мене вони асоціювалися з моментами, коли я вкривала це тіло поцілунками, пізнаючи його. Розповідали історію, хай навіть я не розуміла, як її прочитати. Тепер вони знову видаються чужими. Перед моїми очима постає новий Еш. Обриси хлопця, якого я знала, поступово зникають.
Усі люди, які щось важили в моєму житті, зрештою розкривали свою справжню сутність: брехливу, маніпулятивну, корисливу. І от сьогодні Еш, затято не пускаючи мене у своє серце, так само маніпулює мною. Це нестерпно.
Я готова витримати що завгодно, адже знаю, чому він це робить, знаю про його рани. Проте чому він досі відштовхує мене?
— Ми не домовлялися бути нечесними.
— Я ніколи не брехав. Ти, очевидно, досі не засвоїла правил гри.
— Припини вже цю кляту гру!
Мимохіть підвищую голос. Знаю, що він вразливий, але напруга, страх, гнів, біль... Стояти тут, слухати, як він говорить мені такі речі... Це все занадто. На мить я відчуваю, як він вагається, заскочений зненацька моєю злістю. Те, що він може бути таким байдужим після всього, що ми пережили разом, не вкладається в голові. Але очевидно одне: відколи я тут, він не припиняє мене відштовхувати. А може, і взагалі ніколи не впускав у своє життя.
— А ти сподівалася на щось більше, ніж гра, Скай?